Тема 14. Законність, правопорядок та державна дисципліна

Засвоєння матеріалу по темі допоможе розібратись в таких поняттях, як законність, правопорядок, їхнє співвідношення із суспільним порядком і державною дисципліною.

Щоб дати правильне визначення законності, необхідно приділити увагу її сутності, а вона полягає в слідуючому:

по-перше, поняття законності виражає реалістичне відношення до права, до його загальнообов'язковості та соціальної і особистої цінності;

по-друге, законність націлена на забезпечення і охорону особи, носить програмний характер, розкриваючи гуманістичну, моральну природу цивілізованого суспільства;

по-третє, законність - це особливе самостійне суспільно-політичне явище, котре характеризує дану правову систему, політичний режим, розкриває її значення як складової частини демократії даного суспільства;

по-четверте, законність - це явище політико-правового життя, принцип політичної системи.

Узагальнивши існуючі погляди на поняття законності, можна дати їй наступне визначення:

Законність - правовий режим точного неухильного здійснення законів та інших нормативних актів всіма суб'єктами суспільних відносин, як в сфері правотворчості, так і в реалізації правових норм; режим, яким забезпечується всебічна охорона прав і інтересів суспільства і держави.

Це загальне визначення законності, але ж вона має різноманітні аспекти, риси, сторони, котрі характеризують її призначення в житті, побудові правової держави.

Належить знати, що важливою рисою законності являється те, що вона виступає в якості важливої умови і невід'ємної частини демократії.

Конкретний зв'язок заключається в слідуючому:

1. Законність передбачає дотримання і виконання суто демократичних законів держави, які виражають волю народу;

2. Законність опирається на рівність всіх громадян перед законом, на рівність їх основних прав і обов'язків перед суспільством;

3. Законність засновується на установленій демократією підконтрольності державного апарату народу, на широких можливостях, які представляються всім верствам населення, громадським організаціям та об'єднанням в області проведення в життя законів та контролю за їх виконанням;

4. Законність опирається на глибоку зацікавленість народу у виконанні демократичних законів, котрі виражають їх волю.

Забезпечення законності в свою чергу являється однією з поважних умов розвитку демократії, що по суті справи складає двоєдинний процес.

Після ознайомлення з поняттям та сутністю законності доцільно окреслити її принципи: верховенство закону; єдність законності; реальність законності; не протиставлення законності доцільності; неминучість відповідальності за правопорушення; зв'язок законності та культурності; зв'язок законності та справедливості.

Дуже важливим є питання про гарантії законності - система матеріальних і нематеріальних умов та засобів, які забезпечують реальність законності. Вони поділяються на загальні і спеціальні.

Загальні гарантії - це економічні, політичні, ідеологічні, соціальні, моральні та інші засоби і умови, в яких функціонує правова система і підтримується відповідний правопорядок.

Спеціальні гарантії - це спеціально-юридичні засоби, що реально забезпечують вимоги законності. До них слід віднести: а) засоби вияву правопорушень; б) засоби попередження правопорушень; в) засоби припинення неправомірних діянь, що почали скоюватися ; г) міри захисту від правопорушень; д) міри відтворення порушеної законності; є) юридична відповідальність.

До юридичних умов слід віднести: а) удосконалення правової системи, повнота, не протиріччя, рівень розвитку діючого законодавства , правосвідомості і правової культури; б) ефективна система контролю і нагляду за законністю; в) якісна і ефективна робота юридичних органів; г) високоефективні засоби державного примусу.

Одним із важливих питань є ознайомлення з поняттями правопорядку, дисципліни і суспільного порядку.

Правопорядок - це стан фактичної впорядкованості суспільних відносин, урегульованих правом, який виражає реальне, практичне здійснення режиму законності.

Потрібно пам'ятати, що існують і інші тлумачення цього поняття.

Узагальнюючи різні підходи сучасних юристів до поняття правопорядку, можна виділити найбільш характерні риси цієї категорії:

1. Правопорядок відтворює фактично урегульовані правом відносини в суспільстві і може розглядатись як стан, процес та результат.

2. Правопорядок є метою суспільного розвитку і одночасно засобом досягнення цієї мети.

