Тема 13 . Правова поведінка, правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність

Дану тему потрібно починати з пояснення терміна “поведінка”, який може означати сукупність чиїх не будь дій і вчинків, спосіб життя, поводження, манеру.

Відносно поняття правової поведінки, то треба виходити з того, що вона є соціально-значущою, передбаченою нормами права, контролюємої свідомістю і волею індивідуальних чи колективних суб’єктів. Правовій поведінці притаманні певні характерні ознаки і склад, в яких відображається її об’єктивний та суб’єктивний зміст (соціальне значення, регламентованість правом, здатність тягти юридичні наслідки та ін.)

Необхідно знати, що правова поведінка поділяється на правомірну і протиправну, котрі характеризуються як відповідність або протирічність діючим правовим нормам.

У тих випадках, коли суб’єкти права для вирішення своїх життєвих справ користуються правовими приписами, які розраховані на відповідні ситуації, їх поведінку називають правомірною. Вона має характерні ознаки, які значною мірою відрізняють її від неправомірної, зокрема:

– виражають об’єктивну можливість і необхідність;

– бажаність і допустимість;

– відповідає інтересам громадянського суспільства;

– гарантується і охороняється державою;

– відповідають вимогам норм права.

Потрібно ґрунтовно розібратись у підставах класифікації і видах правомірної поведінки, а саме:

1. Як складові елементи юридичних фактів (юридичні вчинки та індивідуальні акти);

2. Як форми реалізації права (дотримання, виконання, використання та застосування);

3. Як зміст правовідносин (здійснення суб’єктивних прав, юридичних обов’язків, свобод і законних інтересів);

4. Як форма зовнішнього прояву (дія і бездіяльність);

5. За способом детермінації (активна і пасивна);

6. За вольовою ознакою (соціально-активна, позитивна (звичайна), конформістська (пасивна, пристосовча), маргінальна (під страхом юридичної відповідальності).

Одним із центральних питань даної теми є питання про протиправну поведінку, яка є протилежністю правомірної, тобто такою поведінкою, яка по суті протирічить діючим правовим нормам і виступає як антипод правомірної поведінки. Необхідно знати, що протиправна поведінка поділяється на правове відхилення, зловживання правом та правопорушення.

Слід пам'ятати, що визначення поняття правопорушення залежить від соціально - економічних відносин, існуючих у суспільстві на тому чи іншому етапі розвитку, звідси поняття правопорушення має історично мінливий характер.

Важливе значення має характеристика ознак правопорушення: суспільної небезпеки, протиправності та караності, їх змісту та співвідношення між собою. Необхідно також підняти проблему вдосконалення поняття правопорушення, його поділ, підкреслити питання про місце злочину в системі правопорушень і критеріїв відмежування злочинів від інших правопорушень. Класифікацію правопорушень потрібно обґрунтувати, виходячи з мети такої класифікації та її практичного значення.

Окрім того, потрібно з'ясувати поняття складу правопорушення, обґрунтувати чому склад злочину визнається єдиною підставою юридичної відповідальності.

Аналіз складу правопорушення включає розгляд його елементів (об'єкта, об'єктивної сторони, суб'єкта, суб'єктивної сторони). Необхідно окреслити коло обов'язкових і факультативних ознак складу правопорушення.

Об'єкт - це ті суспільні відносини, які охороняються нормами права і на які посягає дане правопорушення. слід відрізняти поняття об'єкта правового відношення і об'єкта правопорушення. Якщо об'єктом правовідносин можуть бути різні предмети - матеріальні і духовні, то об'єктом правопорушення можуть бути тільки суспільні відносини, які охороняються нормами права, а матеріальні предмети і духовні блага можуть виступати як предмет правопорушення.

Об'єкт правопорушення поділяють на загальний, родовий (видовий) і безпосередній.

Загальний об'єкт правопорушення - це ті суспільні відносини, які охороняються правом і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде у кожному випадку різне і залежно від них утворюється певний вид правопорушення (злочину) входить одне коло суспільних відносин, в адміністративний проступок - інше.

Родовий (видовий) об'єкт - це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов'язаних відносин громадянського суспіль­ства, на які посягає цілий ряд правопорушень. Наприклад, злочин проти життя та здоров'я, свободи і гідності особи, або адмі­ністративні правопорушення в галузі охорони праці і здоров'я населення.

