4.Політична поведінка.

Під політичною поведінкою треба розуміти будь-яку форму участі в здійсненні влади або протидія її здійсненню – це участь у формальних організаціях і масових рухах, демонстрація своїх поглядів, робота в державних органах або усвідомленне відсторонення від них. Існує два основних типи політичної поведінки: відкритий (політичні дії) і закритий (політична бездіяльність).

Типи політичної поведінки.

Відкритий	Закритий
Причини політичної дії високий рівень суспільного розвитку (залучення населення до демократичної культури): потреба в спілкуванні, усвідомлення себе членом суспільства; можливість виражати і захищати інтереси політичної системи; процес участі в політичних діях виявляється більш значним, ніж конкретний результат.	Причини політичної бездіяльності: Низький рівень суспільного розвитку; розчарування в політичних інститутах і байдужість до їх діяльності; політична апатія як наслідок пережитої поразки тощо; вираження активної ворожості до політичної системи.

Очевидно, політична поведінка особистості значною мірою є результатом тих суспільних процесів, які готують людину до політичного життя.

Хто впливає на особистість?

На особистість впливають: сім’я, школа, вуз, трудовий колектив, різні громадські об’єднання і організації, держава, формальні і неформальні соціальні групи, засоби масової інформації.

Чим демократичніше і гуманніше суспільство, тим кращі умови воно створює для розвитку політичного життя.

5.Людина і гуманізм.

Зміна соціальної ролі особистості і створення умов для гармонійного розвитку можливі лише на шляху гуманізації соціально-політичного, економічного та духовного життя людей.

Що таке гуманізм? Які шляхи гуманізації суспільства?

Гуманізм – це сукупність ідей, поглядів і переконань, які утверджують високе суспільне визнання людини, її цінності як особистості, право на свободу, щастя, розвиток і вияв своїх здібностей.

Джерела гуманізму – в невпинному інтересі до людини, її духовно-морального світу, розвитку культури, філософії, мистецтва, літератури, науки.

Коли виник цей рух?

Гуманізм виник як ідейно-культурний рух проти феодально-церковної ідеології в епоху Відродження, одержав могутній імпульс в період буржуазно-демократичних революцій 17 – початку 19 ст. Боротьба класу буржуазії, яка народжувалась, за владу проти феодальних відносин відбилась в гуманістичних ідеалах просвітителів, в ідеях рівності і свободи особистості.

Основні напрямки гуманізації були такі: подолання відчуженості людини від політики; дотримання і забезпечення прав людини; утвердження економічної демократії з системою соціального захисту індивіда; створення умов для творчого використання особистістю суспільних цінностей; гармонійність у відносинах між людиною і природою.

Зупинимося на докладній характеристиці цих напрямків. Однією з визначальних умов у подоланні відчуженості людини від політики, держави і суспільства є побудова правової держави і визначення в ній статуту особистості, який має базуватись на принципах недоторканності особистості, утвердження прав і свобод людини, визначенні кордонів правової і соціальної автономії (незалежності особистості) та ін. Соціально-політична діяльність людини повинна бути вільною і суспільно значимою.

Важливою умовою вирішення проблем людини є зміна її соціально-економічного статусу. Це можливо лише на шляху до централізації власності, створення змішаної економіки, демократизації виробничих відносин, впровадження принципу оплати за працею, розвитку економіки в інтересах людини.

Гуманізація суспільства неможлива без удосконалення сімейно-шлюбних відносин.

Сім’я – соціальна основа суспільства, і в цьому ступінь свободи людини визначається ступенем її свободи в сімейно-шлюбних відносинах. Суспільство повинно забезпечити сім’ї і кожному її члену соціально-економічну незалежність.

Основні типи політичних лідерів.

1.Лідер 2.Лідер ділових, 2.1.Лідер- 2.2.Аавторитарне 2.3.Демократичне

дозвілля. державних, ліберал. лідерство. лідерство.

політичних

взаємовідносин.

Лекція №8

Політичні партії та громадські рухи

План

1.Сутність політичних партій і партійних систем (поняття і класифікація)

2. Політичні партії в Україні

3. Програмні цілі нових партій.

4. Громадські організації і рухи в політичному житті суспільства.

Література:

"Основи політології" Ф.М.Кирилюк Київ – 1995

"Політологія" Київ - 1998 під редакцією Бабкіної О.В. Горбатенко В.П.

Політологічний словник

Партія (від лат. pars.partis - частина) - організована група однодумців, яка представляє інтереси частини народу і ставить за мету їх реалізацію шляхом завоювання державної влади, або ж участі у її здійснені.

Партійна система - сукупність усіх існуючих і діючих у даній країні партій (правлячих та опозиціях),які беруть участь у здійсненні державної влади .

Політичний рух - це відносно цілеспрямована й організована діяльність значних груп людей, які мають спільні інтереси й борються за їх реалізацію політичними засобами . Тобто такими, які впливають на політичну владу.

