Тривалість життя в Україні

Період, за який розраховані показники (роки)	Середня очікувана тривалість життя при народжені обидві статі, років	у тому числі
		чоловіки	жінки
1991–1992	69,30	64,20	74,18
1992–1993	68,67	63,50	73,70
1993–1994	67,98	62,78	73,15
1994–1995	67,22	61,82	72,72
1995–1996	66,93	61,40	72,65
1996–1997	67,36	61,91	72,95
1997–1998	68,08	62,74	73,50
1998–1999	68,32	62,95	73,74
1999–2000	67,91	62,44	73,55
2000–2001	68,33	62,77	74,08
2001–2002	68,32	62,70	74,13
2002–2003	68,24	62,64	74,06
2003–2004	68,22	62,60	74,05
2004–2005	67,96	62,23	73,97
2005–2006	68,10	62,38	74,06
2006–2007	68,25	62,51	74,22

Продовжує зростати кількість як народжених (на 22,4 тис. осіб), так і померлих (на 4,4 тис. осіб). Інтенсивність народжуваності зросла в цілому з 10,2 до 10,9 немовляти на 1 000 населення, а рівень смертності – з 16,2 до 16,4 особи.

У поточному році спостерігається скорочення кількості укладених шлюбів (на 14,7%), а також розлучень (на 4,7 %).

Ще починаючи з 1959 р. населення України, за шкалою ООН, належало до числа населень, що перебувають на порозі старості, бо частка осіб у віці 65 років і старших становила у нас 6,9 %. У 1989 р. його вже можна було охарактеризувати як старе, бо показник літніх людей складав уже 11,7 %. За даними перепису населення 2001 року, ця вікова група досягла 14,4 %, а на початок 2005 р. – вже 16 %.

Подібну ситуацію мають і країни Європи, серед яких найвищі показники старіння населення в Італії, де частка осіб у віці 65 років і старших становить понад 18 %. У Швеції старих людей 17,3 %, у Німеччині і Франції – понад 16 %. Високий рівень старіння має також Японія, де понад 17 % осіб старшої вікової групи.

10.2. Міграційна ситуація в Україні

Дані з міграції населення в органах державної статистики розраховуються на базі талонів зняття з реєстрації місця проживання в Україні, а також талонів реєстрації місця проживання, які введені МВС України для забезпечення повноти інформації довідкових картотек обліку населення та розроблення статистики прибуття за всіма видами переміщень людей. Талони являють собою документи анкетної форми. Вони заповнюються у паспортних службах на всіх громадян, які прибули (вибули) з однієї місцевості в іншу на постійне або тимчасове проживання строком на 6 місяців.

Міграція населення – територіальні переміщення, пов’язані зі зміною місця проживання.

Всі потоки (загальна міграція) за своїми складовими частинами поділяються на внутрішньорегіональну, міжрегіональну та міждержавну міграції.

Внутрішньорегіональна – міграція населення, яка відбувається у межах одного регіону (Автономна Республіка Крим, область, м. Київ, м. Севастополь (міськрада)).

Міжрегіональна – міграція населення з одного регіону в інший у межах країни.

Таблиця 1.14

Демографічні показники в Україні у 1990–2007 рр.

Роки	Кількість народжених, тис. осіб	Частка дітей народжених жінками, які не перебували  у зареєстрованому шлюбі,  %	Кількість померлих, тис. осіб	Природний приріст населення, тис. осіб	Міграція населення між Україною та іншими державами  приріст (-скорочення) населення, тис. осіб	Кількість зареєстрованих шлюбів, тис.	Кількість зареєстрованих розлучень, тис.
1990	657,2	11,2	629,6	27,6	78,3	482,8	192,8
1991	630,8	11,9	669,9	-39,1	151,3	493,1	200,8
1992	596,8	12,1	697,1	-100,3	287,8	394,1	222,6
1993	557,5	13,0	741,7	-184,2	54,5	427,9	219,0
1994	521,5	12,8	764,6	-243,1	-142,9	399,2	207,6
1995	492,9	13,2	792,6	-299,7	-131,6	431,7	198,3
1996	467,2	13,6	776,7	-309,5	-169,2	307,5	193,0
1997	442,6	15,2	754,2	-311,6	-136,0	345,0	188,2
1998	419,2	16,2	719,9	-300,7	-152,0	310,5	179,7
1999	389,2	17,4	739,2	-350,0	-138,3	344,9	175,8
2000	385,1	17,3	758,1	-373,0	-133,6	274,5	197,3
2001	376,4	18,0	745,9	-369,5	-152,2	309,6	181,3
2002	390,7	19,0	754,9	-364,2	-33,8	317,2	183,5
2003	408,6	19,9	765,4	-356,8	-24,2	371,0	177,2
2004	427,3	20,4	761,3	-334,0	-7,6	278,2	173,2
2005	426,1	21,4	782,0	-355,9	4,6	332,1	183,5
2006	460,4	21,1	758,1	-297,7	14,2	355,0	179,1
2007	472,7	21,4	762,9	-290,2	16,8	416,4	178,4

