55. Проблема свідомості в історії філософії

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

В архаїчному суспільстві, коли світ ще не знав по­ділу на матеріальний і духовний, а характеризувався як видимий і невидимий, свідомість (те, що ми сьогодні так називаємо) зводилася до сфери невидимого, на яке впли­вали матеріально-практичними діями. Люди вірили, що душу можна нагодувати звичайною їжею.

В античному світі, де визначальним був космоцент-ричний світогляд, вже не існувало таких уявлень про ду­ховне, але воно мислилось як особливий витвір зовніш­нього буття (матерії), тобто витоки свідомості перебували за межами людини. Демокріт вважав, що ми бачимо речі (навколишній світ) завдяки своєрідному «витіканню» з кожної речі найтонших атомів. Платон пояснював буття речей через існування до них ідей, а відтак те, що ми сприй­маємо у мисленні, є не що інше, як добуття.

У середньовічну епоху, коли домінувало геоцентричне світобачення, свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем — нерефлективним блаженством, або не-усвідомленим життям нашого «Я» в Бозі, та нижчим рів­нем — мовчазним життям нашого тіла. Починаючи з Пла­тона, Августина, свідомість розглядається як щось вторин­не, а тому ненайкраще, несправжнє, невисоке, що є в духовному досвіді людини.

І тільки у Новий час з його антропоцентричним світо­глядом, коли людина вивільнилася з-під опіки і влади над­природного й була проголошена початком і причиною всьо­го, що відбувається з нею у світі, свідомість перестає бути другорядним поняттям і набуває нового якісного виміру. Вперше було вжито Р. Декартом і термін «свідомість» як особлива здатність душі. Він вважав, що свідомість — це інтелектуальна діяльність суб’єкта, який проектує світ. Вона відкрита тільки сама собі, тобто самосвідомості.

Філософи-матеріалісти акцентували на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні й функціону­ванні свідомості.

Для Маркса свідомість людини — це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь. Він наголошував на суспільному та історичному характе­рі свідомості.

Вирішальний крок у подоланні когнітивної інтерпре­тації свідомості зробив Ніцше. Декартівське «я мислю» він замінив на «я хочу (волію)». Найбільш плідно у XX ст. до­сліджував проблему свідомості Е. Гуссерль. Він схилявся до когнітивної інтерпретації свідомості, але піддав аналізу всі її акти, в тому числі й не когнітивні.

56. Основні ознаки й структура свідомості

Опублікував Адміністратор | 14.10.2012

Основними ознаками (властивостями) свідомості є:

Ідеальність- це найзагальніша форма існування сві­домості як суб’єктивної реальності. За своїм змістом сві­домість — це екстракт буття, яке репрезентоване в ній в ідеальних формах. Поза ідеальністю свідомості не існує.

Опосередкованість мовою. Як ідеальна, свідомість іс­нує тільки в матеріальній формі свого вираження — мові. Наші знання, проекти майбутньої діяльності, різноманітна творчість неодмінно пройняті мовою. Свідомість і мова діа­лектично поєднані. Не існує мови без мислення, як і мис­лення без мови.

Інтенціональність (лат. intento — прагнення). Сві­домість завжди є усвідомленням чогось. Вона спрямована на певну предметність. У свідомості наявне те, що є її пред­метом. Тобто відображається не світ узагалі в його різно­манітності, а лише те, що є предметом конкретної діяльнос­ті чи уваги людини. Цю властивість свідомості Е. Гуссерль назвав інтенціональністю.

Здатність творити і відтворювати ідеї. Передусім свідомість виробляє осмислений план поведінки людини як у світі природи, так і в суспільстві. З одного боку, людина є істотою соціальною, а з іншо­го — вона неповторна, незалежна у певних параметрах від соціуму. Тільки за таких умов і з’являється можли­вість продукувати ідеї. Тварина не має творчого змісту в своєму мозку.

Компонентний. Охоплює складові, необхідні для діяль­ності людини: а) знання (відчуття, сприймання, уявлення, поняття, судження то­що); б) цінності, потреби, інтереси, емоційні стани, що обґрунтовують і стимулюють активність, або мотивацій­на сфера свідомості; в) програми (проекти, плани, цілі), або нормативно-проективна сфера свідомості.

Рівнева структура свідомості. Охоплює складові, які засвідчують, що не все, що є змістом свідомості, реально усвідомлюється. Людина, за 3. Фрейдом, не є господарем сама собі, її інтелект безсилий перед людськими пристрас­тями. У рівневій структурі він виокремлює такі елемен­ти: а) несвідоме або «Воно» — інстинкти, домінуючу роль серед яких відіграє лібідо (пристрасті, бажання, енергія сексу); б) свідоме або «Я» — своєрідний посередник між «Воно» і зовнішнім світом; в) несвідоме або «Над-Я» — сфера соціальних фільтрів, крізь які «Воно» має діяти на «Я» (своєрідні автоматизми — догми, традиції, ідеали, со­вість та інші цінності й заборони морального та ін. походження, що домінують у культурі).

Глибшу диференціацію «Воно» Фрейда дав його учень К.-Г. Юнг. Він виділив, крім особистісного несвідомого як відображення в психіці індивідуального досвіду, ще глибший шар — «колективне несвідоме», яке є відобра­женням досвіду попередніх поколінь.