Основні терміни та визначення

Аксіологія права - це вчення про соціальну цінність права, про природу моральних, естетичних та інших цінностей, їх зв'язок між собою, із соціальними, культурними чинниками та особливістю людини. Прояви цінності права: соціальна цінність, інструментальна та власна цінність.

Гносеологія права - це вчення про процес пізнання, про джерела, можливості та засоби пізнання.

Філософія права - область знань про право в житті людей в людській свідомості, призначено дати світоглядного тлумачення права, його суті і призначення для людей, кожної особи, обґрунтувати його під кутом зору суті людського буття, існуючої в ньому системи цінностей.

Праворозуміння - це наукова категорія, яка відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, включає в себе пізнання права, його оцінку і ставлення до нього як до цілісного соціального явища (теорія природного права, позитивізм, нормативізм, інституціоналізм, соціологічна теорія, марксистська, психологічна та ін.).

Право - всеосяжна міра свободи, рівності і справедливості в суспільстві, яка знаходить свій матеріальний вираз у нормах права, що встановлюються в межах своєї компетенції відповідними органами держави (соціологічна школа).

Право - система загальнообов’язкових формально вивчених правил поведінки, які встановлюються або санкціонуються державою ( населенням держави в ході референдуму ), являють собою універсальний регулятор суспільних відносин та забезпечуються можливістю застосування державного примусу (позитивізм).

Право юридичне - створений і забезпечений суспільством регулятор суспільних відносин, що складає собою систему загальнообов’язкових, формально визначених приписів, обумовлені соціально-економічним устроєм суспільства і втілюють свободу і справедливість.

Право загальносоціальне - міра можливої та зобов'язаної поведінки суб'єкта права, яка є регулятором суспільних відносин, обумовлена соціально-економічним устроєм суспільства та розуміння в цьому суспільстві свободи та справедливості.

Об'єктивне право - нормативний регулятор, який є системою загальнообов’язкових, формально визначених норм, що служить критерієм правомірності чи неправомірності поведінки особи, юридичною основою, на підставі якої визначається наявність або відсутність у особи юридичних прав та обов'язків.

Суб'єктивне право - вид і міра можливої поведінки суб'єктів права, що підлягає забезпеченню та охороні з боку держави.

Соціальна цінність права - властивість права виступати як соціальне благо, що приносить користь суспільству і особі шляхом упорядкування найважливіших для їх існування і взаємодії відносин.

Принципи права - закріплені в праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, закріплені в ньому закономірності суспільного життя. В сучасній юридичній літературі визнають: загальні принципи; принцип демократизму; принцип законності; принцип гуманізму; принцип рівності всіх перед законом; принцип взаємодії відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права.

Функції права - це об'єктивно-необхідні, головні, основні, тимчасові і постійні напрямки прогресивного впливу права на суспільні відносини, які виражають його сутність і соціальне призначення в суспільстві, способи організації права суспільних відносин. Види: загальносоціальні ( політична, економічна, виховна, ідеологічна), спеціально-юридичні (регулятивна статична, регулятивна динамічна і охоронна).

Форми права - державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього виразу правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковий характер та гарантованість з боку держави ( розрізняють внутрішні та зовнішні форми (джерела) права).