Міждержавна – міграція населення за межі країни або прибуття до країни з інших країн.

Міграційний приріст (скорочення) населення – різниця між кількістю прибулих на дану територію та кількістю вибулих за її межі.

Згідно із Законом України “Про туризм" туризм – це тимчасовий виїзд особи з місця постійного проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці перебування, а турист – це особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.

Таблиця 1.15

Міграційний рух населення України у січні–вересні 2008 р.

	У межах України			Зовнішня міграція
	число прибулих	число вибулих	приріст	число прибулих	число вибулих	приріст
Осіб
Україна	480 958	480 958	х	26 243	16 378	9 865
АР Крим	21 719	20 634	1 085	3 291	1 231	2 060
області
Вінницька	20 711	21 353	–642	890	393	497
Волинська	13 833	13 131	702	416	415	1
Дніпропетровська	31 781	33 539	–1 758	1 200	1 000	200
Донецька	41 111	42 408	–1 297	2 912	2 144	768
Житомирська	16 306	16 733	–427	393	321	72
Закарпатська	6 761	7 146	–385	228	552	–324
Запорізька	16 119	16 528	–409	1 207	717	490
Івано-Франківська	10 538	10 461	77	369	261	108
Київська	18 900	17 061	1 839	643	224	419
Кіровоградська	8 541	10 907	–2 366	260	226	34
Луганська	24 679	26 597	–1 918	1 162	1 511	–349
Львівська	21 578	22 380	–802	445	439	6
Миколаївська	12 105	12 721	–616	599	322	277
Одеська	25 839	25 182	657	3 746	642	3 104
Полтавська	17 907	17 914	–7	365	362	3
Рівненська	14 613	14 984	–371	290	539	–249
Сумська	14 941	15 325	–384	502	419	83
Тернопільська	9 552	10 354	–802	255	250	5
Харківська	34 197	33 462	735	1 732	1 305	427
Херсонська	10 766	12 136	–1 370	445	413	32
Хмельницька	17 204	17 311	–107	488	356	132
Черкаська	16 878	15 910	968	461	281	180
Чернівецька	8 037	7 821	216	433	246	187
Чернігівська	13 454	12 828	626	370	401	–31
м.Київ	29 253	23 828	5 425	2 401	1 128	1 273
Севастополь (міськрада)	3 635	2 304	1 331	740	280	460
На 1 000 осіб
Україна	13,9	13,9	х	0,8	0,5	0,3
АР Крим	14,7	14,0	0,7	2,2	0,8	1,4
області
Вінницька	16,6	17,1	–0,5	0,7	0,3	0,4
Волинська	17,8	16,9	0,9	0,6	0,6	0,0
Дніпропетровська	12,5	13,2	–0,7	0,5	0,4	0,1
Донецька	12,1	12,5	–0,4	0,9	0,6	0,3
Житомирська	16,7	17,2	–0,5	0,4	0,3	0,1
Закарпатська	7,3	7,7	–0,4	0,2	0,6	–0,4
Запорізька	11,8	12,1	–0,3	0,9	0,5	0,4
Івано-Франківська	10,2	10,1	0,1	0,4	0,3	0,1
Київська	14,5	13,1	1,4	0,5	0,2	0,3
Кіровоградська	11,0	14,1	–3,1	0,4	0,3	0,1
Луганська	14,0	15,1	–1,1	0,7	0,9	–0,2
Львівська	11,3	11,7	–0,4	0,2	0,2	0,0
Миколаївська	13,4	14,1	–0,7	0,7	0,4	0,3
Одеська	14,4	14,0	0,4	2,1	0,4	1,7
Полтавська	15,8	15,8	0,0	0,3	0,3	0,0
Рівненська	17,0	17,4	–0,4	0,3	0,6	–0,3
Сумська	16,7	17,1	–0,4	0,6	0,5	0,1
Тернопільська	11,6	12,6	–1,0	0,3	0,3	0,0
Харківська	16,4	16,0	0,4	0,8	0,6	0,2
Херсонська	13,0	14,7	–1,7	0,6	0,5	0,1
Хмельницька	17,1	17,2	–0,1	0,4	0,3	0,1
Черкаська	17,2	16,2	1,0	0,5	0,3	0,2
Чернівецька	11,9	11,6	0,3	0,6	0,3	0,3
Чернігівська	15,9	15,2	0,7	0,4	0,4	0,0
м.Київ	14,2	11,6	2,6	1,2	0,5	0,7
Севастополь (міськрада)	12,8	8,1	4,7	2,6	1,0	1,6