Безпосередній об'єкт - це конкретне суспільне відношення, проти якого безпосередньо направлення одне або декілька право­порушень. Наприклад, родовим і безпосереднім об'єктом тілесних ушкоджень е здоров'я людини.

Об'єктивна сторона правопорушення - це зовнішній акт сус­пільно-небезпечного діяння, яке посягає на охоронюваний норма­ми права об'єкт, завдає йому шкоди чи створює загрозу заподі­яння шкоди. Вона характеризується обов'язковими та факультативними ознаками.

Ознаки об'єктивної сторони правопорушення - дія чи безді­яльність людини, суспільно-небезпечні наслідки, причинний зв'­язок між ними, місце, час, спосіб, засоби, обстановка скоєння правопорушення.

Дія - це активна поведінка людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухівні про­цеси тіла самої людини, а й процеси, що людиною керуються. Наприклад, дія механізмів інших людей, поведінка тварин та інші процеси, які керуються діями людини.

Бездіяльність - це пасивна поведінка людини, тобто неви­конання тих дій, які особа зобов'язана була і могла виконати в конкретних умовах. Наприклад, ухилення водія транспортного за­собу від проходження згідно з встановленим порядком освідчення на стан сп'яніння. В даному випадку для визнання правопорушення достатньо лише дії чи бездії, в інших випадках закон вимагає наступу суспільно-небезпечних наслід­ків, під якими закон розуміє небажані зміни в об'єкті посяган­ня. Наприклад, наслідками нещасних випадків на виробництві мо­жуть бути заподіяні працівникам каліцтво або інші ушкодження здоров'я, пов'язані з виконанням ними своїх трудових обов'яз­ків. Якщо такі наслідки знаходяться в причинному зв'язку з по­рушенням службовими особами правил техніки безпеки, промисло­вої санітарії чи інших правил охорони праці, то такі дії (без­дії) визнаються злочином.

Причинний зв'язок, як ознака об'єктивної сторони складу

правопорушення, має місце тоді, коли шкідливі наслідки об'єк­тивно походять від даної протиправної дії чи бездіяльності, скоєні в даних, часто неповторних умовах, навіть якщо вони і залежали від волі діючої особи.

Кожне правопорушення скоюється в певному місці чи декіль­кох місцях, в певний проміжок часу, в певній обстановці, в той чи іншій спосіб, тими чи іншими засобами. Всі ці ознаки е складовими частинами об'єктивної сторони складу правопорушен­ня. Одні з них мають дуже важливе значення й прямо передбача­ються законом, інші враховуються лише при застосування норм права. В одних випадках названі ознаки встановлюються як за­гальні умови кожної дії (бездії), наприклад, час, місце, обстановка. В інших ознаки, що відносяться до самої дії, наприк­лад, спосіб, засіб.

Суб'єкт правопорушення - в залежності від виду пра­вопорушення можуть бути як індивіди, так і колективи людей. В кримінальних, адміністративних та трудових правопорушеннях суб'єктами складу правопорушень є індивіди, тобто фізичні особи, які досягли певного віку і є осудними. Це громадяни Ук­раїни, особи без громадянства та іноземні громадяни, крім гро­мадян, що користуються дипломатичним імунітетом. Названі фізич­ні особи поділяються на приватних осіб, службових осіб і спе­ціальних суб'єктів. Закон визнає суб'єктами кримінальних право­порушень фізичних осудних осіб, які до моменту скоєння злочину досягли 16-ти річного віку. За окремі злочини цей вік законом знижується до 14-ти років.

Суб'єктом складу адміністративного правопорушення визна­ється особа, якій до моменту скоєння адміністративного прос­тупку виповнилось 16 років (ст. 12 КпАП України).

Колективними суб'єктами правопорушень можуть бути державні органи (наприклад, місцеві Ради), громадські організації (нап­риклад, профспілки), юридичні особи.

Привертає увагу існування загального та спеціального суб'єкта злочину в кримінальному праві.

Суб'єктивна сторона - це внутрішня психічна діяльність особи, що пов'язана зі скоєнням правопорушенням. Ознаки, що включаються в зміст суб'єктивної сторони є вина, мотив, мета правопорушення.