3. Існує об'єктивна взаємнообумовленість таких соціально-правових явищ як права, законності та правопорядку, розвиток яких іде по спіралі. Правопорядок в цьому ланцюгу є, з однієї сторони результатом правового регулювання, а з іншої - необхідною умовою правотворчості і правореалізації.

4. Сутність правопорядку складає правомірна поведінка, яка пов'язана з реалізацією правових норм як в конкретних правовідносинах, так і поза ними.

5. Потенційна модель правопорядку закладена в системі юридичних норм і знаходить втілення в їх реалізації

Розгляд різних теоретичних підходів до поняття правопорядку необхідно для більш глибокого осмислення проблеми його підтримки і вдосконалення, для оцінки практики дотримання і концепцій перетворення в різних правових системах світу.

Характерною особливістю сучасності є все зростаюча тенденція зближення інтересів держав, народів та індивідів, В ході суспільного розвитку економічні, енергетичні, екологічні, інформаційні, демографічні, а також проблеми боротьби зі злочинністю виходять за межі державних та регіональних рамок, переростаючи в глобальні.

Внаслідок цього процесу змінюється основа світового прогресу, в якій все більше значення здобуває загальнолюдський інтерес.

Стосовно до порядку міждержавних відносин, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей означає принципово новий підхід до участі в міжнародних процесах і може суттєвим чином сприяти підвищенню ефективності міжнародно-правового регулювання.

Подальше зміцнення та вдосконалення світового (міжнародного) правопорядку в значній мірі залежить від усвідомлення державами та народами глибоких змін, які відбуваються в житті міжнародного співтовариства та врахування нових потреб і фактичного стану взаємозв'язків між його членами.

Поняття світового міжнародного правопорядку з'явилось в сучасній юридичній літературі відносно недавно. Специфіка цього поняття обумовлена узгоджувальною природою міжнародного права та особливостями його системи. Світовий (міжнародний) правопорядок необхідно розглядати як певну реальність, результат реалізації різноманітних відносин,, взаємодії людей і держав на нашій планеті.

Необхідність і підстав його формування проявляються в рамках співвідношень трьох видів:

1) людина - безпосереднє середовище проживання - країна - планета - космос;

2. людина - колектив - суспільство - світове співтовариство;

3. людина, її правовий статус - правова система - держави - міжнародне право - світовий міжнародний правопорядок.

Основою світового (міжнародного) правопорядку більшість сучасних юристів називають міжнародне право. Міжнародне право, особливо після прийняття Статуту ООН, юридично закріпило імперативний характер справедливих та життєво необхідних принципів, відносин між державами і народами, втілює в собі нормативно-юридичну модель правопорядку, яка відповідає інтересам всіх держав і народів, містить вимоги до практичного відтворення та певну гарантованість забезпечення.

В юридичній літературі існує два поняття - «світовий правопорядок» та «міжнародний правопорядок». Аналіз змісту визначень цих понять приводить нас до висновку, що суттєвої різниці між цими визначеннями немає і тому їх можна розглядати як ідентичні, суть яких зводиться до відповідності міжнародних відносин принципам, нормам та умовам, які забезпечують життєдіяльність міжнародного співтовариства.

Узагальнивши існуючі погляди на поняття світового правопорядку можна дати йому наступне визначення:

Світовий правопорядок - це система суспільних планетарних відносин, що формуються на основі загальногуманістичних та

природньо-правових засад, що функціонують у відповідності з загальновизначеними принципами і нормами міжнародного і внутрішньодержавного права.

В більш широкому розумінні .світовий правопорядок можна розглядати як правове урегулювання глобальних проблем, які представляють життєві інтереси для міжнародного співтовариства в цілому, окремої держави та кожної людини зокрема.

Одночасно необхідно відзначити, що норми права, їх реалізація виявляє співвідношення правової системи і правопорядку. Право як сукупність норм,, які втілюють модель поведінки та детальності, служать моделлю правопорядку, що встановлюється. Будучи юридичне обов'язковими, нормативні приписи одночасно виступають вимогою до їх виконання. Норми, які передбачають відповідальність, забезпечують можливість охорони та відновлення правопорядку, який порушений. Разом з тим, весь цей нормативний масив у вигляді належного - тільки фундамент правопорядку, а його будівля - фактичне - з'являється в процесі та результаті правореалізації

Особливо необхідно виділити процес, оскільки сенс цілого ряду норм зводиться саме до нього (наприклад, принцип незастосування сили та загрози силою, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи та ряд інших загальновизначених принципів і норм).