Політична діяльність - у широкому розумінні - це реалізація політичних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, організацій, органів, інших соціальних спільнот, окремих осіб для здійснення певних політичних інтересів з приводу завоювання, використання й утримання влади. У вузькому розумінні Політична діяльність - це методи й засоби виконання владних функцій певними політичними силами, суспільними групами, а також засоби протидії їм, які не виходять за межі правової регламентації й відповідають вимогам конституції.

Нормально функціонуюча політична система суспільства немислима без політичних партій і громадських організацій. Це свого роду камертон який дає можливість визначити ступінь демократичності суспільства, рівень суспільно-політичної активності громадян.

Взаємодіючи як між собою, так і з іншими елементами політичної системи, партії та громадські рухи відіграють цілком істотну, лише їм властиву роль в розвитку суспільства.

1.Сутність політичних партій і партійних систем. (поняття і класифікація). Політичні партії відомі з часів Стародавньої Греції. Але найбільшого поширення вони набули з появою на політичній арені буржуазії і пролетаріату.

Першою масовою партією була засноване в 1861р. Ліберальне товариство Регістрації Виборців в Англії . В 1863р. виникла перша робітнича партія - Загальна Німецька Спілка,заснована Ф.Лассалем. В XX ст. процеси національно - визвольної боротьби в Азії та Африці, посилення прогресивного руху в Латинській Америці призвели до появи політичних партій на цих континентах.

Сьогодні у світі налічується > 1 тис. партій . В Україні зареєстровано на кінець 2005 року 126 політ. партій. Спільними для сучасних політичних партій є їх функціональне призначення.

Характерні функції партій:

1.розробка і обґрунтування програмних цілей класу або великої кількості груп, інтереси яких представляє данна партія;

2. поширення свого впливу на різні соціальні, професійні, вікові верстви громадян;

3. вивчення ролі конструктивної опозиції в процесі боротьби за владу, розробка альтернативних програм і законопроектів;

4. делегування своїх представників в державні та громадські структури;

5. вироблення тактичної лінії щодо інших політичних партій;

6. підтримка і організація суспільно значних цілей;

7. безпосередня участь в державному управлінні у випадку приходу до влади;

8. налагодження міжнародного співробітництва.

Політичні партії відрізняються одна від одної чисельністю, часто за досить формальними ознаками, що робить майже неможливим їх суворе розмежування. Але, дотримуючись традиційної класифікації можна взяти за основу слідуючи критерії: класовий, ідеологічний, організаційний, правовий (або місце партій у системі влади)

Класовий(або соціальний) характер партії визначається тим, інтереси якого класу, соціальної групи виражає дана партія, в якому соціальному середовищі найбільш активно проявляється її вплив. Існують партії буржуазні, дрібнобуржуазні, робітничі, селянські і т.п.

За ідеологічною спрямованістю розрізняють партії революційні, реформістські, консервативні, реакційні. Революційні – добиваються кардинальних перетворень самих основ суспільного устрою. Реформістські – виступають за зміни в житті суспільства, але без революційних потрясінь. Консервативні – за зміщення основних рис сучасної дійсності. Реакційні – ставлять за мету часткове або повне відновлення рис попередньої формації чи повернення до вже пройденого етапу суспільного розвитку.

За структурою та внутрішньою субординацією політичні партії підрозділяються на централізовані та децентралізовані, масові та кадрові ( тобто ті, що діють не через масу членів,а через коло професійних і громадських активістів), з чіткими статутними нормами членства.

За місцем в системі влади вони поділяються на партії владні, організаційні, легальні та нелегальні.

Партії поділяються

Класовий(соціальний) характер

За місцем в системі влади:

партії влади

правлячі

опозиційні

легальні

нелегальні

За ідеологічною спрямованістю:

революційні

реформістські

консервативні

реакційні

За структурою :

централізовані

децентралізовані

масові

кадрові

Яка ж роль партійних систем в політичному дитті суспільства?

Політичні партії, прагнучи досягнути своєї мети, змушені із практичних міркувань вступати у взаємодію одне з одною. Таким чином, створюються партійні системи, (які можна визначити як сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що прагнуть до завоювання, утримання і здійснення влади).

До складу партійної системи входять партії, котрі в своїй діяльності дотримуються загальних принципів, правил боротьби і співробітництва в межах домовленостей. При цьому політичні партії керуються не стільки абсолютним визнанням схвалених принципів і правил, скільки кон‘юктурними міркуваннями, інтересами б-би за владу.

Всередині партійних систем існують різні залежності між партіями, що називаються партійними угодами. Принципи партійних угод викликають із загальних норм, які регулюються політичною системою.

В межах окремих угод можливі партійні кооліції, котрі звичайно недовговічні.

В новітній політичній історії виділяють чотири типи партійних систем