Центральне місце в суб'єктивній стороні займає вина, під якою розуміють психічне відношення особи до скоє­ного нею суспільно небезпечного діяння і суспільне небезпечних наслідків як у формі наміру так і необережності. Обов'язково необхідно розкрити соціальну та юридичну сутність вини, а також її форми та види.

Намір, як форма провини, характеризується тим, що особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї діяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки і, або бажає, або свідомо допускає їх настання. Залежно від вольового критерію намір поділяють на прямий і непрямий, на завчасно обдуманий, такий, що виник раптово, та неконкретизований.

Необережність при скоєнні правопорушення має місце тоді, коли особа передбачала наступ суспільно-небезпечних наслідків свого діяння і легковажно розраховувала їх запобіганню, або не передбачала можливості наступу таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити. Залежно від вольового критерію розрізняють такі види необережності, як самовпевненість і нед­байливість.

Розрізняють і змішану форму вини, тобто таку, коли особа відносно суспільно-небезпечного діяння має намір, а від­носно суспільно небезпечних наслідків - необережність.

Мотив, як ознака суб'єктивної сторони правопорушення - це те, що відображається в свідомості особи і спонукає до скоєння правопорушення. Мотив близький до провини, але не зливається з нею. Він впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує направленість волі, визначає зміст провини.

Мета - це уява особи про бажання результату, до якого вона прагне, скоюючи правопорушення. Мотив і мета близькі по зна­ченню. Якщо мотив показує чим керується особа, що скоює право­порушення, то мета показує направленість діяння, найближчий результат, тобто те, до чого прагне суб'єкт правопорушення. Відносно видів правопорушень, то існують різні класифікації правопорушень. Залежно від галузі права розрізняють кримінальні, адміністративні, цивільні, тру­дові, фінансові, процесуальні та інші правопорушення. В залеж­ності від ступеню суспільної небезпечності і шкідливості пра­вопорушення підрозділяють на злочини і проступки. Злочини - це вид правопорушення, що передбачається кримінальним законом. Інші правопорушення називаються проступками. Розрізняють адмініст­ративні, цивільні, дисциплінарні та інші проступки. До інших проступків, наприклад, можна віднести матеріальну шкоду, запо­діяну працівниками підприємству, установі, організації внаслі­док порушення покладених на них трудових обов'язків.

Деякі автори в самостійну групу правопорушень відносять міжнародні правопорушення. Вони можуть бути скоєні тільки суб'єктами міжнародних правовідносин, їх протиправність визначається нормами міжнародного права.

З'ясування поняття юридичної відповідальності є важливим завданням при вивченні даної теми і розкриттю підлягають наступні аспекти - перспективна (позитивна) і ретроспективна (негативна)

Позитивна відповідальність - це належне, добросовісне виконання своїх обов'язків перед громадянським суспільством, правовою державою, колективом людей і окремою особою. Позитивна відповідальність спрямована в майбутнє, заохочується стимулюючими засобами і тому називається перспективною. Деякі автори, поділяючи юридичну відповідальність на позитивну і негативну, під першою розуміють цивільно-правову, а під другою-адміністративну і кримінальну. На наш погляд, це вузьке тлумачення позитивної відповідальності. Наприклад, введення в кримінальному праві інституту" відстрочки вироку, це покладення на винних осіб відповідальності за їх майбутню поведінку: усунути заподіяну шкоду, взятись за навчання і таке інше. Таким чином перспективна відповідальність можлива й у кримінальному праві.

Позитивна відповідальність - це відповідальність без правопорушення і кари, але цим її роль в правовій системі не скільки не принижується, так як вона постійно супроводжує особу і визначає її поведінку в ба­гатьох областях, перш за все з внутрішньої, а не з зовнішньої сторони.

Ретроспективна (негативна) відповідальність характеризується тим, що особа відповідає за свої вже скоєні протиправні дії. Це негативна реакція держави на скоєне правопорушення, і особу, що винна в його скоєнні.

До основних ознак ретроспективної юридичної відповідальності відносять:

а) державно-правовий примус;

б) негативна реакція держави на правопорушення і суб'єкта, що винен в скоєнні правопорушення;

в) обов'язок правопорушника притерпіти негативні для себе наслідки за протиправну поведінку.