Одночасно необхідно підкреслити, що світовий правопорядок - це не тільки результат правореалізації скільки сам стан, право, яке реалізується.

Узагальнення викладене, дозволяє зробити наступні висновки:

по-перше, світовий правопорядок встановлюється в міжнародному співтоваристві суверенних держав та забезпечує умови існування та функціонування даного співтовариства:

по-друге, світовий правопорядок формується на основі загальногуманістичних та природньо - правових засад, що функціонують у відповідності з загальновизнаними принципами і нормами міжнародного та внутрідержавного права;

по-третє, об'єктивною основою підтримування світового правопорядку є компроміс в сфері створення нормативних приписів, реалізація яких складає сутність цього порядку;

по-четверте, міжнародне право та світовий правопорядок є поняттями, які відображають єдність належного та фактичного.

Треба ґрунтовно розібратися із співвідношенням правопорядку і близького, але нетотожного йому явища - суспільного порядку, який являється результатом реалізації всіх соціальний норм - правових, моральних, звичаїв, корпоративних норм, релігійних та ін. На відміну від суспільного порядку виникає і створюється в результаті реалізації лише правових норм. Окрім того, суспільний порядок виник в період первіснообщинного ладу, а правопорядок - з виникненням держави і законодавства.

Отже, суспільний порядок - це порядок, що реально склався у суспільстві в результаті здійснення соціальних норм, при якому поведінка учасників відносин є суспільнокорисною.

Продовжуючи розгляд питання про поняття та співвідношення правопорядку і суспільного порядку потрібно знати, що в юридичній літературі існує думка про поняття суспільного порядку у вузькому розумінні і зводять його як правило до сукупності відносин у громадських місцях, іменуючи це явище громадським порядком. При цьому вузьке розуміння суспільного порядку (громадський порядок) аргументується необхідністю уточнення завдань і компетенції правоохоронних органів. Але при такому підході залишаються поза межами структури суспільного порядку велика кількість відносин, котрі складаються, наприклад, у сфері виробничої діяльності, охорони природи, експлуатації транспорту тощо.

Для формування уявлення про законність, правопорядок і суспільний порядок необхідно провести аналіз та характеристику дисципліни, її видів, виділити державну дисципліну котра виступає найважливішим соціальним чинником.

Дисципліна - це своєчасне і точне виконання вимог, що витікають з нормативних і індивідуально - правових актів, технологічних, організаційних, моральних, громадських та інших соціальних норм.

Розрізняють різні види дисципліни: а) державна; б) громадських організацій; в) виробничу; г) трудову; д) військову; є) учбову; ж) екологічну та ін.

Державна дисципліна - точне дотримання всіма організаціями та громадянами встановленого державного порядку діяльності державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб по виконанню обов’язків, покладених на них (формами державної дисципліни є планова, фінансова, договірна, штатна, технологічна, службова та ін.).

Потрібно мати на увазі, що державна дисципліна регламентується як законами, так і підзаконними нормативно-правовими актами і спрямована на забезпечення чіткої роботи та узгодженості всіх ланок державного механізму, одним із напрямків якого являється виконавча діяльність. Вона ґрунтується на принципах державної служби: професіоналізму, компетентності, ініціативності, відданості справі, персональній відповідальності за виконання службових обов'язків, чесності. Згідно Закону України "Про державну службу", 1993 року, державна дисципліна пов'язана з відповідним ставленням працівників апарату до виконання урядових доручень, продуманою кадровою політикою належним контролем у цій сфері і за її порушення передбачається юридична відповідальність.

Підводячи підсумок необхідно підкреслити , що не можна ототожнювати державну дисципліну і законність, остання являється основою дисципліни, її серцевиною, що по суті справи складає двоєдиний процес, підкреслюючи їх взаємозв'язок.