- •Тема 1. Предмет, метод і функції теорії держави та права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 2. Взаємозв’язок і взаємодія суспільства, держави та права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 3. Поняття, походження і сутність держави
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 4. Форма держави
- •Тема 5. Механізм держави
- •Основні терміни та визначення до тем Функції, форми та механізм держави.
- •Види форм територіального устрою
- •Види державно-правового режиму:
- •Тема 6. Поняття, походження та сутність права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 7. Норми права та інші соціальні норми
- •Норми права Норми моралі
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 8. Система права і система законодавства
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 9. Правоутворення та форми (джерела) права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 10. Форми реалізації норм права
- •Треба ґрунтовно розібратися у
- •Слід підкреслити, що:
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 11. Тлумачення норм права
- •Основні терміни та визначення
- •Способи тлумачення:
- •Тема 12. Правові відносини
- •Суб’єктами права можуть бути:
- •Основні терміни та визначення
- •Соціально-юридичні властивості суб'єктів права.
- •Тема 13 . Правова поведінка, правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 14. Законність, правопорядок та державна дисципліна
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 15. Правова свідомість правова культура, правове виховання та фактори їх формування
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 16. Правове регулювання та його механізм
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 17. Основні правові системи сучасності.
- •Тема 18. Правовий статус та його структура
- •Основні терміни та визначення .
- •Тема 19. Основні сучасні концепції держави та права
- •1. Основні сучасні концепції держави.
- •Теорія “держави загального благоденства”
- •Передмова 1 – 2
- •Тема 10. Форми реалізації норми права. 63 – 68
- •Организация
Основні терміни та визначення
Соціальні норми - зумовлені об'єктивними закономірностями правила поведінки людей в суспільстві, які мають загальний характер, виражають волю певної частини або всього суспільства і забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу (юридичними, моральними, звичаєвими, корпоративними).
За змістом розрізняють: політичні, організаційні, норми культури, естетичні та технічні норми.
За способом встановлення: норми права, норми моралі, звичаї, норми громадських організацій, релігійні норми.
Норми права - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, які встановлюються і охороняються державою.
Норми моралі - норми, принципи, правила поведінки, які склались в суспільстві на підставі існуючих уявлень людей про добро, зло, обов'язок, справедливість, честь тощо та забезпечуються силою внутрішнього переконання та засобами громадського впливу.
Структура норми права - внутрішня організація, побудова норми права, сукупність складових елементів (гіпотеза, диспозиція, санкція).
Гіпотеза - складова частина норми права, що визначає умови, за наявністю яких суб'єкти права повинні здійснювати свої права і обов'язки, визначені в диспозиції даної норми.
Диспозиція - складова частина норми права, що визначає саме правило поведінки, згідно якого дозволяється, забороняється або рекомендується проведення певних дій.
Санкція - складова частина права, яка на випадок її невиконання визначає заходи щодо відновлення порушеного права та покарання правопорушника.
Тема 8. Система права і система законодавства
Вивчення даної теми необхідно розпочати з того, що право як якісне своєрідне цілісне утворення має свою специфічну форму. Філософська категорія "форма" означає спосіб існування і виразу змісту того чи іншого об'єкту, його організацію. Під формою права слід розуміти організацію, влаштування його власного змісту, засоби існування та функціонування цього змісту.
В теорії права розрізнюють внутрішню і зовнішню його форму права. Під внутрішньою формою розуміють систему права, структуру змісту, а під зовнішньою формою-джерела права, систему законодавства. Обидві форми права детерміновані соціально-економічними, політичними і історичними факторами, в реальній дійсності міцно взаємозобов’язані й взаємообумовлені.
Питання про систему права, це питання про складові елементи права, їх взаємозв'язок, способу інтеграції в процесі розвитку системи. Тобто, вивчати систему права значить виявити її структуру, організацію, вказати принципи побудови і розвитку.
Необхідно відрізняти поняття "системи права" і "правова система". Правова система утворюється в зв'язку з правом і базується на ньому, звідси її назва. Проте вона не зводиться тільки до права, а значно ширше за нього. Право виступає родовим поняттям стосовно правової системи в цілому. Правова система найбільш загальне цілістне утворення і охоплює різноманітні явища правової дійсності, її елементи і в першу чергу право, також мають системний характер, виступаючи в якості своєрідних підсистем.
Система права - це зумовлена характером суспільних відносин, внутрішня структура права, яка виражається в єдності та узгоджені складових його норм і одночасній їх диференціації на інститути, підгалузі та правові комплекси.