Державно-правовий примус - це конкретна міра державного впливу на суб'єкта правопорушення, що і тягне для нього позбавлення і неблагоприємні наслідки особистого, майнового чи організаційного характеру. Державний примус характеризується конкретною діяльністю компетентних органів чи службових осіб, яка включає в себе:

а) нагляд за правомірністю поведінки учасників суспільних відносин;

б) дослідження обставин діянь, в яких виявлені ознаки правопорушень;

в) розгляд справ про конкретні правопорушення;

г) застосування юридичних санкцій до винних осіб;

д) виконання актів застосування норм права.

Важливою ознакою юридичної відповідальності є негативна реакція держави на правопорушення і на суб'єкта, що винний в скоєнні правопорушення. Засуджуючи правопорушення, держава, через правові норми закріплює моделі забороненої правом поведінки, або обов'язки, які суб'єкти повинні виконати і за невиконання яких настає юридична відповідальність. Тим самим держава виказує своє негативне ставлення до правопорушення. Наприклад, Земельний Кодекс України в ст. 115 закріплює, що за порушення земельного законодавства суб'єкти несуть цивільну, адміністративну чи кримінальну відповідальність. А в ст. 25 Закону України "Про міліцію" говориться, що працівник міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законодавчими актами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну чи кримінальну відповідальність. Ще одією ознакою юридичної ретроспективної відповідальності є обов'язок правопорушника притерпіти негативні для себе наслідки за протиправну поведінку. Компетентні органи або службові особи від імені держави покладають юридичну відповідальність в межах санкцій, якими передбачаються види покарань і стягнень.

Всі ознаки є обов'язковими. Відсутність хоча б одної з них говорить про те, що відсутня юридична ретроспективна відповідальність.

Таким чином, ретроспективна юридична відповідальність - це специфічне правовідношення між державою і суб'єктом правопорушення по державно-правовому примусу, що характеризується засудженням протиправного діяння і правопорушника, і покладанням на правопорушника обов'язку притерпіти позбавлення і неблагоприємні наслідки особистого, майнового, організаційного характеру за скоєне правопорушення.

В сучасний період не усі вчені сприймають двоаспектне розуміння юридичної відповідальності. Деякі думки зводяться до того, що позитивна юридична відповідальність - явище соціальне, а не правове, оскільки вона немає ознак формальної визначеності, державної примусовості процесуальної форми реалізації.

Існування різних видів правопорушень передбачає і поділ ретроспективної юридичної відповідальності на самостійні види. Існують різні підстави поділу юридичної відповідальності на види. Залежно від суб'єктів, тобто

1) органів, що накладають юридичну відповідальність, її поділяють на а) таку, що покладається органами влади;

б) виконавчими і розпорядчими органами;

в) судовими і іншими юрисдикційними органами.

2) в залежності від кількості суб'єктів:

а) Індивідуальна;

б) колективна.

Розрізняють також внутрішню державну і міжнародну юридичну відповідальність. Поширеною є класифікація юридичної відповідальності залежно від галузевої належності правової норми, що порушена.

На цій підставі розрізняють:

а) кримінально-правову;

б) адміністративну;

в) цивільно-правову;

г) трудову (дисциплінарну, матеріальну відповідальність робітників і службовців) та ін.

Кримінальна відповідальність - це різновидність ретроспективної юридичної відповідальності, що полягає в застосуванні міри кримінального покарання до фізичних осіб, винних в скоєнні злочину.

Різновидністю ретроспективної юридичної відповідальності є адміністративна відповідальність, під якою розуміють покладення на порушників загальнообов'язкових правил, діючих в управлінні і в інших сферах, адміністративних стягнень, котрі тягнуть для цих осіб отягчуючі наслідки майнового чи морального характеру.

Самостійним видом ретроспективної юридичної відповідальності є цивільно-правова відповідальність. Відповідальність фізичної чи юридичної особи за порушення договірних зобов'язань, чи за заподіяння позадоговірної майнової шкоди, а також за порушення особистих майнових прав. Завданням цивільно-правової відповідальності є захист прав власника.

