Основні терміни та визначення

Держава - це політико-територіальна, суверенна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві, що має спеціальний апарат управління і примусу, здатна за допомогою права свої веління робити загальнообов'язковими для населення всієї країни, здійснювати керівництво і управління загальносуспільними справами.

Лібертарна держава пояснює закони про державну владу як необхідну форму забезпечення свободи підвладних і оцінює закони в залежності від того, як вони погоджуються з основним призначенням державної влади - забезпечувати свободу, безпеку і власність (в основі лежить вчення про розрізнення права і закону).

Соціально орієнтована держава - організація політичної більшості народу, яка забезпечує злагоду усіх її верств та перехід до створення умов, необхідних для повного і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації (народу) та прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

Національною державою слід вважати державу, що утворена нацією, яка компактно проживає на певній території, здійснює своє право на економічне і політичне самовизначення, створює сприятливі умови для існування народу країни незалежно від національної належності.

Правова держава - така держава, в якій на основі діючого права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства в цілому, де держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з чинним правовим законом.

Громадянське суспільство - організація вільних і рівноправних індивідів, сім'ї, класів, інших соціальних груп і прошарків, кожному з яких держава забезпечує юридично рівні можливості бути власниками, ко­ристуватися свободами в процесі виробництва і розподілу матеріальних благ, мати надійний соціальний захист, брати участь в політичній та інших сферах життєдіяльності людини.

Історичний тип держави - сукупність певних рис держави, існуючих у межах однієї суспільне-економічної формації, які характеризуються єдністю еко­номічної основи, соціальної сутності та зовнішніх форм виявлення. Розрізняють такі історичні типи держави:

• рабовласницький;

• феодальний;

• буржуазний;

• соціалістичний;

• держава соціально-демократичного типу.

Тема 4. Форма держави

Засвоєння матеріалу за даною темою має дати чітке уявлення про термін "форма держави" і її різновиди. Важливо зрозуміти, що поняття форми держави - одне з фундаментальних положень державознавства, що охоплює коло загальних ознак і зв'язків, характеризуючи державу як таку.

Неодмінною умовою вивчення поняття "форма держави" є усвідомлення ознак кожної з цих форм. Тут варто запам'ятати, що форма правління і державного устрою характеризує, головним чином, структурний аспект, а державно-політичний режим - її функціональний аспект.

Попри всю розмаїтість виявлення форми держави характерною її рисою є єдність структури і територіальної організації, а також методів здійснення державної влади.

Належить знати, що між типом, сутністю і формою держави існують певні взаємозв'язки, яким притаманні істотні особливості:

1. Історичний тип держави прямо чи опосередковано детермінує її форму. Нерідко на форму держави впливають й інші суспільно-політичні фактори (розклад політичних сил, їх впливовість, ступінь розвитку політичної, правової культури .суспільства, національні, історичні, культурні традиції, масштаби території, міжнародно-правові відносини тощо).

2. Даному історичному типу держави звичайно притаманні різні форми, проте нерідко вирізняється превалюючи форма, яка найбільше пасує певному її типу, а тому і набуває найбільшого поширення серед однотипних держав.

3. Форма держави спроможна впливати адекватно на зміни соціальної сутності держави, мати своєрідний "зворотний" вплив на тип держави.

Під час вивчення певної форми держави рекомендується фіксувати увагу на основних ознаках елементів (підвидів) форм держави, з тим щоб чітко орієнтуватись в їх властивостях. Зокрема, щодо форм державного правління варто розрізняти риси президентської, напівпрезидентської, президентсько-парламентської республіки, особливості різних типів монархії.

У питанні державного устрою слід уникати уявлення про унітарну державу як елементарну її форму, а розуміти цю форму в усій її складності, з урахуванням регіональних особливостей, наявності чи відсутності автономії, можливих тенденцій до трансформації унітарної форми у федеративну, характеру співвідношення центральних і регіональних владних структур.

Стосовно федеративного та конфедеративного державного устрою, необхідно безпомилково розрізняти особливості кожного з них, вміти пов'язати їх характеристику з історичним досвідом, бачити сутність співвідношення між формою державного устрою та її реальним наповненням.

