Газовий сектор

Виробництво природного газу включає розвідку, видобуток, транспортування, збереження і переробку природного і супутнього нафтового газу, що добувається разом із нафтою. Ця галузь енергетики розвивається найшвидше, через що її роль в енергопостачанні постійно зростає.

Промислова розробка газових родовищ України розпочалася в 1924 р., а до середини 70-х років минулого сторіччя був досягнутий максимальний рівень видобутку – 68,7 млрд. м³ у рік. Таких успіхів удалося досягти за рахунок високого рівня розвитку геологорозвідувальної галузі – у ті часи в Україні було відкрито відразу чотири унікальні родовища газу (Яблунівське, Єфремівське, Західно-Хрестищенське, Шебелинське), запаси кожного з яких перевищували 100 млрд. кубометрів. Це приблизно в 10 разів більше, ніж запаси всіх родовищ, відкритих за 19 років незалежності країни.

Зараз у це важко повірити, але в 1970-х роках Україна була головним постачальником газу до Росії. Тоді ж почався експорт до Польщі, Чехословаччини й Австрії. Але за два десятиліття інтенсивного газовидобутку запаси вітчизняних родовищ виснажилися, а нових великих відкрити не вдалося. З розвалом СРСР практично цілком розвалилася геологорозвідувальна галузь України. У результаті ще до початку 1990-х наша країна перетворилася з експортера на найбільшого імпортера “блакитного" палива. За рівнем споживання газу вона посіла третє місце у світі, поступившись лише США і Росії. З 1991 р. Україна щорічно споживала 118 млрд. м³ газу, постійно нарощуючи борги за імпортування з Туркменістаном і Росією. Міжнародні скандали за несанкціонований відбір газу з російських експортних магістралей, які вибухнули у 90-х, створили передумови для скорочення споживання газу – до 2001 р. воно зменшилося приблизно на третину. У той же час перед країною гостро постала проблема, як зупинити падіння видобутку газу. Докорінний перелом настав у 1997 – 2000 р., коли видобуток стабілізувався на рівні 18 млрд. м³ на рік, після чого почалося повільне зростання.

Перша розвідувальна свердловина для пошуку газу була пробурена в 1920 році, а влітку 1924-го був побудований перший в Україні газопровід Дашава-Стрий і почалася промислова експлуатація Дашавського газового родовища у Львівській області.

Саме ця подія вважається початком історії галузі. Так, наприкінці 1990-х років у результаті проведення структурної реформи газової галузі був створений могутній державний холдинг НАК “Нафтогаз України", до складу якого увійшли дочірні компанії “Укргазвидобуток", “Газ України" і “Укртрансгаз", газові підприємства і профільні науково-дослідні інститути. Це дало можливість зосередити технологічні, інтелектуальні та фінансові ресурси в межах однієї структури з метою стабілізації і нарощування виснаженого за радянських часів газовидобутку, надійного транспортування і постачання газу споживачам як в Україні, так і поза її межами.

Сьогодні НАК “Нафтогаз України" є лідером вітчизняної економіки. На долю компанії припадає 13,8 % ВВП і 11 % надходжень у державний бюджет України. Підприємства “Нафтогазу України" забезпечують понад 95 % вітчизняного видобутку газу і газового конденсату. У межах вертикально-інтегрованої структури компанії зосереджений весь комплекс робіт – від пошуку, розвідки, видобутку природного газу і газового конденсату до їх переробки, транспортування і збуту кінцевим споживачам.

Промислові запаси природного газу в Україні дорівнюють 1,1 трлн. м³, відкриті – 500 млрд. м³. Україні щорічно потрібно близько 75 – 80 млрд. м³ газу, який закуповують у Росії, Туркменістану й Узбекистану. За 2004 р. газовики добули 19,6 млрд. м³ газу – приріст склав 4 %. Для енергозалежної від Росії України дуже важливо досягти показника видобутку газу 30 – 40 млрд. м³ (це половина всього споживаного у країні газу).

Головна проблема газової галузі в тому, що їй катастрофічно не вистачає грошей – ні на геологорозвідку, ні на освоєння нових родовищ. В Україні видобуток власного газу збитковий (рентабельність – мінус 11 %). Відбувається це тому, що він продається населенню і бюджетним організаціям за ціною, що не покриває навіть собівартості видобутку. “Соціальний" газ коштує 185 грн. за 1000 м³, що майже вдвічі дешевше, ніж для промислових споживачів. На кожній тисячі добутих кубометрів втрати складають 15 грн.