Окрім майнового, цивільно-правова відповідальність носить і компенсаційний (правопоновлюючий) характер. За допомогою цивільного права регулюються і особисті немайнові відносини. На фізичну чи юридичну особу може бути покладено обов'язок спростувати відомості, які ганьблять честь і гідність громадянина або організації, коли той, хто її поширює, не доведе, що вони відповідають дійсності (ст. 7 ЦК України). Але покладення немайнової відповідальності в цивільному праві це скоріше виняток, аніж правило. Основним же для названого виду відповідальності є майновий характер заподіяної шкоди, правової санкції і юридичної відповідальності.

Трудове право передбачає дисциплінарну (ст. 139-152 КЗпП України)і матеріальну відповідальність працівників (ст. 130-138 КЗпП України).

Дисциплінарна відповідальність - це різновидність юридичної ретроспективної відповідальності за порушення працівниками трудової дисципліни з застосуванням до нього догани або звільнення, передбачену законодавством, статутами та положеннями про дисципліну для окремих категорій працівників можуть бути передбачені інші дисциплінарні стягнення.

Розрізняють загальну та спеціальну дисциплінарну відповідальність. Загальна дисциплінарна відповідальність передбачається Кодексом законів про працю та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Спеціальна - здійснюється:

а) в порядку підлеглості;

б) по статутах про дисципліну;

в) по окремим нормативним актам.

Дисциплінарні стягнення можуть застосовувати органи, які мають право приймати на роботу (обирати, затверджувати і призначати на посаду даного працівника). Дисциплінарні стягнення на працівників, які несуть дисциплінарну відповідальність за статутами, положеннями та іншими актами законодавства, можуть накладати також органи, вищестоячі по відношенню до згаданих (ст. 147' КЗпП України)

Близько до дисциплінарної знаходиться матеріальна відповідальність, так як підставою для притягнення до обох видів відповідальності є трудове правопорушення. На відміну від дисциплінарної, матеріальна відповідальність працівника буде у випадках, коли заподіяна матеріальна шкода.

Матеріальна відповідальність розглядається як різновид ретроспективної юридичної відповідальності працівника за матеріальну шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на нього трудових обов'язків

Умовами накладення матеріальної відповідальності є передбачені законодавством такі ознаки: а) пряма дійсна шкода; б) протиправна поведінка працівника; в) причинний зв'язок між протиправними діями чи бездіяльністю та виникшею шкодою; г)провина працівника в заподіяній шкоді.

Матеріальна відповідальність може бути повною і обмеженою. Випадки обмеженої матеріальної відповідальності передбачені ст. 133 КЗпП України, а повна матеріальна відповідальність передбачена ст. 134 КЗпП України.

Як самостійний вид ретроспективної юридичної відповідальності в теорії права розглядають відміну актів, які суперечать чинному законодавству. Це особливий вид ретроспективної юридичної відповідальності, який полягає в тому, що компетентний орган чи службова особа застосовує правовідновлюючу санкцію, відміняючи незаконно прийнятий акт. Є декілька форм названої юридичної відповідальності: а) відміна акту, який суперечить чинному законодавству б) визнання недійсним акту, який суперечить чинному законодавству; в) зміна акту в тій частині, що не відповідає чинному законодавству; г) дача вказівок компетентним органом чи службовою особою про обов'язкову відміну чи зміну акту, який суперечить чинному законодавству суб'єктом, який його приймав.

Не вважається формою названого виду юридичної відповідальності припинення дії нормативно - правового акту.

В сучасній юридичній літературі також дискутується питання щодо видів юридичної відповідальності та окремих мір покарання. Виділяють в окремий вид конституційну відповідальність, майнову, політичну, а також пропонується виділити в окремий блок фінансову відповідальність, яка в сфері обігу фінансів набуває нібито особистих рис та відрізняється від вже існуючої в системі банківської діяльності адміністративної відповідальності.

В юридичній науці інститут юридичної відповідальності розглядають як відносно самостійний елемент правової системи.

Базується юридична відповідальність на ряді правових принципів, серед яких можна виділити такі, як:

а)відповідальність винної особи за діяння, а не за виявлення наміру;

б) законність, невідворотність, доцільність і справедливість юридичної відповідальності;

в) процесуальна регламентованість юридичної відповідальності;

г) гуманність і своєчасність юридичної відповідальності та інше.