Єдність системи права визначається тим, що всі її елементи послідовно з'єднані в один ланцюг: кожна ланка із властивою йому структурою є початковим елементом структури наступного рівня, взаємоузгодженості норм, єдності принципів побудови і функціонування.
Слід пам’ятати, що право - це стійка система суспільного регулювання. Разом з тим - це рухома, динамічна структура. Система права розвивається під впливом в основному двох факторів: а) потреб суспільного життя; б)діяльності правотворчих органів.
Відповідь на наступне питання дозволяє обґрунтувати, що в системі права розрізняються такі основні підсистеми: норма права, інститут права, підгалузь права, галузь права, правовий комплекс та правова сім'я.
Таким чином первинна клітинка правової тканини, початкова, системоутворююча категорія - є норма права.
Норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки загального характеру, встановлено чи санкціоноване державою. Норма виступає найбільш дрібною часткою, першоосновою побудови системи права, містить основні риси права. Ними є: нормативність, формальна визначеність, державна примусовість.
Норми права не тільки початковий, але й головний елемент системи права. Процес формування і реалізації права, законодавство, всі юридичні поняття і конструкції, прямо чи побічно мають в основі юридичну норму. Ці групи норм, що регулюють схожі суспільні відносини, і тому мають певні загальні особливості. Наприклад, кримінально-правові відносини відрізняються від трудових. Ці групи юридичних норм утворюють самостійні елементи системи права - інститути, підгалузі, галузі та правові комплекси.
Правовий інститут - сукупність відносно відокремлених юридичних норм, що регулюють відповідний вид суспільних відносин.
Правовий інститут - це група юридичних норм у середині галузі, котра регулює відокремлену частину суспільних відносин (інститут громадянства в державному праві, інститут позовної давності у цивільному праві, інститут погашення і зняття судимості у кримінальному праві, тощо).
Наступним рівнем структури системи права є галузь права.
Галузь права - це система норм, регулюючих особистим методом відносно однорідну ділянку суспільних відносин.
Галузі права по характеру і призначенню розділяються на матеріальні і процесуальні,
Матеріальні галузі (матеріальне право) - це галузі, які прямо регулюють суспільні відносини: закріплюють державний і суспільний устрій, форми власності, положення і структуру державних органів, встановлюють права і обов'язки громадян і організацій (державне право, цивільне і кримінальне).
Процесуальні галузі (процесуальне право) - це галузі, які мають організаційнопроцедурнийхарактер,(цивільнопроцесуальне,адміністративно-процесуальне та ін.).
Усім матеріальним нормам відповідають процесуальні, але не завжди вони стають самостійними галузями, а нерідко Існують всередині матеріальних галузей (державне, земельне, тощо).
По особливостям юридичних режимів галузі права підрозділяються на три основних ланки: а) профілюючі; б) спеціальні; в) комплексні.
Профілюючі (первині, фундаментальні) галузі - це державне (конституційне) право, потім адміністративне, цивільне, кримінальне. І, відповідно - адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право.
Спеціальні галузі - це земельне, фінансове, трудове, сімейне, виправно-трудове, тощо. Ці галузі, базуючись на профілюючих, виробляють на основі методів централізації і децентралізації особливі юридичні методи регулювання.
Комплексні галузі - це господарське право, природоохоронне право, тощо. Вони використовують стосовно до свого кола суспільних відносин юридичні режими профілюючих і спеціальних галузей в поєднанні, взаємодії.
Комплексні галузі можуть бути: 1)спеціальними (житлове право, морське право, право прокурорського нагляду), де є головний режим до якого приєднуються інші; 2) інтегративними (господарське, природоохоронне право), де на рівних об'єднуються декілька режимів.
Систему права можна поділити на такі елементи як приватне і публічне право.
Приватне право - сукупність галузей права, котрі регулюють відносини між рівноправними суб'єктами (цивільне, сімейне, трудове право).
Публічне право - це сукупність галузей права, які регламентують відносини між тими, що керують і тими, якими керують (державне, адміністративне, кримінальне галузі).
Такий поділ права був відомий ще у древньому Римі. На погляд древньо-римського юриста Ульпіана, приватне право - це те, що стосується до користі окремих осіб, публічне право це те що стосується до положення держави. Також саме значення цей поділ зберігає і в сучасній системі континентального права (Франція, Італія, Іспанія, тощо).
