Глосарій

Біоінженерія – суміжний між біологією і технікою науковий напрямок, що вивчає шляхи і методи зміни живих організмів і екосистем відповідно до потреб людини (генна, клітинна, екологічна інженерія).

Біоніка – науковий напрямок, що вивчає принципи побудови і функціонування живих систем для використання “ідей” природи при створенні технічних пристроїв.

Біосфера (від грец. bios життя і sphaire куля) – одна з оболонок (сфер) Землі, склад і енергетика якої в своїх істотних рисах визначені минулою чи сучасною діяльністю живої речовини. У 1875 р. австрійський геолог Е. Зюсс увів поняття про оболонки земної кори: водну оболонку він назвав гідросферою, тверду – літосферою, а область земної кори, де існує життя, назвав біосферою.

Біотехнології – міждисциплінарна галузь, що виникла на стику біологічних, хімічних і технічних наук; використання живих організмів і біологічних процесів у виробництві. З розвитком біотехнології пов'язують вирішення глобальних проблем людства.

Вичерпні і невичерпні природні ресурси – відповідно: ресурси, що виснажуються в ході їх економічного використання (ґрунт, ліс, дикі тварини, кормові угіддя, копалини, ін.) і ті ресурси (або властивості природи), зміни яких прямо не пов'язані з інтенсивністю їх використання (сонячна енергія, атмосфера, енергія припливів і відпливів, ін.) (див. також Виснаження природних ресурсів).

Відновні джерела енергії – джерела енергії, засновані на використанні сил і ресурсів природи, здатних цілком або частково відновлювати свої властивості в ході природних процесів і/чи за допомогою людини. Серед основних відновлюваних джерел енергії: 1) енергія сонця; 2) енергія вітру; 3) геофізичні джерела енергії (енергія припливів, а також геотермальна та океанічна теплова енергія); 4) біотехнологічні джерела енергії (біогаз і біомаса). Відтворювальні джерела енергії відрізняються від невідновних (прикладами якими є широко застосовувані джерела вугілля, нафти і газу, а також урану і плутонію) своєю практичною невичерпністю. Нагромадження запасів вугілля, нафти і газу пов'язане з процесами в біосфері, що тривали мільйони років, а витратити їх людство здатне при сучасному рівні споживання за 100–200 років.

Відновні і невідновні природні ресурси – ресурси, що здатні і не здатні до самовідновлення (шляхом розмноження або інших природних циклів відновлення) за терміни, які можна зіставити з термінами їх споживання (приклади: відновні – рослинність, вода в річці; невідновні – ґрунт, мінеральні багатства).

Глобалізація – загальносвітова тенденція перетворення земної кулі на єдиний системний організм, що діє за специфічними законами, які забезпечують усе більший ступінь взаємодії, взаємозалежності та взаємодоповнюваності країн у галузях економіки, політики, ідеології, технології, культури і т.д.

Гомогенізація – загальносвітова тенденція ліквідації неоднорідності світового суспільства.

Демографія – наука про населення та закономірності його розвитку.

Державна міграційна політика – це система правових, адміністративних, організаційно-фінансових заходів та інформаційне забезпечення державними і неурядовими організаціями упорядкування міграційного простору, регулювання трудового міграційного руху населення з позицій національних пріоритетів, кількісного і якісного складу міграційних потоків, їх соціальної, демографічної та економічної структури. Це заходи органів державної влади, спрямовані на формування необхідних потоків і необхідної інтенсивності міграції населення. Міграційна політика є сукупною частиною відповідних напрямів зовнішньополітичної, економічної, демографічної, соціально-інтеграційної, соціально-культурної та іншої діяльності держави, її структур та інститутів, шляхом взаємозв’язку і взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої політики держави.

Державна промислова політика – цілісна система заходів, інвестиційно-структурних перетворень, що підкріплюється відповідними механізмами реалізації (стимулювання, регулювання,та контролю через відповідні інститути держави та ринку), спрямованими на розв'язання стратегічних і тактичних завдань розвитку реального сектора: зростання виробництва, підвищення конкурентоспроможності національної економіки та окремих галузей.

Державне регулювання економіки – це система заходів задля здійснення підтримувальної, компенсаційної та регулювальної діяльності держави, спрямована на створення нормальних умов ефективного функціонування ринку та вирішення складних соціально-економічних проблем розвитку національної економіки й всього суспільства.

Державне регулювання зайнятості – система типових заходів (форм, методів та інструментів) законодавчого, виконавчого та судового характеру, за допомогою яких держава впливає на соціально-економічні відносини між людьми щодо забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу та перерозподілу трудових ресурсів з метою участі їх у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили – сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки і насамперед для розширеного відтворення великого капіталу, яке залежить від особливостей історичного розвитку країни, економічної кон’юнктури, умов відтворення.

Еволюція – 1) розвиток явища чи процесу в результаті поступових безупинних змін, що переходять одна в іншу без стрибків і перерв при збереженні якісної визначеності в ході якісно-кількісних змін (на відміну від революції); 2) різного роду рухи, пов'язані з переміщенням, перебудуванням певних одиниць; 3) процес зміни, розвитку.