Принципи юридичної відповідальності багато в чому залежать від її задач і цілей, а останні, в свою чергу, визначають функції названого юридичного інституту. Функціями юридичної відповідальності слід вважати головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб з метою захисту правопорядку і виховання громадян (осіб без громадянства, іноземних громадян) та інших суб'єктів, що скоїли правопорушення. ,.

Є різні точки зору відносно класифікації функцій юридичної відповідальності. Однією з них є класифікація вказаних функцій на:

а) превентивну (попереджувальну);

б) виховну;

в) репресивну (каральну);

г) компенсаційну (поновлюючу);

д) сигналізаційну (інформаційну) та інші.

Превентивна (попереджувальна) функція юридичної відповідальності характеризується тим, що уже наявність самої норми права, яка забороняє чи зобов'язує діяти (не діяти), встановлення за порушення норми відповідальності має загальну і індивідуальну превенцію.

Близька за змістом до превентивної виховна функція юридичної відповідальності, її зміст в тому, що за допомогою юридичної відповідальності особа виховується в дусі точного виконання Конституції, законів та інших нормативних актів України, поважання права, честі та гідності інших осіб, сумлінного виконання своїх обов'язків, позитивної відповідальності перед суспільством.

За допомогою репресивної (каральної) функції юридичної відповідальності здійснюється загальна і Індивідуальна превенція правопорушень. В залежності від видів санкцій репресивну функцію можна поділити на таку, що позбавляє або обмежує правопорушника в реалізації деяких суб'єктивних прав, чи накладає на нього спеціальні (штрафні) обов'язки. Репресивна функція реалізується і тоді, коли має місце владне засудження поведінки правопорушника, позбавлення чи обмеження суб'єктивних прав або накладення юридичних обов'язків. Це такі випадки, коли застосовується стягнення і покарання у вигляді догани, суспільного осуду, попередження і таке інше.

На відміну від репресивної (каральної) функції юридичної відповідальності, компенсаційна (поновлююча) функція пов'язана із застосуванням правовідновлюючих санкцій і спрямована на усунення тієї шкоди, що була завдана правопорушенням.

В цьому випадку застосовується три види санкцій:

а) примусове виконання;

б) відміна незаконних актів;

в) обов'язок відшкодувати майнову шкоду.

Сигналізаційна (інформаційна) функція юридичної відповідальності полягає в тому, що при характеристиці кількості і якості правопорушень державні органи, суспільство, громадські організації інформуються про стан криміногенності того чи іншого регіону (місто, район, область, селище, село).Відображення в результатах господарської звітності сум штрафів, збитків і втрат інформує відповідні органи і населення про погану роботу підприємств, установ, організацій. Важливе значення ця функція має при аналізі стану і динаміки правопорушень, при виробленні мір їх попередження.

У відповідності з чинним законодавством розрізнять підстави притягнення до юридичної відповідальності і підстави звільнення від неї.

Підставами притягнення до юридичної відповідальності являються:

а) наявність правової норми, що передбачає склад правопорушення;

б) юридичний факт - вчинення самого правопорушення;

в) наявність правозастосовчого акту, що набрав чинності.

Відносно підстав звільнення від юридичної відповідальності, то вони передбачені у кримінальному, адміністративному, трудовому та іншому законодавстві.

Так, кримінальне законодавство передбачає випадки звільнення особи від кримінальної відповідальності та кримінального покарання ( статті 44-49 КК України), відбуваються у зв'язку:

а) з дійовим каяттям;

б) з примиренням винного з потерпілим;

в) з передачею особи на поруки;

г) із зміною обстановки;

д) із закінченням строків давності.

Особливу увагу слід звернути і на обставини, що виключають злочинність діяння до яких відносяться:

а) необхідна оборона;

б) уявна оборона;

в) затримання особи, що вчинила злочин;

г) крайня необхідність;

д) фізичний або психічний примус;

е) виконання наказу або розпоряджень;

ж) діяння, пов'язане з ризиком;

з) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (статті 36-43 Кримінального Кодексу України).

Підставами звільнення від адміністративної відповідальності є:

а) давність притягнення до адміністративної відповідальності;

б) передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу;

в)обмеження усним зауваженням при вчиненні назначеного адміністративного правопорушення.

Звільнення від дисциплінарної відповідальності. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа може замість накладання дисциплінарного стягнення передати справу про правопорушення на розгляд трудового колективу або його органу (стаття 152 КЗпП України).