Таблиця 1.16

Розподіл мігрантів за потоками і типом поселень у січні–вересні (осіб)

	2008
	число прибулих	число вибулих	сальдо міграції
Всього	507 201	497 336	9 865
у тому числі
внутрішньорегіональна міграція	293 045	293 045	х
міжрегіональна міграція	187 913	187 913	х
міждержавна міграція	26 243	16 378	9 865
із них
з країнами СНД	21 370	10 858	10 512
з іншими країнами	4 873	5 520	–647

Міграційний приріст населення у січні–вересні 2008 р. порівняно з відповідним періодом минулого року зріс з 9,5 тис. до 9,9 тис. осіб.

Переважну більшість серед іммігрантів (81,4 %) становили прибулі з країн СНД. Серед вибулих з України 66,3 % виїхали до країн СНД і 33,7 % – до інших країн.

Протягом останніх років зменшення чисельності населення України відбувається, насамперед, через збільшення від’ємного природного приросту населення. Але з урахуванням позитивної динаміки міграції населення між Україною та іншими державами, у довгостроковому періоді вплив міграцій на динаміку чисельності набагато сильніший, ніж вплив природного руху.

Сучасний рівень старіння населення України не дає жодних шансів сподіватись на перехід до розширеного природного відтворення населення (перевищення чисельності народжених над кількістю померлих). В існуючій віковій структурі, навіть при підвищенні середньої тривалості життя (доведенні її до рівня 85 років для жінок та 80 років для чоловіків) додатний природний приріст можливий лише у тому випадку, якщо сумарний коефіцієнт народжуваності (кількість дітей, яких народжує одна жінка протягом життя) перевищить 2,3 найближчими роками і досягне 2,5 через 10–12 років (враховуючи неминуче подальше старіння населення). Однак сучасні настанови демографічної поведінки, які історично склалися в Україні як європейській державі, дозволяють лише мріяти про рівень 2,15, навіть якщо буде значно підвищений життєвий рівень населення і реалізовуватиметься ефективний комплекс заходів демографічної політики держави, спрямований на заохочення дітонародження (Додаток А).

Таким чином, єдиним реальним джерелом зростання чисельності населення України є міграційні процеси. Однак сподіватись на масове повернення наших співгромадян, які емігрували на постійне місце проживання до країн розвиненої ринкової економіки та центральноєвропейських держав, щонайменше наївно. Імміграційний потенціал східної діаспори досить обмежений, до того ж, повернення етнічних українців можливе лише за умови випереджального розвитку економіки України відносно інших держав колишнього СРСР. Стійке бажання іммігрувати до України (за умови прийняття заохочувальних заходів) можливе лише у представників азіатських та африканських етносів: у більшості країн Азії та Африки рівень життя населення значно нижчий, ніж в Україні; громадян Китаю може заохотити можливість народження бажаної кількості дітей; а в деяких регіонах Африки серйозною перешкодою на шляху до економічного зростання є поширення мухи це-це, яка унеможливлює розвиток скотарства. Мешканці Афро-Азіатського регіону, хоч прагнуть переселитися до країн розвиненої ринкової економіки, і перш за все до західноєвропейських, однак, можуть віддати перевагу Україні, не зважаючи на нижчий, ніж на Заході, рівень життя, якщо можливості поселення та проживання, умови набуття громадянства, соціальний статус тощо тут будуть кращими, ніж в інших країнах.

