73. Типології суспільства в сучасних концепціях соціальної філософії (к. Поппер, д. Белл, о. Тоффлер)

У соцiальнiй фiлософii Поппер висувас iдею методології iндивiдуалiзму, яка передначае розгляд iсторii, скерованоїi рiшеннями окремих людей, iхнiми дiями, що виходять з цих рiшень, якi не можуть бути поясненими жодним законом суспiльного розвитку. За допомогою певних соцiальних iнститутiв треба так рацiонально органiзувати управлiння суспiльством, щоб загтобiгти соцiальним копфлiктам та революцiям. iдеальне суспiльство — це, на думку Поппера, вiдкрите суспiльство, засноване на лiберальних засадах. Белл вважаеться одним з творців, провiдним теоретиком концепцiї единого «iндустрiального суспiльства». Вiн розглядае iсторичний процес як перехiд вiд «традицiйного» (аграрного) до промислового («iндустрiального») суспiльства. Головним для нього був пошук единої внутрiшньої логiки розвитку сучасного йому суспiльства i його майбутнього, що на той час було представлене двома протилежними системами — капiталiстичною i соцiалiстичною. Арон зводить розбiжностi мiж капiталiзмом i соцiалiзмом лише до рiзних форм регулювання, констатуючи при цьому, що «iндустрiалiаацiя неминуча, вона прагне до унiверсальностi». На його думку, для всiх розвинутих краiн неминучою е стадiя iндустрiалiзацiї, що призводить до утвердження в соцiально-економiчнiй сферi «iндустрiальної рацiональностi». Вона мае як позитивнi, так i негативнi аспекти, сгiричиняючи небажанi змiни у мистецтвi, моралi, духовнiй культурi загалом, що гiризводить до послiдовно дегуманiзації всiх сфер суспiльного буття. Тому людство, щоб виконати свое призначення, мусить вирватися з iндустрiально i науково орiентованого розвитку. У 70-тi роки ХХ ст. сформувалась концепція постiндустрiального суспiльства (д.Белл, З.Бжезинський, Р. Гародi, А. Горц, П. Гудьтен, К. Кенiстон, О. Тофлер, А. Турен та iн. ), часто тлумачать як суспльство нформацiйне. Отже, еволюцiонiстська (неоеволюцiонiстська) iдея стадiйного лiнiйного поступу людства, в основу якоi покладено тезу про еволюцiйний прогрес розуму, науки, технiки, а вiдтак i економiки (як i лiнiйно-iнформацiйний напрям), не охоплюе всiх основних сфер людського буття, не осмислюе iсторичного розвитку людства протягом усього часу його iснування. Вона пiддаеться постiйнiй теоретичнiй кореляцй, змiнам, ранжуванню, засвiдчуючи, що об’ект дослiдження е занадто складним для неi.

74. Індивід і соціум. Поняття про особу.

Людина — поняття, що вiдображае загальнi риси людського роду, тобто характеризуе родову iстоту. Індивiд — окремий представник людського роду, окремо взята людина (немовля — iндивiд з його антропологiчними властивостями, або одиничне вiд сукупностi). Особа — людський iндивiд, узятий в аспектi його содiальних якостей (погляди, дiнностi, iнтереси, моральнi переконання тощо), тобто де людина, що пройшла продес содiалiзадй. Iндивiдуальнiсть — неповторний, самобутнiй спосiб буття конкретны особи як суб’екта самостiйної дiяльностi, iндивiдуальна форма суспiльного життя людини на противагу типовостi, загальностi. Вона виявляеться в рисах темпераменту, характеру, у спедифiдi iнтересiв, якостей iнтелекту, потреб i здiбностей iндивiда. Людина стае iндивiдуальнiстю, коли її особистiсть збагачуеться одиничними та особливими, неповторними властивостями. Особа —iндивiд, що пройшов процес соцiалiзацii —засвоення зразкiв поведiнки, соцiальних норм i цiнностей, необхiдних для успiшного функцiонування у даному суспiльствi. Соцiалiзацiя охоплюе всi етапи залучення до культури, навчання i виховання, з допомогою яких людина набуває соцiальної природи i здатностi брати участь у соцiальному життi. До цього процесу залучене все оточення iндивiда: сiм’я, сусiди, дошкiльнi установи, школа, засоби масовоi iнформацй. Як особа кожна людина займас в соцiальнiй системi кiлька позицiй. Кожна з цих позидiй, що передбачас певнi права i обов’язки, називаеться статусом. Статус може бути принисаний i набутий, природний i про фесiйно-посадовий. Приписаний статус означае нав’язаний суспiльством, незалежно вiд зусиль i заслуг особи. Набутий, або досягнутий, статус визначаеться зусиллями самоi людини. Природний статус передбачае суттевi i вiдносно стiйкi характеристики людини (стать; дитинство, юнiсть, зрiлiсть, старiсть). Професiйно-посадовий статус е базисним статусом особи. Соцiальний статус визначае конкретне мiсце, яке займае iндивiд у данiй содiальнiй системi. Окрiм соцiальноi природи, людина мае ще й бiологiчну природу, зокрема вродженi анатомо-фiзiологiчнi особливостi, що зумовлюють й здатнiсть до засвоення певних соцiальних програм, до трудово дiяльностi i мовлення; особливо гнучкiсть, неспецiалiзованiсть спадковоi програми поведiнки. Бiологiчно визначаються й гтевнi пiдструктури особи: темперамент, статевi та вiковi властивостi психiки, природнi здiбностi тощо.