37 Дошкільна освіта

Німеччина. Традиції державного дошкільного виховання в Німеччині – одні з найдавніших у світі. З 1957 р. у ФРН діє закон про вільне відвідування дитячих садків, з яких 20 % утримує держава, а 80 – належать церковним громадам, профспілкам, німецькому товариству Червоного Хреста, службі молоді, іншим благодійним організаціям. Характерною особливістю освіти в Німеччині є те, що батьківська платня становить 50 %, решту витрат бере на себе власник дошкільного закладу.

Слід відзначити різноманітність типів дошкільних закладів. Дитячі садки (кіндергартен) з повним або неповним днем, призначені для дітей віком 3-б років. Існують одногрупні дошкільні заклади (переважно для старших дошкільників), пришкільні групи (для п'ятирічних дітей), а також підготовчі класи основної школи (в них виховуються і навчаються п'ятирічні діти, які досягають шкільного віку). Крім того, працюють цілодобові інтернати для здорових дітей віком від З до 6 років, а також інтернати для дітей з вадами здоров'я і розвитку.

Головні концептуальні підходи щодо виховання дітей у Німеччині здійснюються в дитячих садках вільного і відкритого типу. Найпоширеніший тип вільного дитячого садка – штейнерівські дитячі садки і дитячі садки Монтессорі.

Відкритий дитячий садок ґрунтується на ситуативно-орієнтовній концепції дошкільного виховання, для якої характерні: відкрите планування, в якому беруть участь діти; навчання на основі реальних життєвих зв'язків; єдність гри і навчання; різновікова організація життя і діяльності; зв'язок із громадськістю; співробітництво батьків і дошкільного закладу. Основні вимоги до вихователя дошкільного закладу – здатність до систематичних і тривалих спостережень, аналізу результатів педагогічної діяльності, прогнозування можливих варіантів. Для роботи з дошкільниками використовується багате предметно-дидактичне середовище, різноманітний ігровий матеріал.

Особливістю системи виховання в Німеччині є наявність так званих материнських центрів, в яких діти разом із матерями займаються цікавою і корисною діяльністю. При цьому матері мають можливість отримувати платню, а головне – спілкуватися між собою та з фахівцями з педагогіки і психології.

Польща. Система дошкільного виховання у Польщі представлена типами дошкільних закладів, спільними для багатьох країн Східної Європи 1940-1990 pp. Це дитячі садки, ясла-садки з повним (міста) і неповним (сільська місцевість) днем перебування дітей. Є також цілодобові двотижневі ясла-садки та тимчасові дитячі садки на зразок сімейних мікросадків, які функціонують в одній із квартир великих будинків.

США. Велике значення для американської системи дошкільного виховання мала реалізація програми «Хад Старт» (1965), яка передбачала, зокрема, значне збільшення асигнувань на створення дошкільних закладів (особливо розрахованих на дітей із малозабезпечених сімей). Перший директор програми, вчений-педіатр Дж. Річмонд велику увагу приділяв вихованню дітей раннього віку. Якщо у 1965 р. дитячі садки відвідували 10 % 3-4-річних дітей, то у 1985 р. – 40%, а дітей віком 5-6 років – 96 %. Нині відвідування дошкільних навчальних закладів у США стало нормою підготовки до школи.

Найпоширеніший тип дошкільних закладів у США – групи дітей віком 4-5 років, організовані при школах. Ці державні дитячі садки працюють 2-3 год, головний зміст їхньої роботи – інтелектуальний розвиток дитини. Для дітей раннього віку (з 3 років) працюють школи-ясла. Особливе місце серед них належить тим, що діють при наукових центрах і педагогічних коледжах – їхні програми мають прогресивний розвивальний характер. Приватні центри організовуються переважно при підприємствах і організаціях для дітей робітників і службовців, які в них працюють, і функціонують протягом дня. Кожен штат США має свої освітні стандарти, тому обов'язкових програм для дошкільних закладів немає. Кожний заклад має власну програму.

Загальна концепція дошкільного виховання полягає у розвитку особистості дитини через організацію її досвіду. Значну увагу вчені й практики приділяють проблемі розвитку дитячої творчості та обдарованості. Наприклад, Р. Хесс і Д. Крофт відзначають специфіку самовираження дитини через засоби художнього та естетичного виховання. За допомогою мистецтва вчені радять розвивати у дітей здатність до спілкування. Так, Л. Хаскелі розглядає педагогічні умови формування певних особистісних якостей, які є складовими творчості (оригінальність, гнучкість, вільність, сприйнятливість). З метою їх розвитку він пропонує використовувати графічні види продуктивної діяльності, нестандартні ситуації розумових завдань, цікавий і привабливий дидактичний матеріал тощо, а також відзначає роль особистості педагога, який спонукає дитину до творчості, пробуджує її інтереси.

Франція. Одне з перших місць у світі за охопленням дітей державним дошкільним вихованням посідає Франція. Традиції французької дошкільної педагогіки, яка формувалася упродовж двох століть, увібрали найкращі теорії виховання як вітчизняних (П. Кергомар, С. Френе), так і зарубіжних (М. Монтессорі, О. Декролі, Ж. Піаже) педагогів. Основні типи навчальних закладів для виховання дошкільників 2 – (і років: материнські школи, класи малят при початкових школах, дитячі садки.

Загальна мета дошкільного виховання – забезпечити всебічний розвиток дітей. Головні завдання дошкільних закладів Франції – ввести дитину в атмосферу колективу, розвинути у неї різні види діяльності, сформувати прагнення до знань, навчити працювати, вчитися, будувати стосунки з іншими дітьми. Роль вихователя полягає в організації дозвілля дітей, у спрямуванні їхнього розвитку, створенні розвивального середовища, вивченні поведінки та психології дітей. Основна форма занять у материнській школі – гра.

