Основні терміни та визначення

Суспільний порядок - порядок, що реально склався у суспільстві в результаті здійснення соціальних норм, при якому поведінка учасників відносин є суспільно корисною.

Правопорядок - стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, врегульованих правом, який виражає реальне, практичне здійснення законності.

Законність - правовий режим точного і неухильного здійснення законів та ін. нормативних актів всіма суб'єктами суспільних відносин, як в сфері правотворчості, так і в сфері реалізації правових норм; режим, яким забезпечується всебічна охорона прав і інтересів особи, суспільства і держави.

Принципи законності - верховенство закону; єдність законності; реальність законності; не протиставлення законності доцільності; неминучість відповідальності за правопорушення; зв'язок законності та культурності; зв'язок законності та справедливості.

Гарантії законності – система матеріальних і нематеріальних умов і засобів, які забезпечують реальність законності.

Види гарантій законності:

1.Загально-соціальні - політичні; економічні; ідеологічні; моральні.

2.Спеціально-юридичні:

• високий рівень розвитку правової системи;

• відпрацьованість законодавства;

• його повнота, не протиріччя;

• високий рівень розвитку і авторитету правової культури;

• ефектна система контролю і надзору за законністю, котра направлена на запобігання правопорушень;

• діючі міри державного примусу;

• ефектна робота юридичних органів - правотворчих і правозастосовчих;

Дисципліна - це своєчасне і точне виконання вимог, що витікають з нормативних і індивідуально-правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та ін. соціальних норм.

Види дисциплін:

1. Державна;

2. Громадських організацій;

3. Виробнича;

4. Трудова;

5. Військова;

6. Учбова;

7. Екологічна та ін.

Державна дисципліна - точне дотримання всіма організаціями та громадянами встановленого державою порядку діяльності державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб по виконанню обов'язків, покладених на них.

Форми державної дисципліни:

• планова;

• фінансова;

• договірна;

• штатна;

• технологічна;

• службова та ін.

Світовий правопорядок - це система суспільних планетарних відносин, що формуються на основі загально-гуманістичних та природно-правових засадах, що функціонують у відповідності з загально визначеними принципами і нормами міжнародного і внутрішньодержавного права. В більш широкому розумінні світовий правопорядок можна розглядати як правове урегулювання глобальних проблем, які представляють життєві інтереси для міжнародного співтовариства в цілому, окремої держави та кожної людини зокрема.

Тема 15. Правова свідомість правова культура, правове виховання та фактори їх формування

Під час вивчення цієї теми необхідно звернути першочергову увагу на поняття, аспекти, ознаки та структуру правосвідомості.

Правосвідомість - вид (форма) суспільної свідомості, який містить в собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенцій, а також настанов які відбивають відношення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до права, форми і методів правового регулювання.

Виділяють гносеологічний і соціологічний аспекти правосвідомості.

Гносеологічний аспект показує рух від дійсності до свідомості, коли ідеї і погляди виступають як результат відображення дійсності.

Соціологічний аспект визначає перехід від свідомості до дійсності, в результаті якого формуються певні моделі поведінки. Проходить осмислення і підтвердження ролі права, дається його оцінка з точки зору його моральних критеріїв усвідомлення необхідності діючої системи законодавства, а також осмислення потреб в зміні і доповненні діючих нормативно-правових актів, сприйняття процесів і результатів правозастосовчої практики.

Правова свідомість характеризується наступними рисами:

• являється одною із форм суспільної свідомості і разом із політичною, моральною, філософською та іншими формами свідомості відображує суспільне буття;

• містить в собі поняття, уявлення, судження, почуття, емоції, концепції, теорії, програми;

• обумовлена соціально-економічним устроєм конкретного суспільства рівнем розвитку його загальної культури;

• ідеологічні елементи правосвідомості виступають в якості головних елементів правової культури та правового виховання.

Відносно структури правосвідомості, то вона включає в себе правову ідеологію та правову психологію, деякі автори включають і поведінкові елементи.

Правова ідеологія - сукупність принципів, теорій концепцій, які формуються в результаті наукового узагальнення правового розвитку суспільства.

Джерелами виникнення правових ідей є правова, соціальна, економічна, політична дійсність, практична діяльність людей, в процесі якої правові ідеї, погляди, соціальні та політичні вимоги народжуються, збагачуються, змінюються, концентруючи в собі результат юридичної практики.

Головна функція правової ідеології - вплив на формування і розвиток правової, політичної і моральної свідомості, світогляду та загальної культури індивідів, на зміцнення у суспільстві правових знань, піднесення престижу та авторитету держави, права, законодавства. У практично-прикладному аспекті правова ідеологія сприяє формуванню уявлень, пропозицій, принципів, рекомендацій щодо удосконалення правових відносин, норм та інститутів.