Екзогенні фактори – фактори зовнішнього середовища, що впливають на систему і зумовлюють трансформаційні процеси в ній (див. також Вплив середовища).

Еколого-економічний збиток від порушення (забруднення) природних факторів – виражені у вартісній формі фактичні і можливі витрати, заподіяні економічним суб'єктам унаслідок екодеструктивного впливу, тобто шкода, додаткові витрати на її компенсацію, упущена вигода тощо. Окремими формами еколого-економічного збитку можуть бути: втрати врожаю; втрати, пов'язані з додатковою захворюваністю; збиток від підвищеного спрацювання основних фондів; втрати лісового господарства від зниження приросту деревини, усихання дерев; зниження доходів від курортників і екотуризму та ін.

Еколого-економічні інструменти – засоби (заходи, методи, важелі) впливу на фінансовий стан економічних суб'єктів з метою орієнтації їх діяльності в екологічно сприятливому напрямку.

Еколого-економічні оцінки – види економічних показників, які характеризують зміну параметрів господарської діяльності економічних суб'єктів (витрати, доходи або їх зміни), пов'язаних із процесами використання природних благ і/або впливу на компоненти середовища (див. також Еколого-економічні показники)

Еколого-економічні показники – показники, що характеризують різні сторони використання природних благ. За функціональним призначенням можна виділити дві основні групи еколого-економічних показників: оцінки і ставки (див. також Еколого-економічні оцінки, Еколого-економічні ставки).

Емансипація – визволення від залежності, пригніченості, забобонів.

Інтеграція – це процес усунення бар'єрів між країнами; розширення економічного і виробничого співробітництва, об'єднання національних господарств двох і більше суверенних держав.

Зовнішньоекономічна політика – це діяльність держави, спрямована на регулювання економічних відносин з іншими країнами, на забезпечення ефективного використання зовнішнього фактора у національній економіці.

Інвестиції – всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Інновації – новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інтернаціоналізація – розширення сфери діяльності за межі країни; розвиток зв’язків та співробітництва між країнами.

Конвенції – угоди між країнами видані групою країн або міжнародними організаціями.

Кредитно-грошова політика – діяльність держави, спрямована на забезпечення економіки повноцінною і стабільною національною валютою та регулювання грошового обігу відповідно до потреб економіки з метою стимулювання економічного зростання при низькому рівні інфляції і безробіття, вирівнювання платіжного балансу країни.

Ландшафт (від нім. Land земля, schaft суфікс, що виражає взаємозв'язок, взаємозалежність) – генетично однорідний природний територіальний комплекс, який складається із взаємодіючих природних і антропогенних компонентів, а також комплексів більш низького таксономічного рангу (фація, урочище, місцевість).

Макроекономічне прогнозування – виявлення та аналіз закономірностей і тенденцій розвитку національної економіки, передбачення змін у ньому і створення наукової бази для економічної політики та державного регулювання економіки.

Методологія державного регулювання економіки – це підходи, принципи та логіка управління соціально-економічним розвитком країни.

Методи ДРЕ – сукупність способів, прийомів та засобів державного впливу на соціально-економічний розвиток країни: способи впливу держави через законодавчі та виконавчі органи на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення або забезпечення умов їх діяльності відповідно до національної економічної політики.

Методи оцінки еколого-економічного збитку – методи, що дають змогу визначити кількісну величину збитку; ґрунтуються на трьох підходах: прямому обліку (порівняння умовно “чистого” і “забрудненого” районів); аналітичному, що передбачає одержання кількісних залежностей за допомогою методів багатофакторного математичного аналізу; емпіричному, що передбачає використання готових залежностей, отриманих за допомогою перших двох методів.

Міграція – від латинського migro (migratio) – переселення, переміщення. Міграція є природним проявом мобільності людини, мотивований прагненням до поліпшення умов свого існування, до більш повного і надійного задоволення своїх потреб. Міграція – це просторова активність (переміщення) індивіда, спрямована на оволодіння ресурсами нових територій і пов’язана зі зміною місця проживання.

Міжгалузеві народногосподарські комплекси – єдині господарські системи, які складаються з групи взаємопов'язаних галузей і покликані забезпечити потребу національної економіки у певному виді кінцевої продукції (послуг).

Міжнародна організація праці (МОП) – спеціалізована організація ООН для розробки міжнародних конвенцій і рекомендацій з питань трудового законодавства.

Мобільність – це не переміщення, а потенційна готовність або здатність населення до зміни свого територіального статусу.

Мотивація екологізації – цілеспрямоване формування системи мотивів для досягнення цілей екологізації (див. також Інструменти екологізації).

Навколишнє середовище – природний і створений людиною матеріальний та інформаційний світ, який оточує людське суспільство і впливає на нього, у якому людина як суспільна істота задовольняє свої потреби і на який, у свою чергу, впливає своєю діяльністю.

