49. Освітня система в Китайській Народній Республіці складається з таких складових:

• Дошкільна освіта (3-6 років);

• Обов'язкова рсвіта: початкова освіта (6-12 років) і середня освіта (12-18 років);

• Вища освіта (від 18 років);

Середня освіта у свою чергу ділиться на загально-середню і середню професійно-технічну освіту .

Загально-середня освіта поділяється на:

• неповну середню школу (12-15 років);

• повну середню школу (15-18 років).

Середня професійно-технічна освіта включає:

• професійну початкову школу (12-15 років);

• професійну середню школу (15-18 років).

Дошкільна освіта

Дошкільними установами в Китаї є дитячі садки, які у свою чергу діляться на державні й приватні. Дітей туди приймають у віці від 3 до 6 років. Загальна кількість дитячих садків у країні перевищує 150 000.

Обов'язкова освіта

Ділиться на початкову й сеедню освіту, яка в свою чергу може бути середньою шкільною й середньою професійно-технічною.

Початкову освіту діти проходять у загальноосвітніх установах зі строком навчання 6 років і повним навчальним днем. Учні, які закінчили початкові освітні установи, можуть без вступних іспитів продовжити навчання в середньо освітніх закладах.

Середні школи також буває двох видів: першого ступеню й другого. Навчання в середній школі першого ступеня закінчує обов'язкову освіту в Китаї. Надалі, при бажанні, китайці можуть вступити в середню школу другого рівня й потім у вищу навчальну установу.

Альтернативу середній школі становлять середні професійно-технічні заклади. На відміну від середній школі в них основна увага приділяється розвитку практичних  і теоретичних навичок певної професії.

Вища освіта

ВУЗи Китаю відрізняються між собою по ступеню престижності. Вступ у той або інший університет проходить на основі результатів шкільних випускних іспитів. Залежно від кількості балів кандидатів допускають до іспитів тільки в певні навчальні заклади. При цьому конкуренція при вступі просто страшна - іноді до 500 чоловік на одне місце.

У КНР існує три рівні в системі навчання у ВУЗах. Залежно від строку навчання можна одержати такі навчальні ступені: бакалавр, магістр, доктор. Але при цьому є вікові обмеження: вік магістрів не повинен перевищувати 40 років, а докторів - 45 років.

50. Рівні освіти Дошкільна освіта у Польщі проходить у два етапи: для дітей у віці до 3 років - у дитячих яслах, які в 2011 році були переформатовані у дитячі клуби; а для дітей у віці 3-6 років - у дитячих садочках (przedszkole) та підготовчих класах в початкових школах та в інших дошкільних закладах. До 2011 року яслі, в яких, виховуються діти до 3 років, перебували в підпорядкуванні системи охорони здоров'я і вважалися установами, які надають медичні послуги, в тому числі забезпечують профілактику і лікування дітей віком до 3 років під час знаходження батьків на роботі. Сьогодні ці заклади переведені в компетенцію Міністерства праці та соціального захисту. Власне, термін «дошкільна освіта» майже не використовується в Польщі; натомість вживають «дошкільний догляд» або «дошкільне виховання».

Діти віком 3-4 років відвідують дошкільні установи на добровільній основі, відповідно до рішення батьків. 5-6 річні діти мають пройти обов’язкове однорічне підготовче навчання до школи. Відповідно до програми реформ, протягом перехідного періоду 2009-2013 років, батьки самі вирішують, піде дитина до школи у 6 чи 7 років, і відповідно, з якого віку розпочнеться обов’язкове підготовче навчання до школи. Починаючи з 2014/2015 навчального року школи, усі діти мають йти до школи у 6 років.

Початкова освіта (szkola podstawowa) охоплює перші 6 років навчання і є безкоштовною для всіх учнів. Наприкінці шостого класу проводиться зовнішнє обов'язкове тестування.

У Польщі існують наступні типи середніх шкіл:

I. Молодші класи середньої школи є обов’язковими для всіх.

• 3 класи гімназії (gimnazjum). Після їх закінчення проводиться зовнішній стандартний екзамен, обов’язковий для всіх учнів, який дає доступ до старших класів середньої освіти.

II. Старші класи середньої школи.

• 3 класи загальнопедагогічного ліцею (liceum ogólnokształcące), випускники якого отримують атестат зрілості (świadectwo maturalne) після складання випускних екзаменів (egzamin maturalny);

• 3 класи основної професійної школи (zasadnicza szkoła zawodowa), випускники якої отримують диплом, що підтверджує їх професійну кваліфікацію;

• 4-річний технікум (technikum), де студенти можуть отримати диплом, що підтверджує їх професійну кваліфікацію, а також можуть здати екзамени на атестат зрілості та отримати його.

III. Заклади післяшкільної освіти (szkoła policealna)

• для тих, хто отримав середню освіту, пропонуються програми до 2,5 років навчання, по завершенню яких отримують дипломи про професійну кваліфікацію.

Вища освіта включає в себе такі види програм, які пропонуються державними і недержавними вузами університетського (uczelnia akademicka) і неуніверситетського типу (uczelnia zawodowa):

• програми першого циклу, які тривають від 3 до 4 років, після їх завершення надається ступінь бакалавра (licencjat або inżynier, залежно від сфери навчання);

• програми другого циклу, які тривають 1,5-2 роки, після їх завершення надається ступінь магістра (або еквівалентний ступінь, залежно від сфери навчання);

• програми третього циклу або докторські програми, які тривають від 3 до 4 років, пропонують тільки вузи університетського типу

51. Шкільна освіта Початкова освіта у Південноафриканській Республіці починається з підготовчого класу школи (або R-класу), відвідування якого не є обов'язковим, але динаміка останніх років показує його зростаючу значимість у розвитку дитини. У перший клас діти надходять у віці 5,5 — 6 років. Початкова освіта включає в себе 9 класів і є обов'язковим. Не дивлячись на величезні фінансові вливання в освіту, шкільне навчання в ПАР не є повністю безкоштовним — батьки учнів все ж повинні вносити певну суму за освіту. Тим не менш, в останні роки законом був позначений список шкіл, які отримують посилене фінансування, плата за навчання в яких не стягується зовсім, і цей список з кожним роком стає все більше. Отже, початкова освіта займає 9 років і розділене на 3 ступіні по 3 роки, після проходження яких проводиться загальне тестування з метою визначення рівня успішності школярів. Здача іспитів не є обов'язковою умовою проходження на наступний щабель. Програма навчання досить стандартна і не має особливих відмінностей в частині переліку досліджуваних предметів і методик викладання, однак необхідно зазначити, що в ПАР 11 офіційних мов і підручники випускаються на всіх них, не дивлячись на те, що основна частина навчання ведеться англійською.

Після 9 класу починається навчання в середній школі — вже більш спеціалізоване і передбачає здобуття поглиблених знань з природничих наук та іноземних мов. Середні школи поділяються на кілька типів, часто званих коледжами і пропонують в тому числі й професійну освіту. По закінченні 12 класу, у віці 17-18 років, випускники здають іспит на отримання Національного Атестата про Середню Освіту, який дає право на вступ у вищі навчальні заклади.

Не дивлячись на досить активну участь держави у регулюванні сфери освіти, на території південно-африканської Республіки діють і приватні школи, нехай їх частка і становить 10-15% від загальної кількості шкіл. У той час як учні державних шкіл зобов'язані дотримуватися досить строгих правил, що регламентують зовнішній вигляд (шкільна форма, короткі стрижки у хлопчиків, довге волосся у дівчат зібрані на потилиці, ніякої косметики) і поведінку, приватні школи трохи менш суворі, хоча і зобов'язані відповідати державним вимогам. Навчальний рік в ПАР триває з середини січня по кінець листопада або на початку грудня.

Вища освіта Сфера вищої освіти ПАР досить оживленна і представлена 24 навчальними закладами: 11 університетами, 6 технічними інститутами і 6 загальноосвітніми установами вищої професійної освіти. Для вступу необхідно отримати Національний Атестат про Середню Освіту, причому оцінки за екзамени по всім трьом профільним предметам повинні бути максимально високими. Деякі Вузи висувають додаткові вимоги, наприклад: скласти вступні іспити, надати портфоліо виконаних робіт, пройти співбесіду з деканом, і. т. д. Доступні різні навчальні програми на отримання сертифікатів, дипломів, а так само вчених ступенів бакалавра, магістра та доктора філософії. Варто зазначити, що якісний рівень, як і кількість студентів, підвищується рік від року, а серед 24 Вузів Південноафриканської Республіки присутні кілька університетів світового рівня, як, наприклад, Університет Кейп Тауна, Преторії чи Університет імені Нельсона Мандели. Для надходження іноземних студентів, як правило, потрібна наявність диплома про повну середню освіту з загальним балом від 4, а так само наявність сертифікату TOEFL або IELTS. Вимоги різняться в залежності від конкретного університету і спеціальності.

Вартість навчання коливається залежно від рівня навчальної програми, роки навчання і, звичайно ж, самого навчального закладу, проте середні цифри складають 9000 — 21000 ZAR за 1 рік навчання на отримання диплома, 16000 — 22000 ZAR за 1 рік навчання на отримання ступеня бакалавра, 20000 — 30000 ZAR за 1 рік навчання в аспірантурі/докторантурі. Крім всього іншого існують реєстраційні збори, і, в деяких випадках, інших обов'язкових платежів, розмір яких так само варіюється в залежності від перерахованих вище факторів.

52. У багатьох європейських країнах учитель має повноправний статус державного службовця (Німеччина, Франція, Італія, Іспанія та ін.) з усіма його перевагами (висока соціальна захищеність, достатній рівень оплати праці) й недоліками (мінімальна особиста автономія чи повна її відсутність у поточній діяльності). У Японії вчитель також має статус державного службовця.

З огляду на важливість рекомендацій ЮНЕСКО щодо суспільно-політичного ставлення до вчительства зазначимо, що в документах, пов’язаних з програмою ЮНЕСКО „Освіта для всіх”, наголошується: „Педагогічна діяльність має значення для всього суспільства і вимагає від учителів глибоких знань та особливої майстерності, набутих і підтримуваних у результаті систематичної й безперервної освіти. Вона зобов’язує також мати почуття особистої й колективної відповідальності за освіту школярів і за забезпечення їм найбільш сприятливих умов у навчальних закладах”.

Учені різних країн наголошують на надзвичайній складності професії вчителя. Наприклад, вчені США акцентують особливу увагу на силі її емоційного напруження. У полі діяльності американського вчителя щодня перебуває 120-150 учнів. Щоденне навчальне навантаження – 5 уроків по 45-50 хв. Але й у позаурочний час учитель виконує професійні обов’язки. Таким чином, навантаження складає 50-60 годин на тиждень. І це – без урахування додаткових видів роботи: участь у педагогічних радах, проведення зустрічей і зборів з батьками учнів, чергування на шкільних дискотеках, спостереження за діяльністю учнівських клубів тощо.

Вітчизняні представники порівняльної педагогіки О.В.Глузман, Л.П.Вовк, Б.Л.Вульфсон, О.Н.Джуринський, Л.П.Пуховська, К.В.Корсак та ін. у своїх дослідженнях виділяють такі складові, що впливають на роботу й статус учителя:

а) навчальне навантаження, яке в середньому в країнах складає в початковій школі – 18-24 год., молодшій середній – 15-20 год., старшій середній – 24-25 год. Зазначимо, що в цю кількість годин входить викладання дисципліни і підготовка до нього. Фактично ж учитель має навантаження 40-50 год. на тиждень, оскільки додаються види роботи з учнями в позаурочний час, робота з громадськістю, батьками учнів;

б) наповнюваність класів і навчання у дві зміни: наприклад, у Японії в класах у середньому 40 учнів, у Росії – 30-35 учнів, в Україні – 25-35 учнів, США – 18-20 учнів;

в)психологічні умови: учитель постійно спілкується і діє в колективі колег, учнів, батьків учнів та ін.;

г)зарплата як ознака соціального престижу: Міжнародною організацією профспілок (МОП) і документами ЮНЕСКО проголошено ідею, що зарплата вчителів повинна адекватно відтворювати значущість освіти в досягненні національних цілей і завдань. На жаль, ситуація в цьому напрямі досить складна не тільки в Україні. Так, у США зарплата вчителя у середньому в 5 – 8 разів нижча від інших інтелектуальних кваліфікацій. Лише в Японії, Південній Кореї, Данії та ще в деяких західноєвропейських країнах зарплата вчителя перевищує середній рівень оплати праці інших державних службовців.

Зауважимо тут, що найвищий соціально-економічний статус серед розвинених країн світу має вчитель Японії.

Як зазначає О. Озерська у своєму дослідженні [8; 78-89], традиційно висока відповідальність японського вчителя обумовлена змістом його роботи, навчальними та виховними цілями, які він здійснює, впливає на високий соціальний статус учителя в суспільстві, який визначається рівнем освіти, характером зайнятості, рівнем оплати праці й соціальною захищеністю. Оскільки японська освіта формувалась як державотворча галузь, то соціальний статус учителів визначався близьким до статусу державних службовців. У 1890 році були прийняті закони "Про додаткові пільги вчителям" і "Про пенсії та допомогу вчителям загальноосвітніх шкіл, які втратили годувальника". У документах визначались державні джерела фінансування оплати праці директорів префектурних педучилищ, детально пояснювались правила пенсійних виплат і допомоги сім'ям учителів, які втратили годувальника. Допомога сім'ям надавалась у тому разі, коли вчитель займався педагогічною діяльністю не менше 15 років.

Уявлення про вчительство як соціальну групу населення дає характеристика вчителів Японії залежно від статі, вікового складу, рівня освіти, стажу роботи та сімейного стану. В останні роки зростає питома вага жінок у сфері освіти.

Як відомо, за рівнем підпорядкування школи, в яких працюють учителі, поділяються на національні, муніципальні й приватні.

Грошові виплати вчителям національних шкіл регулюються Законом про державні установи національного рівня, муніципальних – Законом про спеціальні регуляції для працівників сфери освіти, який фактично прирівнює зарплату вчителів муніципальних і національних шкіл. Дія цих законів спрямована на стандартизацію рівня грошових виплат учителям в різних регіонах країни, незалежно від фінансового стану префектур і великих міст. На грошові доходи вчителів приватних шкіл дія вказаних законів не розповсюджується. Оплата праці цих учителів залежить від умов праці, обсягу робочого часу і може значно відрізнятись у різних школах, оскільки фінансується з власних фондів і додаткових урядових фондів.

Зарплата вчителів залежить від типу школи, посади вчителя, типу сертифіката й педагогічного стажу. З, урахуванням вартості життя в різних регіонах країни стандарти грошових виплат учителям національних і муніципальних шкіл передбачаються залежно від типу сертифіката у вигляді зарплати 4-х класів за двома шкалами. За однією шкалою зарплата виплачується педагогам, які працюють у дитсадках, початковій і молодшій середній школі, а за другою – учителям старших середніх шкіл. Зарплату першого класу (найнижчу) отримують учителі-лектори, вчителі-асистенти й учителі-асистенти класних керівників у всіх типах шкіл. Зарплату другого класу мають штатні викладачі й класні керівники. Заступники директорів дитсадків, початкової середньої школи мають зарплату третього класу. Найвища зарплата четвертого класу розрахована на директорів початкової й середньої школи.

53. Учитель в Японії - це переважно чоловіча професія. Більшість учителів готується в університетах на факультетах підготовки, а також на інших факультетах, студентам яких надається можливість отримати учительський сертифікат. Іншою формою підготовки учителів є так звані молодші коледжі (університет зі скороченим терміном навчання), які за рівнем підготовки аналогічні нашим педучилищам. Закінчення факультету підготовки вчителів ще не дає можливості отримати учительський сертифікат. Випускник університету чи молодшого коледжу, подає через університет прохання в префектурний відділ народної освіти про видачу йому учительського сертифікату І чи II класу для роботи в школі певного типу з того чи того предмета. Отримавши сертифікат, він може подати заяву на вакантну посаду вчителя, але зайняти її лише у випадку, якщо успішно витримає ще один “екзамен на посаду” - при префектурному відділі народної освіти або безпосередньо у приватній школі.

Відповідно до вимог до претендентів на отримання учительського сертифікату складаються і навчальні плани факультетів підготовки вчителів. Державним стандартом встановлено мінімум 124 залікові бали, які необхідно набрати протягом навчання у вузі. Всі предмети загальноосвітнього циклу поділяються на гуманітарні, суспільні, природничі. Для отримання 36 залікових балів студент повинен вибрати для вивчення по три предмети з кожної з вищевідзначених груп. У молодших коледжах, де термін навчання становить два роки, загальна кількість залікових балів скорочена до 62.

У цілому, методика навчання в педагогічних навчальних закладах Японії суттєво не відрізняється від інших країн: лекції, семінари, практичні заняття і лабораторні практикуми. Обсяг і зміст педагогічної практики студентів різні в різних навчальних закладах.

Існує три категорії дипломів для вчителів шкіл різних рівнів: постійний, спеціальний, тимчасовий. Спеціальні дипломи видаються з метою залучення спеціалістів для роботи вчителями. Тимчасові дипломи мають вчителі, які з певних причин не склали кваліфікаційних екзаменів для отримання постійного диплому. Постійний диплом, виданий радою освіти префектури, довічно дійсний в усіх префектурах Японії.

Сьогодні освіта в країні продовжує залишатись престижною галуззю.

54, Керує системою освіти, у тому числі і вищої, державний секре­тар з освіти та науки, якому підпорядковується державний міністр і два парламентських помічники державного секретаря. Типовий строк навчан­ня, за невеликим виключенням, складає три роки, як в універ­ситетах, так і в спеціалізованих коледжах. Тривалість навчального року, завантаженість аудиторними заняттями (не більше 16 годин в тиждень). Шкільних учителів готують загальні педагогічні коледжі, а та­кож педагогічні відділення університетів. Маються приватні і дер­жавні вищі педагогічні навчальні заклади. В університетах річну педагогічну підготовку проходять після трьох років навчання на якому-небудь факультеті, тобто освоївши визначений академічний курс і одержавши спеціалізацію по одних-трьох дисциплінах.Понад 40 % навчаль­ного часу приділяється професійному курсу, що вивчається про­тягом одного-двох років. Як правило, професійний курс включає дисципліни загальноакадемічного профілю: англійська мова, ма­тематика, географія, історія - усього до восьми дисциплін. Основними видами занять залишаються лекції і семінари. Традиційно важливи­ми є заняття студентів з персонально закріпленими за ними вик­ладачами. Такі заняття створюють міцний контакт між студентами й викладачами. Викладач виступає не тільки пе­редавачем знань, але й вчить свого підопічного самостійно діяти і мислити. Педагогічну практику в школі студенти звичайно проходять протягом 14 тижнів. Вона складається зі спостережень педагогіч­ного процесу й кількох уроків під посібником викладачів. По зак­інченні педагогічного коледжу студентам слід пройти річне ста­жування за місцем роботи для завершення освіти.

55,  На чолі університету стоїть президент, що обирається на п'ять років; дуже часто президент найбільшого в регіоні університету є одночасно ректором академії. Майже всі вищі навчальні заклади Франції є державними і фінансуються урядом.  Приватні вузи Франції - це п'ять католицьких університетів, приблизно і від загальної кількості (120) великих шкіл, що підпо­рядковуються промисловим компаніям і церкві. В приватних ву­зах навчається менше 10% французьких студентів.У наш час у Франції є 26 академій (навчальних округів), більше 50 університетів і так званих університетських центрів на правах університетів. Вчителів і викладачів готують переважно державні навчальні заклади. Тут існують дві системи педагогічної освіти: учителів початкових шкіл і викладачів середніх навчальних закладів. Базова педагогічна освіта вчителя початкової школи має дволанкову структуру: два роки в університеті, а потім два роки у нор­мальній школі. Кожна з ланок діє автономно, але між ними існу­ють органічні зв'язки. Майбутній учитель початкової школи має пройти перший дво­річний цикл університетської освіти, під час якого вивчаються загальноакадемічні дисципліни і спеціальний педагогічний курс. Далі, навчаючись у нормальній школі, студент засвоює навчаль­ний план, що складається з чотирьох блоків: загальне педагогічне навчання; предметна підготовка й ознайомлення з педагогічними технологіями; підготовка до адміністративно-виховної діяльності; курси на вибір. На педагогічну шкільну практику в університеті приділяється три тижні, час перебування в нормальній школі - двадцять тижнів. До останньої входить самостійна робота в базо­вому початковому навчальному закладі протягом випускного се­местру.

56. На чолі закладу вищої освіти стоїть ректор і його замісники (проректори). Вищим органом влади є сенат. Сенат обговорює пи­тання планування, розвитку наукової роботи, навчального проце­су, але не займається організацією поточної роботи. Цю функцію виконує головне правління, яке як зазвичай, включає комітети з навчальних питань, студентських справ, фінансів, майна і будів­ництва та відділ кадрів. Університетська і взагалі вища освіта в Німеччині поєднує дослідження з навчальним процесом при достатній увазі до форму­вання особистості студента. Німеччина законодавчо захищає права громадян (що мають атестат про середню освіту) на безкош­товну освіту без складання вступних іспитів. Однак полегшений вступ не призводить до негативних наслідків завдяки високій якості підготовки спеціалістів, що здійснюється відповідно до ви­мог роботодавця. Квоту для вступу опосередковано виз­начає центральне відомство, визначаючи кількість навчальних місць шляхом встановлення прохідного балу на основі шкільного атестату. Для вступу до університету необхідно мати тільки один доку­мент - шкільний атестат. У більшості університетів факультети були ліквідовані ще у 60-ті роки; їм на зміну прийшли так звані спеціальності. Педагогічна освіта у Німеччині являє собою розмаїту, строка­ту, проте добре налагоджену освітню галузь. Строки педагогічної освіти у Німеччині в середньому складають 3-7 років. У вузах Німеччини відсутні академічні ступені бакалавра і магістра. Майбутні педа­гоги більше уваги приділяють вивченню предметів викладання, мають менше можливостей щодо вибору курсів. Однак спостері­гається тенденція до розширення загальноосвітньої підготовки та диференціації й індивідуалізації навчання

Психолого-педагогічна підготовкапередбачає вивчення, крім традиційних навчальних дисциплін (дидактика, теорія виховання, історія педагогіки, загальна психологія, педагогічна і вікова психологія), порівняльну педагогіку, основи педагогічної майстерності, соціальну психологію та інші навчальні дисципліни, які визначаються з урахуванням особливостей спеціальностей. Технічні інформаційні технології - це процеси підготовки і пе­редачі інформації, засобом якої є комп'ютер та інші технічні засо­би. Вони розвивають ідею програмованого навчання і відкривають дійсно нові, ще не досліджені варіанти навчання, пов'язані з уні­кальними можливостями сучасних комп'ютерів і телекомуні­кацій. Проте в наукових джерелах ці технології отримали назву комп'ютерних технологій. Комп'ютерні технології спрямовані на: підготовку особистості інформаційного суспільства; формування умінь працювати з інформацією; розвиток комунікативних здібностей; формування дослідницьких умінь та умінь вибору оптимальних рішень; забез­печення великим об'ємом якісної інформації. Дистанційне навчання є однією з форм освіти, що закликане реалізувати права людини на освіту і отримання інфор­мації. Дистанційне навчання - сукупність інформаційних технологій, що забезпечують доставку студенту основного обсягу матеріалу, інтерактивну взаємодію студентів та викладачів в процесі навчан­ня, надання студентам можливості самостійної роботи по засвоєн­ню матеріалу, а також оцінку їхніх знань та навиків в процесі навчання.

57. Провідними тенденціями розвитку системи вищої освіти в сучасному світі є:

• кількісне зростання студентських контингентів.

• суттєва зміна цілей вищої освіти: від підготовки соціальної еліти до формування широких кіл спеціалістів розумової праці;

• структурна перебудова системи вищої освіти з метою надання їй якостей гнучкості та варіативності.

• варіативність системи вищої освіти досягається через розширення не-університетського її сектору. Історично основним типом вищого навчального закладу є університет. Саме в університетах навчається понад 80% студентів Західної Європи та Японії. У США в університетах та прирівняних до них закладах отримує освіту понад 60% студентської молоді. До закладів вищої неуніверсистетської освіти відносять 3-4 річні вищі професійні школи. Для них характерна більш вузька загальноосвітня підготовка, ніж в університетах, і більш чітка професійна спрямованість, що робить їх випускників достатньо конкурентноздатними на сучасному виробництві. Розширюється і мережа заочної та вечірньої вищої освіти. У розвинутих країнах на таких факультетах вищих навчальних закладів навчається 15-20% всіх студентів, що вдвічі менше, ніж у пострадянських країнах.

• збалансування пропорцій випуску спеціалістів різних професій та галузей знань. Особливо гостро така проблема стоїть у країнах, що розвиваються. Там значною мірою переважають гуманітарні факультети, що пов'язано як з тим, що на них витрачається менше коштів, ніж на технічні та медичні, так і з орієнтацією на них місцевої еліти (диплому юриста або журналіста віддається перевага у порівнянні з дипломом інженера та лікаря).

• У розвинутих країнах існує певний дефіцит дослідницьких кадрів та висококваліфікованих інженерів. В Україні існуючі диспропорції у сфері вищої освіти пов'язані з недостатньою прив'язкою цієї сфери до потреб економіки, невизначеністю таких потреб на етапі її структурної перебудови. Отже, ідеального стану у вирішенні проблеми не існує у жодній країні;

• удосконалення системи акредитації вищих навчальних закладів. У країнах з централізованою системою управління освітою, наприклад, в Україні, Франції, Росії акредитація здійснюється державними відомствами за встановленими державними стандартами. В Україні до державних стандартів вищої освіти, відповідність яким перевіряється при акредитації, відносять, зокрема, освітньо-професійну характеристику спеціаліста та освітньо-професійні програми навчання. За цими документами визначається мінімальний рівень знань та умінь, якими повинні оволодіти випускники вузів. У країнах з децентралізованою системою управління освітою, наприклад у СІЛА, акредитацію здійснюють недержавні професійні асоціації відповідного профілю. Акредитація слугує важливим важелем визначення статусу навчального закладу, оскільки означає визнання державою, або професійними колами якості його діяльності;

• розвиток наукового потенціалу вищих навчальних закладів. У провідних університетах західних країн проводяться фундаментальні наукові дослідження, до яких залучаються і викладачі, і студенти. Як правило, саме ця сфера діяльності ВУЗу і визначає його престижність, а, отже, допомагає отримати додаткові фінансові можливості. Новою тенденцією у розвитку вузівської науки є створення навчально-науково-промислових об'єднань, так званих "парків", "технополісів", які поєднують завдання підготовки спеціалістів, здійснення наукових досліджень і запровадження їх результатів у промислове виробництво в найбільш науковоємких галузях;

• реформування характеру управління вищими навчальними закладами. Класичне право університетської автономії, яким європейські вищі навчальні заклади користувались ще з часів середньовіччя, передбачало можливість вибору ректора з числа професорів та поєднання ним управлінської та науково-викладацької діяльності. В сучасних умовах керівниками адміністрацій вузів є, як правило, професійні менеджери, провідним критерієм ефективності діяльності для яких є фінансовий стан закладу, а не характеристики навчального процесу [1; 123-127];

• зростання вартості навчання у країнах з ліберальною ринковою економікою як у державних, так і у приватних вузах, що є наслідком відносного зменшення державної підтримки вищої освіти. У США, наприклад з 1976/77 по 1996/97 навчальний рік ціни за навчання у закладах вищої освіти зросли у п'ять разів (у абсолютному вимірі), або, враховуючи показники інфляції, майже вдвічі [28]. У деяких європейських країнах (Німеччина, Австрія, скандинавські країни) платня за навчання залишається або зовсім відміненою, або символічною;

• все більшу роль в рамках вищої школи відіграє післядипломна освіта, яка полягає у наданні дипломованим спеціалістам другої вищої освіти або у підвищенні рівня першої.

58. (ЯХЗ ВРОДІ ЦЕ) В університетах і вищих школах університетського рівня перший цикл або перший ступінь вищої освіти передбачає закріплення загальноосвітніх шкільних знань з обраного профілю освіти. Студенти, які не виявили здібностей і наполегливості до вивчення складного теоретичного матеріалу, закінчують освіту на першому ступені. До вищих навчальних закладів першого ступеня прирівнюють автономні спеціалізовані навчальні заклади з 2-3-річним терміном навчання, які готують спеціалістів середньої ланки.