Однією із важливих форм суспільної правосвідомості є правова (юридична) наука, яка займається аналізом і узагальненням державно-правових явищ. Результатами такої діяльності можуть бути правові поняття, ідеї і теорії або концепції. Правова теорія - це найбільш високий рівень відображення правового життя, правових явищ. Теоретичний рівень суспільної правосвідомості обумовлений станом і умовам розвитку юридичної науки І юридичної освіти в суспільстві.

Надзвичайно важливою формою відображення правових явищ є система права, законодавства і підзаконних нормативних актів. Дуже мало спеціалістів відносять цю систему до структурної частини суспільної правосвідомості. Разом із тим система права і законодавства є результат функціонування суспільної правосвідомості, її суб'єктів: Верховної Ради, Президента, Уряду, юридичної науки і народу в цілому, особливо це проявилося під час помаранчевої революції. Якість існуючої системи права і законодавства в повній мірі залежить від професійної діяльності представницьких органів влади, а також вищих виконавчо-розпорядчих органів. Між суспільною правосвідомістю і системою права і законодавства існує тісний взаємозв'язок, оскільки суб'єкти суспільної правосвідомості повинні знати і поважати діючу систему права і законодавства. Таким чином, суспільна правосвідомість творить право, а право, в свою чергу, впливає на розвиток правосвідомості всіх суб'єктів суспільних відносин.

Всі ці взаємозв'язки надзвичайно складні і далеко не завжди позитивні, оскільки система права і законодавства може не завжди виражати і захищати потреби і інтереси всіх соціальних груп населення. На цій підставі у окремих категорій населення може формуватись деформація правосвідомості, котра може проявлятись у різних формах:

а) правовий нігілізм - сформоване на державному та побутовому рівні підсвідоме заперечення значення права, законів у соціальному житті та житті конкретного індивіда.

Правовий нігілізм проявляється у незнанні законів та інших правових актів, нехтування чи їх свідоме порушення.

Нігілізм (у перекладі з латинської - ніщо) виражає окреме ставлення суб'єкта (групи, класу) до конкретних цінностей, норм, поглядів, ідеалів, окремим, а інколи і всім сторонам людського буття. Це одна з форм світосприйняття та людської поведінки.

б) правовий інфантилізм - коли викривлення правової свідомості виражається в не сформованості і прогалинах правових поглядів, знань, настанов і уявлень;

в) правовий негативізм - усвідомлення ігнорування вимог закону;

г) деформована правосвідомість, яка переходить в злочинну настанову.

Далі необхідно зупинитись на іншому структурному елементі правосвідомості - правовій психології - сукупність правових почуттів, емоцій, оцінок, настрою, які домінують в суспільстві, виявляються в суспільній думці.

Це явище здебільшого формується стихійно, безсистемно, спонтанно і її провідними чинниками являються емоції, оцінки, почуття, переживання тощо.

Потрібно підкреслити і звернути особливу увагу на те, що після помаранчевої революції в Україні вже почали складатися передумови для послаблення цих негативних явищ і тенденцій, тому що самою тяжкою формою деформації професійної правосвідомості, являється його переродження в злочинну форму.

Конче потрібна реорганізація всіх структур правоохоронних органів котрі, залежачи значною мірою від безконтрольної влади, здійснювали свої регулятивні, правозастосовчі функції не шляхом беззастережного служіння справедливості, слідування вимогам закону, а прислухаючись до вказівок і настанов певних організацій і осіб, поглиблюючи тенденцію професійної деформації («закон - як дишло, куди повернеш - туди й вийшло); чиновництво усіх рангів намагалось використати юридичний апарат як додатковий інструмент пригнічення владою, ігноруючи законність і права людини, відчуваючи водночас постійне незадоволення від принципових дій юридичних органів і окремих юристів («своя рука - владика»).

Однак багато в чому цей процес залежить від створення у суспільстві відповідного правового світогляду, законошанувального настрою і, безперечно, від повсякденної копіткої і натхненної роботи усіх державних і недержавних структур.

Саме тому вирішення суто юридичних , питань потребує тлумачення і застосування норм права, прийняття юридичних рішень, величезного інтелектуального навантаження, компетентності у сфері науки, техніки, побуту, різних формах практичної діяльності людини.

Зрештою, найбільша небезпека криється у латентних переживаннях, викликаних на підсвідомому рівні, що створює певний негативний психологічний фон праці та й життя в цілому, адже постійна боротьба за справедливість досить часто породжує когнітивні явища. Це так званий розумовий, внутрішній конфлікт.

Враховуючи те, що на рівень правосвідомості величезний вплив здійснює моральний стан суспільства, пояснити положення про те, що конче зараз потрібно вирішувати проблему більш тісної взаємодії і взаємообумовленості цих соціальних явищ.

Потрібно підкреслити, що в юридичні літературі панує думка, що в структуру правосвідомості входять і поведінкові елементи, котрі визначають і безпосередньо зумовлюють поведінку суб’єктів права, утворюючи вольову сторону правосвідомості.