В Україні найнижча ціна газу для населення по всій Європі – навіть у Росії газ коштує дорожче.

Але не тільки низькі ціни гальмують вітчизняний газовидобуток. За першу половину 2005 р. жодна нафтогазова компанія України не одержала ліцензій на розробку нових родовищ. Не можуть компанії продовжити термін дії ліцензій і на об'єкти, які перебувають в експлуатації. Видача дозволів на використання надр “заморожена".

Безвихідна ситуація зумовлена штучно створеними протиріччями у законодавстві. Видачу ліцензій регламентують Кодекс про надра, Закон про нафту і газ, Закон про державну геологічну службу України. Але в Законі про бюджет на 2005 р. зазначено, що ліцензії на розробку надр повинні продаватися на аукціонах. Порядок проведення таких аукціонів мав затверджувати парламент.

Основними компаніями, що добувають понад 80 % українських вуглеводнів, є “Укргазвидобуток", “Укрнафта", “Чорноморнафтогаз".

Провідними підприємствами з розробки родовищ в Україні є держпідприємство “Полтаванафтогазгеологія", ЗАТ “Нафтогазвидобуток", приватна компанія “Укрнафтобуріння".

Пріоритетними останніми роками вважаються Українсько-Березовське, Бєльське, Західно-Солохівське, Кобзівське, Сахалінське, Солохівське і Павлівсько-Біляєвське родовища.

За останні 10 років геологорозвідувальні роботи через відсутність бюджетного фінансування скоротилися у 6 разів. Системотвірна компанія “Нафтогаз України" за рахунок власних коштів нарощує запаси вуглеводнів, однак темпи зростання значно нижчі необхідного. У світовій практиці щорічний приріст відкритих запасів вуглеводнів повинен у 3–4 рази випереджати обсяги їх видобутку. В Україні ж приріст запасів лише перевищує видобуток.

Нафтогазовий комплекс країни витрачає на геологорозвідку приблизно 1 млрд. грн. на рік. Цих коштів недостатньо. З огляду на дешевизну газу, який добувається в Україні, і негативну рентабельність, дивує, що газовидобуток в Україні взагалі ведеться. Справу рятує “підсобне господарство" – це Шебелинський (Харківська) і Яблунівський (Полтавська область) газопереробні заводи, що входять до складу державної компанії “Укргазвидобуток". Завдяки роботі цих підприємств вдається не тільки компенсувати збитки газодобувної галузі України, а і заробляти гроші на її розвиток.

Через Україну проходять магістральні газопроводи “Союз", “Прогрес" і “Братерство", що постачають газ із Росії та Туркменії до Європи.

Україна посідає шосте місце у світі за обсягами використання природного газу. Разом з тим, починаючи з 1990-х років, його споживання країною помітно знизилося.

Відповідно до програми “Нафта і газ України", передбачається збільшити до 35 – 40 млрд. м³ власного видобутку газу до 2010 року. Причому ці очікування пов'язані, в першу чергу, з початком розробок газових родовищ у Донецькому басейні, запаси якого, за попередніми даними, можуть забезпечити енергетичну незалежність країни. Однак ця справа, як виявилося, не у найближчому майбутньому, оскільки в Україні не виготовляється обладнання, придатного для розробки специфічних донецьких шарів, що зумовлює необхідність імпорту цього устаткування, в першу чергу, з Росії.

Незважаючи на значні цифри і багатообіцяльний прогноз, оптимізм щодо вирішення Україною проблеми газопостачання є невмотивованим. Насправді ці родовища відомі вже понад 20 років, що вказує на відносну невигідність їх розробки. Якщо ж усе-таки їх освоєння і буде поставлене на широку промислову основу, це, на думку фахівців, не звільнить внутрішніх споживачів від необхідності оплачувати постачання газу, причому за більш високими, ніж російські, цінами.

Для України питання енергоносіїв має не тільки економічний, а і політичний підтекст. Базовою структурою українського нафтогазового комплексу є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України" (НАК). Сьогодні компанія намагається виступати як єдиний суб'єкт адміністративного, економічного й організаційного впливу на нафтогазовий ринок України. Будучи самостійною комерційною організацією, вона, проте, останнім часом перебуває під сильним пресингом уряду і держчиновників.

Таблиця 1.8