В юридичній науці за часів радянського періоду вся правова система зводилась до публічного права, що поглинуло собою приватне право. Це було обумовлене одержавленням всіх сфер життя суспільства.
Характеризуючи елементи системи права, потрібно знати, що в юридичній літературі панує думка, що самостійну структуру системи права складає правовий комплекс. При цьому виділяють цілі комплексні нормативно-правові системи.
Виділяють і надгалузеві (супергалузеві) комплекси права. До них відносять: природоохоронне і природоресурсне, судове право, господарське право. Наприклад, господарське право має в собі такі комплексні галузі як промислове, аграрне, будівельне, транспортне, торговельне права та інші.
Допустимий поділ системи права на чотири сім'ї галузей права. Це сім'я державного права, до якої крім нього відносять такі комплексні галузі як прокурорське право, бюджетне право.
Другу сім'ю утворюють основні і комплексні галузі права адміністративно-правового регулювання: адміністративне право, адміністративно-процесуальне право, фінансове право, земельне право, водне, лісове, гірське право, адміністративно-господарське право, военно-адміністративне право і т.і.
Третю сім'ю утворюють галузі цивільного профілю: цивільне, цивільно-процесуальне, трудове, колгоспне, сімейне, транспортне (залізничне, морське, повітряне) страхове, житлове, авторське, винахідницьке, цивільно-господарське право та інші,
Четверту сім'ю складають галузі кримінально-правового циклу: кримінальне, кримінально-процесуальне, виправне право.
Розподіл системи права на галузі, підгалузі та інститути ґрунтується на двох критеріях: предмет і метод правового регулювання.
Предмет правового регулювання - це однорідні суспільні відносини, врегульовані правом.
Необхідно звернути увагу на ту обставину, що крім предмета правового регулювання галузі права відрізняються і своєрідним способом впливу на суспільні відносини, тобто методом правового регулювання.
Метод правового регулювання - це сукупність прийомів, способів впливу на певну сферу суспільних відносин.
Таким чином, в юридичній літературі домінує точка зору, що в основі поділу системи права лежать два основних критерії: предмет і метод правового регулювання. Якщо предмет відповідає на такі питання: що регулюється правом, то метод - як регулюється.
Метод охоплює:
1) характер загального юридичного статусу суб'єктів, тобто їх рівність або підлеглість;
2) характер обґрунтувань виникнення, змінення і припинення правовідносин;
3) характер способів формування змісту прав та обов'язків суб'єктів;
4) характер юридичних засобів впливу.
В методі правового регулювання можна виділити два
обґрунтування:
1) імперативний (субординації, владозбуджуючий, авторитарний) при якому регулювання здійснюється на владно-імперативних засадах. Він притаманний державному, адміністративному, кримінальному праву. Юридичним фактом при виникненні правовідносин тут виступають державно-владні розпорядження (вирок суду, постанова слідчого). Поведінці суб'єктів властиве: нерівність положення, тобто відносини влади - підкорення; чітка регламентація їх дій;
2) диспозитивний (автономний, координації) - чиниться в децентралізованому регулюванні, тобто правовідносини ґрунтуються на рівності і самостійності сторін. Він притаманний цивільному, сімейному праву. Джерелом виникнення цих відносин є домовленість сторін, які самі обирають той чи інший варіант поведінки.
Методу правового регулювання, крім прийомів, притаманні й способи.
Вивчаючи взаємозв'язок системи права, важливо підкреслити, що це взаємопов'язані і в той же час самостійні поняття.
Система законодавства - це єдність взаємопов'язаних нормативних приписів, що відображають зміст правових норм, які відрізняються виконанням суворо визначених функцій в регламентації суспільних відносин та об'єднаних в нормативних актах, які є засобом їх об'єктивізації.
Система права і система законодавства мають складну діалектичну взаємозалежність. Система законодавства є проявом системи права. В силу єдності внутрішньої й зовнішньої форм у праві, основні підрозділи структури законодавства, його галузі - це, в той же час, і галузі права, існуюча і виявлена наукою система права виступає в якості важливого зовнішнього фактора побудови і розвитку системи законодавства.
Розбіжності між системою права і системою законодавства містяться в слідуючому:
Вони розбіжні як закон і право, тобто закон може і не бути правовим, він може і не діяти; Властивістю права ж є його чинність.
Вони збігаються по обсягу оскільки законодавство не охоплює усієї різноманітності нормативності.
Система права і законодавства має різну детермінованість: різне співвідношення суб'єктивного і об'єктивного.