Притік іммігрантів – реальний шлях перелому розвитку депопуляційних процесів і переходу до зростання чисельності населення, як прямо, через перевищення обсягів масової імміграції над можливими масштабами еміграції, так і опосередковано – внаслідок омолодження вікової структури (переважну більшість мігрантів складають молоді люди) та установки новоприбулих на багатодітність і відповідного зростання сумарного коефіцієнта народжуваності усього населення нашої країни. Звичайно, виникає проблема порушення ментальності населення України. Цьому можна певною мірою запобігти прийняттям триступінчатої системи статусів іммігрантів: дозвіл на вселення має містити мінімум обмежень, через визначений проміжок часу (кілька років) після вселення особам, які протягом періоду перебування в нашій державі не були притягнуті до кримінальної відповідальності, не брали участі в антидержавній діяльності, мають легальне джерело доходів (або перебувають на утриманні) і певний рівень володіння українською мовою, слід надавати статус постійного мешканця України; осіб, які не відповідають цим вимогам, – депортувати. Надання ж громадянства має передбачати проходження іспитів на знання української історії та володіння державною мовою. Безумовно, допуск іммігрантів слід проводити на основі ретельного відбору за віком, освітою, країнами походження. За таких обмежень проблеми співіснування корінних мешканців України та іммігрантів з афро-азіатських держав будуть зведені до мінімуму. З часом поширення міжетнічних шлюбів, інтернаціоналізація трудових колективів зцементує багатонаціональне українське суспільство в єдиний організм, хоча й з відмінним від сучасного менталітетом.

Тому концептуально Україна має зробити вибір – або сумісне проживання на її території європейських та афро-азіатських етносів із перспективою формування нової численної єдиної української нації на зразок націй так званих переселенських країн, або збереження сучасного ментального середовища при стабільному зменшенні чисельності його носіїв. Прийняття другого автоматично означає збереження існуючої проблеми, яка буде “передана” майбутнім поколінням у набагато гострішій формі.

Це питання визначене в Концепції демографічного розвитку на 2005–2015 рр., яку схвалено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 8.10.2004 р. № 724- р. Наведемо головні її положення. В загальній частині відзначено, що актуальність розроблення науково обґрунтованої Концепції демографічного розвитку, відповідного механізму її реалізації зумовлена необхідністю пом’якшення демографічної кризи, усунення загрози національній безпеці України в соціально-економічній сфері. Програмою дій Міжнародної конференції з питань народонаселення і розвитку (Каїр, 1994 р.) передбачено створення у суспільстві державного інституціонального механізму і сприятливого середовища для подолання демографічної кризи, зокрема шляхом прийняття рішень усіма відповідними урядовими установами, що реалізують економічну, екологічну і соціальну політику держави. Досягнення сталого демографічного розвитку, створення належних умов для відтворення населення є тривалим і складним процесом. При цьому завдання полягає не стільки в подоланні депопуляції, скільки у підвищенні якості та рівня життя населення, збереженні його життєвого і трудового потенціалу.

У Концепції визнано, що протягом трансформаційного періоду міграційні процеси зазнали істотних змін. Унаслідок розпаду Радянського Союзу, поглиблення економічної кризи, зниження рівня життя населення значно знизився рівень міграційної мобільності (стаціонарної міграції). Після значного збільшення у 1991–1992 рр. до найбільшого за повоєнні часи рівня (+5,5 ‰), міграційний приріст різко зменшився, а в останні роки сальдо зовнішньої міграції є невеликим і від’ємним. Міграційні втрати за 1989–2003 рр. становили 595,7 тис. осіб, а в містах – 690 тис. осіб (у селах за рахунок міграції збільшилися на 94,3 тис. осіб). Оскільки серед мігрантів переважають представники найбільш продуктивних у дітородному та економічному відношенні вікових груп населення, опосередковані втрати перевищують прямі. Основна маса осіб, що вибули з України, не має наміру повертатися. Еміграція за межі країни характеризується масштабним “відпливом інтелекту”.

Зі зменшенням інтенсивності стаціонарної міграції значного поширення набули зовнішня трудова міграція, рух біженців і транзит нелегальних мігрантів. Низький рівень оплати праці, особливо в еквіваленті до іншої валюти, значне безробіття перетворюють трудову міграцію на основний засіб забезпечення прийнятного рівня життя значної частини населення країни. Трудові міграційні поїздки до країн СНД, Західної і Центральної Європи стали поширеним явищем: їх обсяги, за найвірогіднішими оцінками, становлять близько 2 млн. осіб у середньорічному обчисленні, при цьому за сприяння офіційних посередників за кордоном працевлаштовано близько 40 тис. осіб.