При розгляді питань про функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому рекомендується виділити і охарактеризувати наступні:

1) когнітивна (пізнавальна) - пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї;

2) правоутворююча (ціннісна) - ціннісне уявлення про правові принципи, що є результатом правосвідомості, а правосвідомість є джерелом права. Нормативно-правові акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави;

3) регулююча - вплив права на суспільні відносини шляхом реалізації настанов, почуттів, оцінок, мотивів через правосвідомість суб’єктів права.

На сам кінець необхідно охарактеризувати види правової свідомості і її критерії, а саме:

• за рівнем: а) буденна, б) професійна, в) наукова;

• за ступенем узагальнення: а) масова, б) групова, в) індивідуальна.

Після розгляду питань про правосвідомість важливо знати, що в сучасних умовах криза правосвідомості в більшості визначається низьким рівнем правової культури.

Правова культура передбачає глибоке знання і розуміння права, високосвідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Поняття "правова культура" використовується для характеристики всієї правової надбудови суспільства, вона пронизує саме право, правосвідомість, правові відносини, законотворчу і правозастосовчу діяльність.

Правова культура представляє собою частину культури суспільства, котра складалась поступово.

Культура суспільства - це історично складена система загальнолюдських духовно-моральних цінностей, згідно з якими формується образ життя і здійснюється соціальна регуляція відносин між людьми, а правова культура як система духовно-моральних цінностей виражається в досягнутому рівні розвитку правової дійсності, нормативно-правових актах, правосвідомості і здійснює правове регулювання суспільних відносин.

Наголошуючи на певні чинники, які здібні підняти рівень правової культури, необхідно зупинитись на характеристиці правового виховання та його формах.

Правове виховання - це ціленаправлена, послідовна, систематична діяльність держави і її органів, а також громадських об'єднань і організацій по формуванню певної системи правових знань, вмінь і навиків, правового мислення, правових почуттів - почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, почуття поваги до тих соціальних цінностей, які регулюються і охороняються правом і законодавством.

В системі правового виховання можна виділити такі структурні компоненти: 1) цілі правового виховання; 2) принципи правового виховання; 3) форми правового виховання; 4) зміст правового виховання; 5) методи правового виховання. Всі ці компоненти можна назвати як методологія і методика правового виховання.

1). Цілі правового виховання можуть бути загальними і конкретними. Загальними цілями є формування правосвідомості і правової культури особистості громадянського суспільства, їх можна конкретизувати залежно від завдань і особливостей правовиховного процесу. Наприклад, перед школою, дитячим садком і сім'єю стоїть завдання сформувати звичку по дотриманню правил дорожнього руху, по дотриманню порядку в дитячому садку, школі і на вулиці.

2). Правове виховання може бути ефективним лише тоді, коли воно здійснюється на основі певних принципів: має певну систему, здійснюється безперервно, ціленаправлено, має послідовність, забезпечене певними засобами, а також підготовленими кадрами.

3). Правове виховання здійснюється в певних формах, їх нараховується більше 20, але серед них виділяють найбільш основні:

а) правова освіта (навчання); б) правова пропаганда; в) правова просвіта;

г) правова агітація тощо.

Правова освіта (навчання) - найбільш ефективна і результативна форма правового виховання, оскільки вона дає певну систему правових знань. Вона здійснюється в школах, училищах, технікумах, вузах, коледжах, народних університетах правових знань, курсах підвищення кваліфікації працівників різних категорій.

Правова пропаганда - це розповсюдження певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення. Наприклад, правові програми по телебаченню (тележурнал «Людина і закон»), трансляції по радіо, окремі лекції тощо.

Правова агітація - це розповсюдження правових Ідей, знань серед невеликої кількості населення. Здійснюється вона, як правило, безпосередньо агітатором. Це можна спостерігати під час виборів, коли відбувається не тільки пропаганда й агітація за того чи іншого кандидата, але й агітація за прийняття певного закону тощо.

Правова просвіта дуже тісно зв'язана із правовим навчанням і пропагандою, але не зводиться до них. Вона має обмежені завдання - дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити діюче законодавство.

Для вірного і чіткого уявлення про механізм виховного впливу права слід розрізняти правове виховання і виховну функцію права.

Виховна функція права нерозривно пов'язана з процесом і системою правового виховання, з ідеологічною роллю права у суспільстві. Система правового виховання - це весь комплекс проведених державою і громадськими організаціями заходів із метою формування у громадян правосвідомості, правових понять і правової культури. Виховна ж функція права є самостійним напрямком його впливу на волю, думки і почуття людей, яке здійснюється незалежно від наявності організованих форм виховного процесу. Вона входить у систему правового виховання в якості найважливішої складової частини.

Таким чином, організуючий вплив права на суспільні відносини здійснюються в об'єктивній дії права і пов'язаних з ними явищ і процесів на свідомість і поведінку індивідів, соціальних груп. Внаслідок цього формуються правові ідеї, знання, переконання, правові почуття і емоції, котрі реалізуються в їх правовій поведінці і в певному рівні правової, культури, юридичної діяльності, тобто через своєрідний механізм виховного впливу.