Система законодавства не має тієї цілісності, яку має система права. Перша носить організований характер, і на відміну відсистеми права, характеризується рухливістю, безпосередньою залежністювідточкизору законодавця.
Система права на відміну від послідовного розвитку системи законодавства більш статична, розвивається нерівномірно.
На відміну від системи права в основі законодавства лежить не норма права, а нормативний припис - це елементарне логічно закінчене державно-владне нормативне веління, безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного акту.
Нормативні приписи є змістовною стороною нормативних актів. Далі ж структура законодавства приймає складний багаторівневий і різноплощинний характер.
Структура законодавства має не тільки галузеву (горизонтальну), але й ієрархічну (вертикальну) побудову.
В горизонтальній площині система законодавства поділяється на галузі законодавства, адекватні галузям права, і які формуються стосовно до сфер державного управління і галузей народного господарства.
Ієрархічна (вертикальна) структура законодавства виявляється в підлеглості (непротиріччі) приписів нижчих рівнів вищим. При розбіжностях між ними приписи нижчого рівня підлягають відміні, або відповідним змінам.
Ця структура складається з Конституції України, конституційних законів, поточного законодавства та підзаконних актів різного рівня. Причому ієрархії останніх відповідає ієрархи органів держави, що здійснюють правотворчу діяльність.
Може йти і про федеративну структуру законодавства, яка є відображенням федеративного устрою держави і виходить з необхідності повної відповідності законодавства суб'єктів федерації загальнофедеративному. Так, наприклад, у 1992 році Конституція автономної республіки Крим була приведена у відповідність до Конституції України.
Таким чином, система законодавства - це система усіх відповідним чином підпорядкованих нормативно-правових актів даної держави.
Удосконалення системи законодавства здійснюється не тільки за допомогою видання нових нормативних актів, але і в процесі упорядкування, систематизації законодавства.
Систематизація законодавства - це цілеспрямоване упорядкування та удосконалення діючих нормативно-правових актів шляхом їх обробки, перегрупування та складання по цілісній системі у вигляді збірки чи об'єднаних нормативних актів.
Серед складових систематизації законодавства розрізняють наступні форми: кодифікація, інкорпорація, консолідація. Кодифікація та інкорпорація більшістю авторів розглядаються як головні види, або основні форми систематизації законодавства.
Кодифікація - упорядкування нормативно-правових актів, при якому ведеться їх переробка, зміна, доповнення змісту та видання єдиного юридичного нормативно-правового документа.
В залежності від кількості потенціалу кодифікація буває:
а) загальна - упорядкування основної маси нормативно-правового матеріалу в єдиний документ; б) комплексна - упорядкування нормативно-правових приписів, які відносяться до двох або більше галузей, однак потребують об'єднання в один комбінований юридичний акт (наприклад: статут залізниці мав нормативний припис адміністративного, господарського, трудового права); в) галузева -упорядкування нормативно-правових приписів однієї галузі (Кримінальний кодекс); г) внутрішньогалузева - упорядкування нормативно-правових приписів, що складають частину галузі (підгалузь, інститут, яка не має, але об'єктивно потребує кодифікаційного акта.
Спеціалізована кодифікація характеризується розробкою і прийняттям регламентів, положень, статутів, правил тощо. Наприклад: регламент Верховної Ради України або положення про місцеву Державну адміністрацію, або Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ, тощо.
Діяльність по здійсненню кодифікації характеризується такими ознаками:
1) в результаті кодифікації створюється новий нормативно-правовий акт;
2) створений нормативний акт об'єднує розміщені раніше в різних актах положення, які стосуються одного питання;
3)новостворений нормативний акт, як правило, всебічно вирішує всі аспекти правового регулювання певної сфери суспільних відносин і має більший обсяг та складнішу структуру.
Другою основною формою систематизації нормативно-правових актів є інкорпорація - це об'єднання нормативно-правових актів без їх переробки, розташування в збірниках по хронологічній, алфавітній, предметній чи іншій системі. Вона буває: а) офіційною, яка робиться державним органом, що видав акти, що систематизуються; б) офіційною, яку роблять уповноважені на те органи; в) неофіційною, що проводиться будь яким суб'єктом без спеціального доручення.
Однією з форм систематизації законодавства є консолідація. Це об'єднання змісту двох або більше нормативно-правових актів у єдине юридичне джерело - документи, в якому їх зміст розташовується в логічній послідовності по розділах, главах, параграфах, статтях. Тобто об'єднуються однорідні нормативні приписи, наявні в актах.