Більшість громадян України у країнах-реципієнтах приховує свої справжні наміри і, по суті, перебуває там нелегально. Наслідком цього стає їх соціальна незахищеність, залежність від роботодавців і посередників. Висококваліфіковані українські спеціалісти часто працюють не за спеціальністю, займаються некваліфікованою роботою, що призводить до зниження їх професійного рівня. Тривалість перебування на роботі за кордоном становить, як правило, від двох тижнів до кількох років, у середньому – близько 6 місяців, а пропозиція робочої сили громадянами України за межами держави становить 5 % загальної її кількості.

Основною тенденцією внутрішнього обміну населенням є переміщення осіб до столиці. Починаючи з 1995 р. Київ є єдиним регіоном України, де спостерігається стабільне додатне, зростаюче сальдо міграції; на нього припадає майже дві третини загального обсягу міграційних втрат регіонів-реципієнтів.

Далі у Концепції наведено перспективи міграційних процесів. Міграційні процеси піддаються регулюванню більшою мірою, ніж складові природного руху. За умови збереження існуючих тенденцій у соціально-економічному розвитку сальдо міграції залишиться на рівні, близькому до сучасного. У разі стійкого підвищення рівня та якості життя, обсяг вибуття населення з України поступово зменшуватиметься в результаті пом’якшення дії факторів, що стимулюють від’їзд, та завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції без зміни місця проживання. Сальдо міграції може стати додатним уже через кілька років, згодом воно постійно зростатиме і досягне до 2015 р. 50 тис. осіб на рік.

Демографічне старіння, яке є невід’ємною частиною демографічного розвитку, зафіксоване в Україні у середині XX століття: за період між переписами 1959 та 2001 років частка осіб у віці 60 років і старших зросла з 10,5 до 21,4 %. У сучасних умовах особливостями цього процесу зокрема є старіння, винятково через зниження народжуваності, а не за рахунок підвищення тривалості життя у старших вікових групах, різка нерівномірність старіння за типами населених пунктів (за даними перепису 2001 р., частка осіб у віці 60 років і старших у містах становила 19,1 %, а у сільській місцевості – 26,1 %) та за статтю (на 100 жінок віком 60 років і старше припадало 56 чоловіків, у тому числі в містах – 59, в селах – 54).

Ця обставина спричинює соціально-економічні наслідки старіння населення. Зростання частки осіб пенсійного віку викликає збільшення обсягів споживання суспільних ресурсів на соціальне забезпечення в старості. За умов обмеженості таких ресурсів поширюється бідність та поглиблюється соціальна нерівність за віком. Бідність населення похилого віку зумовлює посилення тиску осіб пенсійного віку на ринок праці та додаткові матеріальні обов’язки працездатного населення. Збільшення частки осіб похилого віку формує специфічні потреби у товарах і послугах, житлі, медичному та соціальному обслуговуванні. Різниця в тривалості життя за статтю призводить до поширення жіночої самотності в похилому віці. Зміни у співвідношенні поколінь впливають на міжпоколінні відносини у сім’ї та суспільстві, зокрема загострюють антагонізм між молоддю та особами похилого віку, платниками податків і пенсіонерами.

Визначено також і перспективи старіння населення. Зниження смертності і продовження тривалості життя супроводжуватиметься прискоренням процесу старіння населення. Очікується, що до 2015 р. питома вага осіб старш 60 років досягне 21,7 % загальної чисельності населення (серед жінок – 26 %, чоловіків – 16,8 %), при цьому на 1 000 осіб працездатного віку припадатиме 438 осіб пенсійного віку.

Таким чином, важливими орієнтирами соціально-демографічної політики в Україні є: збільшення кількості новонароджених, збільшення кількості іммігрантів при зменшенні масштабів зовнішньої трудової міграції українських громадян, збільшення тривалості життя, економічне регулювання внутрішніх міграційних потоків. Основні напрями державної демографічної політики у сфері міграції населення такі: забезпечення свободи пересування; регулювання міграційних потоків з урахуванням соціально-економічних умов, демографічної структури регіонів країни і національних особливостей мігрантів.