Науково-технічний прогрес (НТП) – безперервний розвиток науки і техніки, зумовлений потребами виробництва, зростанням та ускладненням суспільних потреб.

Об'єкт екологізації – об'єкт екодеструктивного впливу (виробничий процес або виріб), який передбачається трансформувати для досягнення цілей екологізації (див. також: Об'єкт екодеструктивного впливу).

Переущільнення ґрунтів – процес руйнування структури ґрунтів під впливом надлишкового техногенного тиску на земну поверхню.

Підприємництво – це господарсько-фінансова діяльність суб'єктів під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху.

Підтоплення земель – це процес збільшення природної вологості ґрунтів понад 80 % їх повної вологоємності, що відбувається під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації.

Планування – це специфічна управлінська діяльність з визначення цілей та шляхів їх досягнення.

Податки – це система обов'язкових платежів підприємств, організацій і населення, які є одним із джерел доходів державного бюджету.

Популяція – 1) сукупність особин одного виду, що населяє певну територію й більшою чи меншою мірою ізольована від інших таких же сукупностей; 2) сукупність людей на певній території в даний момент часу.

Порушення (руйнування) ґрунтів – складний комплекс антропогенних і природних процесів зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту. Як правило, першопричиною порушення (руйнування) ґрунтів є процеси, що ініціюються діяльністю людини (механічна обробка ґрунтів, трансформація шарів землі в будівництві, переущільнення ґрунтів внаслідок діяльності транспорту, випас худоби, полив земель, забруднення ґрунтів тощо). Наслідки цих первинних змін можуть багаторазово посилюватись під дією сил природи, наприклад, вітру, дощових потоків тощо.

Порушення екологічної рівноваги – зміна в процесах взаємодії і поєднання компонентів і елементів екосистеми, що зрештою приводить до її заміни іншою екосистемою на тривалий або умовно нескінченний термін.

Порушення ландшафту – відхилення від звичайного стану (норми) ландшафтного утворення.

Природний фактор – будь-який предмет або явище, що діє без участі людини (неантропогенний фактор) або пов'язаний з біологічною сутністю людини, тобто природний вплив природного середовища, який у певних межах не змінюється, але повністю знімається дією соціальних факторів, включаючи техногенний вплив.

Природні ресурси – 1) тіла і сили природи, що на даному рівні розвитку продуктивних сил можуть бути використані в соціально-економічній діяльності людей; 2) термін, яким позначаються природні фактори при виконанні ними економічних функцій.

Природні умови – 1) тіла і сили природи, що істотні для життя і діяльності людського суспільства, однак безпосередньо або побічно не беруть участі у сфері продуктивної або непродуктивної діяльності людей; 2) термін, яким позначаються природні фактори за умов виконання екологічних, фізіологічних і соціальних функцій.

Природокористування – залучення до процесу суспільного виробництва ресурсів первинної природи (землі, лісів, корисних копалин і т. д.).

Програмування національної економіки – полягає в аналізі стану національної економіки, виявленні проблем, які не можуть вирішити ринкові механізми, розробці та реалізації окремих економічних програм.

Регіоналізація – загальносвітова тенденція утворення регіональних об’єднань.

Регіон – цілісна територіальна частина господарства країни, що характеризується комплексом притаманних їй ознак: структурою виробництва, розвиненими внутрішніми зв'язками, концентрацією населення, певною виробничою та соціальною інфраструктурою, місцевими органами територіального управління.

Ринковий механізм – спосіб (форма) організації та функціонування відносин між суб'єктами господарювання, що базується на принципах економічної свободи, вільної взаємодії попиту і пропозиції, вільного ціноутворення, конкуренції.

Соціальна сфера – підсистема національної економіки, тобто явища, процеси, види діяльності та об'єкти, пов'язані із забезпеченням життєдіяльності суспільства, людини, задоволенням їх потреб, інтересів.

Структура економіки – це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображає народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Транснаціональна корпорація (ТНК) – національні монополії із зарубіжними активами; підприємства у яких виробнича і торговельно-збутова діяльність виходить за рамки однієї держави.

Фінансова політика держави – система заходів (законів, адміністративних рішень) у сфері фінансів з метою цілеспрямованого впливу держави на розвиток фінансово-кредитної системи та національної економіки загалом.

Форми державного регулювання економіки – загальні напрями регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в країні.

Цілісність – 1) внутрішня єдність матеріального чи інформаційного об'єкта; 2) відносна автономність, незалежність об'єкта, системи від зовнішнього середовища; 3) (в інформатиці) стан даних, коли вони зберігають свій інформаційний зміст і однозначність.

Ціна за ресурс – кількість благ (зокрема грошей, товарів, послуг), яку повинен заплатити економічний суб'єкт за право використовувати певний товар (природний ресурс/благо, предмет, послугу) або володіти ним.

Ціна природного ресурсу (блага) – та кількість коштів, за яку продавець згодний продати, а покупець готовий купити одиницю даного природного ресурсу (або можливість використовувати дане природне благо).