У 1975 р. у Франції було прийнято Закон про школу, яким передбачалися заходи щодо забезпечення наступності між дошкільним вихованням і шкільним навчанням. У країні існує унікальний досвід навчання дітей у материнській і початковій школах одним педагогом. Хоча це і не є системою, однак такі приклади свідчать про можливість посилення зв'язку між дошкільним і шкільним навчанням. Завдяки заходам у цьому напрямі молодші діти забезпечені дошкільними закладами на 75 %. Нині у материнських школах і класах для малят при школах навчаються всі дошкільники віком 5-6 років.

Швейцарія. Дошкільні заклади Швейцарії – дитячі садки або дитячі школи – призначені для виховання дітей віком 4-6 років. Окрім державних у країні існує чимало приватних дошкільних закладів, що працюють п'ять днів на тиждень по кілька годин на день і розміщені переважно в одноповерхових котеджах з майданчиками для прогулянок і занять фізичною культурою. Історично склалися такі концепції виховання дітей дошкільного віку: у німецькій частині Швейцарії – заснована на ідеях Ф. Фребеля, а в романо-мовній – женевського напряму (Е. Клапаред, Ж. Піаже) та монтессорівського типу. Для німецьких і романомовних дитячих садків розроблено різні програми. Проте вони мають багато спільного завдяки ідеям гуманізації та збагачення розвитку дитини шляхом організації її предметного педагогічного середовища й досвіду. Швейцарські дошкільні заклади добре обладнані, в них багато дидактичного, ігрового матеріалу для занять і самостійної діяльності дітей.

У країні розробляються ефективні напрями взаємодії дошкільних закладів і початкової школи, організовуються комплекси «дитячий садок – школа» для якнайширшого охоплення дітей вихованням і підготовки до школи.

З метою посилення зв'язку зі школою дошкільні заклади дають кожній дитині психолого-педагогічну характеристику.

Японія. Цікава та оригінальна система дошкільного виховання в Японії. Дошкільні заклади (ясла, дитячі садки, ясла-садки) для дітей віком від народження до б років підпорядковані муніципалітетам, а також приватним організаціям та особам. Тривалість робочого дня в дошкільних закладах – від 2 —3 до 10—12 год на день. У Японії існують однорічні заклади для дітей віком від 5 до б років для повноцінної підготовки їх до школи. Дошкільні заклади, за винятком муніципальних, платні й за бажанням батьків забезпечують програму індивідуального розвитку кожної дитини.

Визначальна риса японської традиційної системи виховання – увага до раннього виявлення задатків і природного розвитку здібностей. Теоретичне забезпечення виховання здійснює науково-дослідне товариство, починаючи з дошкільного виховання. Значну увагу японські вчені приділяють вивченню і використанню теорії етичного та практичного досвіду виховання дітей дошкільного віку в Україні. Серед педагогів Японії дуже популярні праці А. Макаренка, В. Сухомлинського, О. Запорожця.

Характерною особливістю дитячих садків Японії є велика кількість дітей у групах (у середньому – 40 осіб) і дбайлива організація виховного середовища. Все, що оточує дитину, має добиратися з великим художнім смаком. Неодмінною вимогою виховання дітей є участь самих дітей у створенні затишку й краси помешкання: вирощуванні та аранжуванні квітів, конструюванні, виготовленні панно, гобеленів тощо. На думку японців, необхідно активно залучати дітей до художньої праці, оскільки рукотворна краса підносить людину до філософського розуміння прекрасного як доцільності буття.

Не менш важливою є проблема, над якою працюють педагоги Японії, – навчити дітей спілкуватися. Країна з тисячолітньою історією не може бути байдужою до їх духовності й культури. Обговорюється питання про роль вихователя у розвитку здатності дітей спілкуватися між собою: педагог як носій соціальних стосунків, які належить зрозуміти дитині, вводить її у спілкування різних видів.

Виховання дітей у японських дошкільних закладах відзначається також спільною роботою вихователів і батьків. Практикуються дні відвідувань батьками дитячих закладів, спортивні дні, дні спостережень, спільні записи цікавих думок педагогів і батьків про розвиток дитини, батьківські збори.

Слід зауважити, що розвиток дитячого таланту в Японії – це важлива проблема, яка хвилює не лише педагогів і батьків. Як зазначає керівник Асоціації раннього розвитку і організації «Навчання талантів» (м. Мацумото), автор популярних книг про виховання здібностей у дітей Масару Ібука, основа розвитку розумових здібностей дитини – це її особистий досвід пізнання у перші три роки життя, коли активно розвиваються структури мозку. Жодна дитина не народжується геніальною або дурною, кожна може вчитися добре – все залежить від методу навчання, який має бути гуманним і враховувати можливості кожного малюка, його нахили та інтереси.

38 Вивчення й узагальнення науково-педагогічних джерел дозволяє виокремити загальні тенденції розвитку початкової освіти як в українській державі, так і в провідних країнах світу:

1. інтегрування дошкільної і початкової освіти;

2. формування нормативної бази функціонування різних типів навчальних закладів (розробка законодавчих документів, державних освітніх стандартів, виконання Конвенції про права дитини тощо);

3. науково-педагогічне обґрунтування та практичне впровадження результатів дослідження корекційної педагогіки для дітей, які перебувають у складних умовах життя;

4. розробка педагогічних засад спеціальної освіти (навчання обдарованих дітей і дітей з особливими потребами.

Схарактеризуємо особливості початкової освіти в розвинених країнах світу.