10.3. Україна на світовому ринку трудових ресурсів

Світовий ринок праці формується експортом та імпортом робочої сили. При цьому все більша кількість держав залучає іноземну робочу силу або направляє трудових мігрантів за кордон. Якщо в 1970 р. у процеси міжнародного трудового обміну було залучено 64 країни, то в 1997 р. – 105 країн.

Розміри міжнародної міграції робочої сили неухильно зростають. У середині 1990-х років у світі, за оцінками експертів, нараховувалося близько 30 млн. працюючих мігрантів. З урахуванням членів їхніх родин, сезонних мігрантів, нелегальних іммігрантів і біженців загальна чисельність мігрантів була вищою в 5–6 разів. У 1990-х роках у світі переїжджало з країни у країну в пошуках роботи близько 20 млн. осіб на рік. Чималу частину цих потоків становлять нелегальні мігранти. Так, у Західній Європі нараховується не менше 3 млн. нелегальних іммігрантів, а в США їх чисельність оцінюється в 4,5 млн. осіб.

Новим явищем стало поступове стирання граней між країнами, що приймають і поставляють робочу силу. У сучасних умовах все більша кількість країн утягується в процес одночасної еміграції й імміграції населення. Наприклад, Італія, Іспанія, Греція, Польща, що ще порівняно недавно були лише країнами еміграції, останнім часом стали приймати трудових мігрантів. Тільки в Італії нараховується 1–1,5 млн. іноземних робітників, значна частина яких перебуває у країні нелегально.

У міжнародній міграції населення останнім часом відбулися якісні зміни, зумовлені НТР; їх суть у значному збільшенні серед мігрантів частки осіб із високим рівнем освіти і професійної кваліфікації («відплив інтелекту»). В останні роки на світовому ринку праці простежувалася стійка тенденція до росту еміграції висококваліфікованих фахівців. До розпаду СРСР основними постачальниками кадрів високої кваліфікації в основні світові центри імміграції – США і Західну Європу – були Індія, Пакистан і Єгипет. Однак, у 1990-х роках намітилося посилення відтоку кадрів з Росії, країн-членів СНД, Центральної і Східної Європи. Це зумовлено, з одного боку, величезною різницею в оплаті праці фахівців у розвинутих та інших країнах, а з іншого, – прагненням розвинутих країн залучити у свою економіку працівників дефіцитних спеціальностей, заощадивши при цьому на їх підготовці.

Зростання відкритості українського суспільства неминуче призводить до все більшого втягування України в міжнародний обмін робочою силою. Перехід до ринкової економіки створює реальні умови для формування ринку праці. Однією з важливих рис його становлення є різке зростання міграційних процесів як у країні, так і за її межами. Посилення територіальної міграції населення зумовлене такими причинами:

• структурною перебудовою економіки і пов’язаними з нею зростанням безробіття, процесами роздержавлення власності і приватизації, що супроводжуються збільшенням мобільності капіталу, його інтенсивним міжгалузевим і географічним переливом;

• нерівномірністю в розміщенні продуктивних сил, істотними відмінностями в соціально-економічних умовах життя в селі й у місті, у різних регіонах країни;

• різким погіршенням екологічної ситуації в окремих регіонах;

• інтенсифікацією міграційних процесів на національній основі;

• розширенням зовнішньоекономічних зв’язків України, а також лібералізацією режиму виїзду громадян за кордон.

Після зняття штучних перешкод на шляху до возз’єднання родин, кількість емігрантів з України зросла дуже швидко. Але достовірно невідома кількість емігрантів, які виїжджають за кордон на постійну або тимчасову роботу. Половина тих, хто одержує дозвіл на виїзд, у період поїздки за приватними запрошеннями намагається влаштуватися на роботу, їх можна віднести до категорії напівлегальних мігрантів, тому що, одержавши право на виїзд у ту чи іншу країну, вони не мають при цьому дозволу на одержання роботи, однак, нелегально все-таки її одержують. Тому визначимо основні чинники масової трудової еміграції:

• велика різниця в умовах життя і рівнях заробітної плати в Україні і країнах Заходу;

• відсутність перспектив професійного росту для більшості здібних людей;

• економічна нестабільність у країні і невизначеність шляхів виходу з неї;

• відсутність безпеки громадян.

З метою зменшення еміграції робочої сили з України (особливо нелегальної) необхідне провадження системи внутрішніх заходів: створення робочих місць, розширення іноземного інвестування тощо; зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном.