Основні терміни та визначення

Система права - об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та диференціації їх по галузях, підгалузях та інститутах.

Система законодавства - цілісна сукупність всіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являє собою зовнішній вираз система права.

Галузь права - сукупність правових норм, що становлять самостійну частину системи права та регулюють суспільні відносини певного виду своїм особливим методом. Критерієм розподілу норм по галузях прийнято вважати предмет (сукупність суспільних відносин певного виду) та метод правового регулювання (сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду). До основних галузей сучасної системи права України слід віднести: державне (конституційне) , адміністративне, кримінальне, фінансове, цивільне, трудове, сімейне, кримінально-процесуальне, адміністративно-процесуально, виправно-трудове право.

Інститут права - частина галузі права, яка складається із сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути підрозділяються на галузеві та міжгалузеві.

Систематизація нормативних актів - діяльність по впорядкуванню та вдосконаленню нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення єдиних нормативних актів, їх збірників. Види систематизації: кодифікація, інкорпорація.

Інкорпорація - вид систематизації нормативних актів, який полягає у зведені їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації: хронологічний або алфавітний порядок, напрямок діяльності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо.

Види інкорпорації:

1. за юридичним значення (офіційна, неофіційна);

2. за обсягом (загальна, галузева, міжгалузева, спеціальна);

3. за критерієм об'єднання (предметна, хронологічна, суб'єктивна).

Як різновид інкорпорації виділяють консолідацію, в результаті якої створюється нові нормативні акти. Нормативні приписи розміщуються в логічному порядку після редакційної обробки (можливо і без такої), зміни не вносяться.

Кодифікація - вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і суперечностей, відміна застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акту.

Види кодифікаційних актів: кодекс, статут, положення.

Тема 9. Правоутворення та форми (джерела) права

Розгляд питань цієї теми необхідно розпочати з поняття правоутворення, що допомагає дати відповідь про сутність, соціальне призначення та зміст права. Розрізняють два етапи правоутворення: а)формування права, під яким розуміють процес утворення правил, що стихійно склались у суспільстві та служать зразком, який необхідно підкріпити або заборонити правом; б)формування права, під яким розуміють діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по зміні, встановленню або скасуванню юридичних норм, що відбувається у формі правотворчості.

Приділяючи увагу такому питанню , як форми права, необхідно мати на увазі, що існує внутрішня форма права, тобто його внутрішня організація ( система права) і зовнішня форма, де мова йде про джерела права, систему законодавства (зовнішній вираз). Розглядаючи це питання, слід запам'ятати, що форми (джерела) права - це державно-офіційні способи закріплення та зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковий характер. При цьому необхідно давати загальну характеристику таким зовнішнім формам, як правовий звичай, правовий прецедент, нормативний договір, міжнародно-правовий акт, нормативно-правовий акт.

Дуже важливим питанням є ознайомлення з видами нормативно-правових актів, які своєю сукупністю складають систему законодавства та за юридичною силою поділяються на закони та підзаконні акти. Останні мають дуже широку сферу застосування та можуть виступати в формі рішень, декретів, указів, постанов, інструкцій, положень, роз'яснень, наказів тощо. Стосовно законів вони мають конкретизуючи, уточнююче значення та виступають як засіб правового забезпечення реалізації законодавчих положень.

До внутрішньої форми відносимо поняття системи права, про що говориться не в усіх підручниках і про що треба постійно пам'ятати. При розгляді цього питання необхідно звернути увагу на те, що це не реально існуюча система явищ, а теоретичне припущення про узгодження та диференціацію правових норм по галузях та інститутах за ознакою предмета та методу правового регулювання суспільних відносин. У реальному житті система права відображається у системі законодавства, але це відображення відбувається не ідентично, тому як потреби практики вимагають комплексності у регулюванні деяких видів суспільних відносин й іноді створення у чистому вигляді адміністративного, кримінального або цивільно-правового закону неможливо. Так, в системі законодавства з'являються міжгалузеві інститути або їх об'єднання - правові комплекси (транспортне, господарське, космічне, податкове, підприємницьке право ...).

Правовим явищем більш високого рівня організації виступає правова система, яка поєднує значну кількість явищ другого порядку як сукупності узгоджених та взаємодіючих юридичних засобів, за допомогою яких відбувається регулювання суспільних відносин. Для формування уявлення про правову систему конкретного суспільства необхідно провести аналіз та охарактеризувати такі елементи:

1. Статичні - система права, система законодавства, правові принципи, правова культура, юридичні установи, юридична техніка, юридичні терміни, правова політика.

2. Динамічні - правотворчість, правореалізація, юридична практика, правові відносини.

У результаті розгляду цієї теми та її практичного застосування необхідно зробити деякі висновки стосовно правової системи України та відмітити:

1. стан правопорядку та законності в країні;

2. рівень правової культури та якість системи правового виховання;

3. стабільність або інтенсивність розвитку системи законодавства;

4. вплив міжнародного права на процес правотворчості;

5. відображення у праві України загальнолюдських цінностей;

6. стан конституційного процесу та ін.

У визначенні правотворчості говориться, що це діяльність компетентних державних органів, їх посадових осіб або всього народу по зміні, встановленню або скасуванню юридичних норм. З цього виходить, що навіть скасування нормативно-правового акта або його окремо взятої статті також називається правотворчістю. Головним у цьому питанні є розуміння двох моментів: 1) хто з посадових осіб та державних органів на видання яких нормативно-правових актів має право, та яким чином їх акти набувають юридичної сили чи втрачають її; 2) за якими стадіями та етапами відбувається процес створення нормативно-правових актів. Особливу увагу слід звернути на розуміння законодавчого процесу, тобто створення нормативно-правових актів вищої юридичної сили, що відноситься до компетенції лише парламенту країни. ця діяльність набула спеціальної регламентації завдяки значній ролі законів у житті суспільства, про що говориться у Регламенті Верховної Ради України.

Процесу правотворчості притаманні такі принципи як демократизм, гуманізм, поєднання національного та інтернаціонального, законність, науковість, плановість тощо. Треба під час відповіді давати пояснення кожному з принципів, висловлювати своє ставлення до них.