Нафтогазові проблеми російсько-українських відносин

Безумовно, Україна є для Росії державою підвищеного економічного інтересу, і, в першу, чергу в такій галузі як паливно-енергетичний комплекс. Це пояснюється рядом причин. Зокрема:

• Власні запаси нафти і газу України далеко не забезпечують енергетичні потреби країни.

• Географічне положення держави дозволяє їй бути єднальною ланкою Центральної і Південної Європи. Україна має розвинену мережу нафто- і газопроводів. Через її територію проходять магістральні трубоводи “Дружба" і “Союз", що забезпечують Росії транзит експорту вуглеводної сировини.

• Україна, що має могутню й енергоємну промисловість, сама для Росії перспективним ринком для постачань нафти і газу.

• Побудовані в Україні нафтопереробні і нафтохімічні підприємства орієнтовані в основному на російську сировину.

• Існуючі та споруджувані українські нафтові термінали в Чорному морі, у випадку їх використання Росією, на даному етапі розширять її експортні можливості в південному напрямку, знизять навантаження на порт Новоросійськ.

• Україна є великим виробником труб різного діаметра й іншої продукції, в експорті якої, у свою чергу, зацікавлена Росія.

Перелічені фактори для економік двох держав мають визначальний характер для розвитку взаємовигідного співробітництва.

Отже, російські нафтогазові компанії зацікавлені в таких напрямках діяльності як постачання в Україну нафтогазової сировини; переробка нафти і газу на українських підприємствах; транзит через Україну російських енергетичних ресурсів.

Основним постачальником нафти і газу в Україну продовжує залишатися Росія. На долю російських поставок припадає 85 % імпорту нафти і до 95 % імпорту газу. Близько 80 % усіх промислових і енергетичних об'єктів України залежать від поставок російської сировини, палива, напівфабрикатів і комплектуючих. Головною проблемою залишається відсутність достатніх фінансових ресурсів і неможливість розрахуватися з постачальниками. У Росії є вагомі підстави вважати Україну ненадійним, необов'язковим партнером. Несанкціонований відбір газу здійснюють не дрібні шахраї, а підприємства Мінпаливенерго України, інші промислові гіганти, як правило, зі схвалення уряду й адміністрацій областей. Це явище стало елементом державної політики, оскільки санкціонується на державному рівні. Це відомо в Україні всім, однак не тільки ніхто не несе відповідальності, а й ці дії негласно заохочуються, оскільки занадто багато в цій сфері зацікавлених осіб на високому рівні.

Діяльність в Україні західних компаній

Зменшення енергетичної залежності від Росії є одним із головних зовнішньоекономічних пріоритетів діяльності українського уряду. На цей фактор звертають свою увагу і західні країни, у першу чергу США, які не зацікавлені в російсько-українському зближенні. У цьому зв'язку з'являються програми енергетичної підтримки Україні, що ініціюються через океан. За пропозицією групи експертів американсько-української консультативної комісії й Інституту світу із залученням Корпорації Ренд і Фонду Карнегі, крім інших напрямків допомоги Україні, США готові розглянути можливість надання підтримки програмі розвитку енергетичного сектора.

Йдеться насамперед про можливості фінансування проектів, які є альтернативою російському постачанню енергоносіїв. Зокрема, пропонувалися: детальне пророблення й оцінка запасів метанових родовищ на сході України; передача Україні методики розробки аналогічних родовищ; надання технічної допомоги і фінансів для реконструювання Одеського морського порту, будівництва терміналу для танкерів, інфраструктури (трубопроводу, реконструкції залізниці); надання допомоги в розробці нових родовищ у Закарпатті та на шельфі Кримського узбережжя; передача Україні енергозберігальних технологій. Передбачалося також лобіювання інтересів України з надання кредитної лінії за енергетичною програмою МВФ. Відповідно до підрахунків експертів політико-економічної секції американсько-української консультативної комісії, Україні буде потрібно 1 – 3 млрд. доларів, щоб помітно зменшити її залежність від енергопостачань з Росії і забезпечити зниження ступеня ризику в питанні збереження її державної самостійності, на що особливо звертають увагу західні країни.

Що стосується Німеччини, яка історично має свої певні інтереси на Україні, то німецький уряд на даному етапі не квапиться виконувати роль аварійної служби з порятунку економіки України. Разом із тим, Німеччина все-таки робить певні кроки, особливо в питанні спорудження нафтового терміналу і будівництва танкерного флоту для одержання нафти з інших країн, щоб убезпечити становище української держави у випадку економічного і, насамперед, енергетичного тиску з боку Росії. Зокрема, німецькі банки готові надати Україні кредити для побудови 20 танкерів на верфі в Бремені. Певну допомогу Німеччина готова надати устаткуванням, передачею досвіду і підготовкою фахівців для розробки газоносних родовищ Донбасу.

Що стосується західних приватних компаній, то вони виявляють помітну цікавість до нафтогазового комплексу держави. Так, американська нафтогазова компанія “Fountaіn Oіl Іncorporated" оголосила, що вона створила разом з українським акціонерним товариством “Укрнафта" спільне підприємство для роботи на Стинавському нафтовому родовищі (Львівська обл.). Частка американської компанії в СП складає 45 %. Експерти оцінюють наявні запаси Стинавського родовища в 14 млн. барелів (1,95 млн. т). Зараз на родовищі добувається близько 39 т нафти у день із глибини від 3100 до 5100 м. У розробку Стинавського родовища необхідно вкласти 130 – 150 млн. дол. Це родовище розташоване в районі Стрийського водозабору, і тому з 1972 р. бурові роботи на ньому були припинені через можливу загрозу його забруднення. Технології ж, запропоновані американською компанією, гарантують безпеку робіт.

Через канадську компанію “Ukr-Ran Oіl", у якій “Fountaіn Oіl" володіє 90 % акцій, у американської фірми вже є спільне з АТ “Укрнафта" підприємство “Каштан Петроліум", яке займається видобутком нафти на Леляківському родовищі (Чернігівська обл.).

Розвідані запаси шельфів Чорного й Азовського морів оцінюються в 45,8 млрд. м³ газу і 1,3 млн. т газового конденсату. За оцінками геологів, Азово-Чорноморський шельф – основне родовище палива в Україні. За сприятливого розвитку галузі через п'ять – шість років тут планується добувати 3 млрд. м³ газу на рік, що дозволило б цілком задовольнити потреби Криму в енергоресурсах.

Ліцензії на розробку родовищ Чорноморського шельфу одержали компанії “Шелл" (Голландія) і “Пектен" (США), які перемогли в першому ліцензійному раунді тендера з розвідки і видобутку вуглеводневої сировини в межах українського сектора Чорного моря.