14. Софія Русова про інновації в системі дошкільного виховання .

Вагомий внесок у розвиток теоретичних основ і практику побудови української національної школи, зокрема дошкільного виховання, зробила Софія Федорівна Русова (1856-1940). У своїх працях вона наголошувала на розумовому вихованні дитини, тобто організованій діяльності учителів, вихователів, спрямованій на розвиток розумових сил і мислення дітей. Розумове виховання є основою для всебічного розвитку особистості, сприяє прогресу науки, техніки та культури. У працях «Теорія і практика дошкільного виховання», «Дошкільне виховання», «Нові методи дошкільного виховання» С.Ф. Русова розкрила потребу в розвитку різних видів мислення. «Смілива думка посуває людський поступ», – писала педагог. Великого значення С.Ф. Русова надавала національному вихованню дитини: «Нація народжується коло дитячої колиски, лише на рідному ґрунті, серед рідного слова, пісні здатна вирости національно свідома дитина». Найдієвішим засобом національного виховання Русова визнає рідне слово. Саме через нього дитина сприймає духовні цінності народу, його світобачення та світосприймання, здійснюється її художньо-образне мислення, засвоюються мораль, історичний досвід народу тощо. Головним завданням вихователя С.Ф. Русова вважала розвиток самостійності дитини. Треба «не вчити дитину, не давати їй готове знання, ... а більш усього збудити в дитині її духовні сили, розворушити цікавість, виховати її почуття». Аналізуючи світовий досвід, С.Ф. Русова дійшла висновку, що прогресують ті народи, які збудували добре організовану національну школу.

15. Проаналізувати принципи побудови та методичну систему школи д.Дьюї, Дальтон-школи.?

Педагогіка прагматизму.

Педагогіка прагматизму (від грець. pragma – дія) виникла як локальний педагогічний напрямок у США і Англії. Її засновником виявився американський філософ і педагог Джон Дьюї (1859-1952).

Суть прагматизму – істинне все те, що приносить користь (навіть існування Бога Дьюї виводить з практичних цілей). Значимість користі оцінюється почуттям власного задоволення. Ідеал Дьюї – “хороше життя“.

Дьюї – прихильник ідеї “вроджених здібностей“, які передаються по спадковості. Він висунув теорію спадковості: сукупність розумових і фізичних властивостей певного індивіда є досягненням всієї раси і передається за спадковістю. Отже, виховання повинно спиратись на спадковість і виходити з інстинктів і практичного досвіду дитини. Власне виховання повинно виступати як безперервне розширення цього досвіду.

Дьюї висуває ідею трудової школи і зв’язку школи з життям. У центр шкільної справи він ставить не систематичне навчання, а особистий досвід, практику учнів. Така практика і досвід, на його думку, здобуваються, передусім, через ручну працю, трудове навчання.

Саме ручна праця, згідно з концепцією прагматизму, – це той шлях, яким повинні пройти діти через усі етапи еволюції людини. Оскільки у житті є багато видів праці, діти повинні познайомитись з якомога більшою їх кількістю. Слід зазначити, що трудове навчання Дьюї розглядав як елемент загальної освіти, а не професійної.

Педагогіка прагматизму педоцентрична. Центральною фігурою у процесі навчання Дьюї ставить дитину. Зміст навчання будується строго виходячи з інтересів дитини (наприклад, в Англії і особливо у США навчальним планом передбачається мінімальна кількість обов’язкових для вивчення предметів і біля 100 предметів за вибором). Учитель за таких умов виступає як консультант, а не керівник.

Школа, згідно з концепцією Дьюї, повинна служити класовому примиренню, через навчання і виховання пом’якшувати станові протиріччя.

«Дальтон-план». У сучасній школі використовується принцип так званого «дальтон-плану» – системи індивідуалізованого навчання (за Е. Паркхерст).

Індивідуалізоване навчання передбачає таку організацію роботи, при якій учні не пов'язані спільною класною роботою, їм надається свобода як у виборі занять, черговості вивчення розділів навчальних предметів, так і у використанні свого робочого часу.

При цьому річний обсяг навчального матеріалу поділяється на місячні розділи – «підряди», які, у свою чергу, поділяються на щоденні завдання.

На початку навчального року кожний учень має укласти з учителем договір (контракт) про самостійне опрацювання певного завдання у визначений термін.

Навчальні програми з предметів складаються з методичних вказівок, що дають учням змогу самостійно працювати з різними джерелами і посібниками.

Учні працюють в окремих предметних кабінетах-лабораторіях (звідси й інша назва «дальтон-плану» – «лабораторний план»), де отримують консультацію вчителя – фахівця з цього предмета.

Особлива увага приділяється обліку роботи школярів, здійснюваному за допомогою складної системи облікових карток, де відзначається хід виконання місячних завдань як кожним учнем, так і окремими класами.

Поділ учнів за класами зберігається і використовується для розв'язання відокремлених від основного навчального процесу організаційних і навчально-виховних завдань (наприклад, для спільних занять дітей гімнастикою, музикою, іграми, домоведенням).

Організація навчання за «дальтон-планом» дає змогу:

• пристосовувати темп навчання до можливостей учнів, привчаючи їх до самостійності;

• розвивати їхню ініціативу;

• спонукати до пошуку раціональних методів роботи;

• виробляти почуття відповідальності за виконання завдань відповідно до прийнятого на себе зобов'язання.