- •Тема 1. Предмет, метод і функції теорії держави та права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 2. Взаємозв’язок і взаємодія суспільства, держави та права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 3. Поняття, походження і сутність держави
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 4. Форма держави
- •Тема 5. Механізм держави
- •Основні терміни та визначення до тем Функції, форми та механізм держави.
- •Види форм територіального устрою
- •Види державно-правового режиму:
- •Тема 6. Поняття, походження та сутність права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 7. Норми права та інші соціальні норми
- •Норми права Норми моралі
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 8. Система права і система законодавства
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 9. Правоутворення та форми (джерела) права
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 10. Форми реалізації норм права
- •Треба ґрунтовно розібратися у
- •Слід підкреслити, що:
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 11. Тлумачення норм права
- •Основні терміни та визначення
- •Способи тлумачення:
- •Тема 12. Правові відносини
- •Суб’єктами права можуть бути:
- •Основні терміни та визначення
- •Соціально-юридичні властивості суб'єктів права.
- •Тема 13 . Правова поведінка, правомірна поведінка, правопорушення та юридична відповідальність
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 14. Законність, правопорядок та державна дисципліна
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 15. Правова свідомість правова культура, правове виховання та фактори їх формування
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 16. Правове регулювання та його механізм
- •Основні терміни та визначення
- •Тема 17. Основні правові системи сучасності.
- •Тема 18. Правовий статус та його структура
- •Основні терміни та визначення .
- •Тема 19. Основні сучасні концепції держави та права
- •1. Основні сучасні концепції держави.
- •Теорія “держави загального благоденства”
- •Передмова 1 – 2
- •Тема 10. Форми реалізації норми права. 63 – 68
- •Организация
Основні терміни та визначення
Тлумачення норм права - з'ясування або роз'яснення змісту та
обсягу норми права.
Тлумачення за суб'єктом:
1.Офіційне - тлумачення, розроблене уповноваженим на те органом і яке є обов'язковим:
а)нормативне‑призначенедлярозглядувсіхсправ,яківирішуютьсянапідставінорм;
-аутентичне,якездійснюєтьсяорганом,котрий ухвалив норму права;
-легальне,якездійснюєтьсяорганом,якийне видавав норми, алезаконодавчо наділений правом тлумачення;
б)казуальне-призначенедлярозглядуконкретного випадку.
2.Неофіційне - тлумачення, яке не має юридичної сили:
а)доктринальне-здійснюєтьсявнаукових працях юристів (монографіях,статтях, коментаріях);
б)професійне-здійснюєтьсяюристами,для яких розв'язання змістунормиправає професійним обов'язком (тлумачення як стадія правозастосування);
в)буденне-здійснюєтьсяособами,щонемають спеціальних юридичних знань.
Способи тлумачення:
1.Мовне (граматичне) - з'ясування змісту правової норми
шляхом досвіду її словесного формулювання на підставі лексичних, морфологічних, синтаксичних норм мовознавства.
2.Логічне - це з'ясування змісту правової норми шляхом
безпосереднього використання законів та правил формальної логіки.
3.Систематичне - з'ясування в залежності від місця, що займає норма в системі норм, а також в залежності від її зв'язків з іншими нормами інститутів та галузей права.
4.Історико-логічне - з'ясування суті правової норми на
основі дослідження процесу її прийняття.
5.Телеологічне (цільове) - виражається в аналізі суті правової норми шляхом з'ясування її мети.
6.Спеціально-юридичне - аналіз норми, яка містить юридичну
термінологію, розуміння конструкції норми з точки зору юридичної науки, техніки і практики.
Тлумачення за обсягом:
1.Адекватне (буквальне) - тлумачення, при якому зміст і
письмовий виклад норми права співпадають.
2.Обмежувальне - тлумачення, при якому зміст норми права
вужче її буквального значення.
3.Розповсюджене (розширене) - тлумачення, при якому зміст
норми права ширше його буквального значення .
Тема 12. Правові відносини
Важливим питанням даної теми є теоретичне положення поняття правовідносин, як різновиду суспільних відносин, котрі поділяються на дві групи: (на виробничі(економічні) і на ідеологічні.
Виробничі відносини – складаються між людьми в процесі виробництва і складають економічний базис суспільства.
Ідеологічні відносини – політичні, правові, моральні, релігійні – мають надбудовних характер.
Необхідно звернути увагу на те, що в юридичній літературі склалось два основних підходи до розуміння правовідносин.
1. Існують думки, що правовідносини – суспільні відносини, котрі урегульовані нормами права;
2. Інша думка зводиться до того, що правовідносини є суспільними відносинами особливого роду, тобто правова форма суспільних відносин.
Таким чином правовідносини – це специфічні суспільні відносини, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, установлених нормами права. Отже, соціальне призначення правовідносин – створювати суб’єктам права конкретні соціальні можливості для задоволення певних їхніх потреб або власними діями, або діями інших суб’єктів.
Важливе значення має характеристика ознак правовідносин, до яких відносяться:
1. правовідносини виникають на основі норм права;
2. правовідносини характеризуються наявністю у сторін суб’єктивних прав та юридичних обов’язків;
3. правовідносини – це такі суспільний зв’язок конкретних суб’єктів;
4. правовідносини – це такі суспільні відносини, в котрих виконання суб’єктивного права і дотримання юридичного обов’язку забезпечується можливістю державного примусу;
5. правовідносини носять вольовий, свідомий і цілеспрямований характер.
Після засвоєння поняття та характеристики ознак правовідносин як особливого виду суспільних відносин слід розглянути їхній склад, до якого входять зміст, суб’єкти та об’єкти. Кожен елемент має свої характеристики та види, що допомагає пізнати більш детально все коло можливо існуючих правових зв’язків між людьми.
Для більш повного розуміння теми слід розібратись конкретніше в структурі правовідносин і перш за все зупинитись на змісті правовідносин, що являє собою конкретну поведінку суб’єктів правовідносин та її юридичне закріплення нормами права у вигляді суб’єктивних прав та юридичних обов’язків.
Структуру змісту правовідносин складають: фактичний (реальна поведінка суб’єктів), та юридичний (суб’єктивне право та юридичний обов’язок).
Даючи характеристику цим поняттям, необхідно знати, що суб’єктивне право – це вид і міра можливої поведінки суб’єкта, що забезпечується (охороняється, захищається) з боку держави. Потрібно звернути увагу на внутрішню будову суб’єктивного права, котре включає чотири можливості, які мають носії суб’єктивного права:
1) можливість носія суб’єктивного права діяти певним чином;
2) можливість вимагати відповідної поведінки від зобов’язаної особи;
3) можливість користуватись певним соціальним благом;
4)можливість звернутись у певних випадках до компетентних державних органів з метою захисту свого суб’єктивного права і примусового забезпечення виконання юридичного обов’язку.
Юридичний обов’язок – це вид і міра належної поведінки суб’єкта права, котра включає в себе наступні необхідності:
здійснювати певні дії;
2. утримуватись від здійснення дій, що суперечать інтересам інших;
3. вимагати здійснення чи нездійснення тих чи інших дій від інших суб’єктів;
4. нести юридичну відповідальність за невиконання чи неналежне виконання передбачених нормами права дій.
Певну увагу слід звернути на поняття та види суб’єктів права.
Суб’єкти права – це індивіди, організації або спільноті, які на підставі юридичних норм можуть бути учасниками правовідносин – носіями суб’єктивних прав та обов’язків.