Під час розгляду форм державно-політичного режиму важливо не тільки чітко визначити характерні риси демократичного, авторитарного, тоталітарного режимів, а й усвідомити їх роль і значення, позитивні чи негативні властивості, природу їх взаємозв'язку з іншими елементами форми держави, зокрема з формою державного правління.

Вивчення форми держави України має базуватись на глибокому знанні чинної Конституції України та Декларації про державний суверенітет України, Акта України про незалежність України від 24 серпня 1991 р., Закону України про правонаступництво України від 12 вересня 1991 р. та інших законодавчих актів.

Основними орієнтирами в цьому питанні мають бути конституційне положення про те, що Україна є демократичною, соціальною, правовою державою, за формою державного устрою Україна - унітарна республіка, єдиним джерелом державної влади є народ України. Система та функціонування державних органів ґрунтується на принципі розподілу влади.

Під час розгляду цього питання необхідно засвоїти особливості державотворення в сучасних умовах України з урахуванням політичної, економічної, соціальної ситуації в країні, заходів, що вживаються державним керівництвом для виходу з економічної кризи, становлення України як суверенної розвинутої держави.

Для вірного і чіткого уявлення про сутність і призначення сучасних держав соціально-демократичної орієнтації слід знати, що така держава є організацією політичної більшості народу, яка забезпечує злагоду усіх її верств та перехід до створення умов, необхідних для повного і безперешкодного здійснення основних прав людини і прав нації (народу) та прогресу суспільства на засадах соціальної демократії.

До таких відносять два основних різновиди держав перехідного типу:

1. держави, які існують у промислово розвинутих країнах соціально орієнтованого капіталізму;

2. держави в країнах, що переходять від авторитарно-бюрократичного ладу псевдосоціалізму до громадянського суспільства, від тоталітарного режиму до демократичного.

Їм притаманна соціально-демократична орієнтація у здійсненні функцій в усіх сферах життєдіяльності суспільства: гуманітарній, економічній, політичній.

Вивчаючи поняття та значення державного суверенітету, важливо засвоїти, що суверенітет - політико-правова властивість державної влади, сутність якої розкривається у сполученні трьох складових частин, зокрема:

а) у верховенстві - поширенні владних повноважень на населення. державні органи й організації; праві дезавуації як протизаконних проявів будь-якої іншої публічної влади; наявності органів, що забезпечують здійснення рішень держави;

б) у незалежності - праві самостійно приймати державно-значущі рішення як в межах, так і за межами держави; дотримання міжнародно-правових норм без порушення суверенітету інших країн;

в) єдності державної влади в цілому у поєднанні з функціональним розподілом всіх різновидів влади.

Крім суверенітету держави як такої, треба пам'ятати про його різновиди - суверенітет народу, нації як фактор волевиявлення суспільства, самостійності у визначенні його долі, прийнятті доленосних рішень.

Особливої уваги потребує проблема створення правової держави, заснованої на принципі верховенства права. Слід знати, що існують різні підходи до визначення сутності правової держави, але їх єднає розуміння корінних стимулів до створення такої держави, якими є рух до свободи, свідоме прагнення до утворення справжньої реальної демократії, надійне забезпечення прав і свобод громадян.

Під час вивчення цього питання потрібно виходити з того, що головне призначення правової держави - визнання державою свободи людини й ефективний захист від необмеженого, безпідставного втручання держави в її справи, пріоритет права у відносинах держави та особи на основі їх взаємної відповідальності, неухильне дотримання з боку держави законів. демократичний порядок формування державних органів, утвердження першорядної ролі, високого авторитету та незалежності суду.

Потрібно звернути увагу на те, що формування правової держави залежить як від об'єктивних, так і від суб'єктивних факторів. В той же час її побудова має стати результатом свідомої, цілеспрямованої діяльності суспільства, політичних, державних, громадських структур.

Реалізація закладеної в Декларації про державний суверенітет України, в Конституції України (1996 р.) ідеї правової держави може бути успішною за умови комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.

Серед його складових - вдосконалення законотворчої діяльності, в першу чергу, забезпечення високої ефективності правозастосовчої діяльності, активізація правоохоронної роботи, реформування політичної та судової систем, завершення створення відповідних конституційно-правових інститутів, розширення і поглиблення правовиховної, профілактичної роботи серед різних верств населення, якісне підвищення правової свідомості, правової культури людей.