Другий ступінь (2-3 роки) дає закінчену вищу освіту з конкретної професії (інженер, юрист, агроном), а також ступінь бакалавра. Наступна сходинка для тих, хто бажає підвищити свою кваліфікацію, передбачає навчання до 2-х років, екзамени з ряду дисциплін підвищеного рівня, написання дисертації, яка є аналогічною рівню серйозної дипломної роботи у вітчизняному ВНЗ. Така підготовка забезпечує одержання ступеня магістра.

Третій ступінь можуть отримати ті, хто здобув диплом магістра та виявив неабияку схильність до науково-дослідницької діяльності (успіхи в навчанні, самостійність мислення, здібність до засвоєння складного теоретичного матеріалу, схильність до дослідницької або конструкторської роботи). Такі можливості надаються як студентам, які закінчили другий цикл й одержали диплом магістра, так і магістрам-практикам зі стажем, котрі прагнуть підвищити свій соціальний й академічний статус. Навчання на цьому ступені передбачає складання ряду екзаменів, стажування за спеціальністю, подання дисертаційної роботи, яка відповідає рівневі кандидатської дисертації в умовах України. Успішне завершення цього етапу навчання дозволяє здобути науковий ступінь доктора наук, що у свою чергу дає можливість зайнятись науково-дослідницькою чи дослідно-конструкторською діяльністю та викладати у ВНЗ.

Така триступенева структура вищої освіти за схемою „бакалавр-магістр-доктор” дає можливість для оперативної кореляції напрямків навчання студентів з урахуванням їх індивідуальних здібностей і разом з тим відповідає потребам народного господарства в спеціалістах різного рівня кваліфікації. Вона також вносить до процесу навчання певний елемент змагання, що позитивно впливає на якість підготовки спеціалістів, оскільки дозволяє після завершення кожного циклу навчання відбирати кращих студентів для наступних циклів [6, 106-108].

59. У провідних країнах світу в останню чверть XX століття значно розширилась мережа вищої освіти: порівняно з 80-ми роками в 90-і роки частка студентів серед кількості всіх тих, хто навчається, зросла з 11,5% до 14,7%. Суттєво змінились мета й завдання вищої школи: вона тепер формує не лише майбутню соціальну еліту, але й численні прошарки працівників розумової праці в різних сферах економіки, культури, управління. Поряд із збереженням певної кількості елітарних вузів (Гарвард, Стендфорд, Колумбійський у США, Оксфорд і Кембрідж в Англії, столичні „великі школи” у Франції, Токійський університет в Японії) розширюється мережа різноманітних післясередніх навчальних закладів, які виявляють тенденцію до масовості.

Перетворенню післясередньої освіти на загальнодоступну в розвинених країнах світу сприяє ряд чинників: прийняття в останнє десятиліття законів, що сприяють залученню до ВНЗ вихідців з малозабезпечених сімей; надання студентам дотацій на вигідних довгострокових умовах; відсутність лімітів вакансій на перших курсах; зарахування абітурієнтів без екзаменів до ВНЗ – усе це сприяє тому, що вступ до вищої школи має тенденцію до сприйняття як природного права молоді на вищу освіту.

Звичайно, такий стан не означає, що зникли можливості для соціальної нерівності у вищій освіті, оскільки висока платня в деяких елітарних приватних вузах, особливо в США (до 25.000$ на рік), робить недоступною та непосильною вищу освіту навіть для сімей, що належать до середнього класу, внаслідок чого в найбільш престижних ВНЗ у контингентах студентів непропорційно велика частина представників привілейованих верств населення.

У зв’язку з новими метою та завданнями вищої школи відбувається структурна перебудова системи вищої освіти з метою надання їй якостей гнучкості та варіативності. Вона передбачає розвиток різноманітних типів навчальних закладів і різноманітних напрямів підготовки майбутніх спеціалістів. Із цією метою у західних країнах та в Японії практично запроваджена триступенева модель організації вищої освіти, яка складається з трьох відносно самостійних, але разом з тим пов’язаних між собою циклів.