Світові будівельні мегапроекти минулого і сьогодення

Мегапроекти Європи:

• тунель через протоку Ла-Манш;

• міст Ересунд між Данією і Швецією;

• міст Васко Де Гама в Португалії;

• німецький проїзд Маглев між Берліном і Гамбургом;

• створення високошвидкісної залізничної мережі в Європі;

• переправа через Балтику між Німеччиною і Данією;

• плани перетворення аеропортів на “вікно в Європу";

• величезні інвестиції в нові порти для вантажоперевезень;

• проекти транспортної інфраструктури на 200 млрд. марок, пов'язані лише з об'єднанням Німеччини;

• переправи через протоки Гібралтар і Мессіна;

• найдовший у світі автомобільний тунель у Норвегії.

Мегапроекти в розвинених країнах, у країнах, що розвиваються, та в інших частинах світу, від Азії до обох Америк:

• аеропорт Чек Леп Кок у Гонконгу;

• тунель Квінлінг у Китаї;

• міст Акаши Кайкіо в Японії;

• тунель через гавань Сіднея;

• Північно-Південна швидкісна автомагістраль у Малайзії;

• друга швидкісна автомагістраль у Таїланді та пропозиції щодо об'єднаної євразійської транспортної мережі.

Існуючі мегапроекти в Америці:

• Бостонский Біг Діг;

• автостради і залізниці в Каліфорнії;

• новий міжнародний аеропорт у Денвері;

• міст Конфедерації в Канаді;

• суперавтострада між Сан-Паолу і Буенос-Айресом;

• Міжокеанська автострада через усю Південну Америку – від Атлантики до Тихого океану й автострада Венесуела – Бразилія.

Запропонований США проект на 50 млрд. дол., щоб зв'язати США і Росію через Берінгову протоку – “найграндіозніший проект в історії", за словами його промоутерів, – не пропущений у планах мегапроектів.

Виходять за рамки транспортної інфраструктури:

• дамба Трьох Ущелин у Китаї;

• газові трубопроводи в Росії;

• дамба Пер-Гау в Малайзії;

• споруди проти повеней у Бангладеші;

• газовий трубопровід між Болівією і Бразилією;

• лінія електромережі між Венесуелою та Бразилією;

• наймасштабніший проект – Інтернет із відповідними інфраструктурними та телекомунікаційними проектами.

Суецький канал

Суецький канал – судноплавний безшлюзовий морський канал, що з'єднує Середземне море з Червоним. Цей найкоротший водний шлях на 8–15 тис. км скорочує морські відстані між портами Атлантики та Індійського океану. Зона Суецького каналу вважається умовним географічним кордоном між Азією й Африкою. Канал був офіційно відкритий для судноплавства 17 листопада 1869 року. Довжина його близько 161 км, ширина по дзеркалу води 120–150 м, по дну – 45–60 м, глибина по фарватеру 13–15 м. До ізраїльської агресії 1967 р. Суецький канал лідирував у світі з тоннажу перевезених вантажів. На його частку припадало 15 % світових океанських перевезень вантажів і понад 20 % перевезень нафти та нафтопродуктів.

Канал став найвідомішим в історії водним шляхом між Заходом і Сходом. Чотири тисячі років тому за наказом єгипетського фараона був проритий прісноводний канал між Нілом і Червоним морем, що проіснував 500 років. Занесений піском канал знову неодноразово відривали, поки, у ранньому середньовіччі, остаточно не зарили з міркувань воєнної безпеки.

"Батьком" сучасного Суецького каналу є французький дипломат і підприємець Фердинанд Марі Де Лессепс (1805–1894). Суецький канал – це ключ до дороги в Індію. британський уряд у результаті блискучої дипломатії придбав канал. Цю стратегічну перемогу королева Вікторія вітала як найбільше досягнення англійців. Наймогутніша нація світу, що чинила опір реалізації проекту, одержала надзвичайно великі прибутки від експлуатації Суецького каналу. З 1875 р. і до початку Другої світової війни британське казначейство одержало від експлуатації каналу понад 50 млрд. фунтів стерлінгів доходу.

Після окупації Єгипту в 1882 р. англійськими військами Суецький канал став головною британською військово-стратегічною базою на Близькому Сході. Константинопольська конвенція 1882 р. затвердила міжнародний статус Суецького каналу. У мирний і воєнний час він повинен залишатися відкритим для будь-яких торговельних і військових суден усіх країн. Цей утопічний лібералізм зазнав краху під час Першої світової війни. У 1936 р. Великобританія за угодою з Єгиптом одержала військовий контроль над каналом. У 1956 р. канал був націоналізований Єгиптом, незважаючи на пряму англо-франко-ізраїльську інтервенцію. У результаті ізраїльської агресії 1967 р. він перестав функціонувати і перетворився на кордон між ворогуючими націями. Закриття каналу сприяло будівництву більш економічних в експлуатації гігантських нафтових танкерів, що обгинають з нафтою на шляху в Європу мис Доброї Надії. Ріст цін на нафту прискорив відновлення дії каналу, знову відкритого для судноплавства в 1975 році.