39. Реформування с-ми сер освіти

Середня освіта впродовж останніх десятиліть зазнала найбільших структурних змін.

У 70-х роках XX ст. у країнах Західної Європи почався процес об'єднання нерівноцінних середніх шкіл у єдиний навчальний заклад, що охоплює молодь віку обов'язкового навчання. Цей процес відбувається неоднаково у різних країнах. Нові навчальні заклади відображають національні традиції й особливості культури кожного народу.

У країнах, що стали на шлях незалежного розвитку після Другої світової війни, спостерігається бурхливе зростання кількості учнів у середній школі. Сформувалася масова неповна середня школа, яка охоплює нині 30-50 % підлітків відповідного віку.

Старша середня школа як окрема структурна одиниця продовжує залишатися навчальним закладом для небагатьох, хоча спостерігається поступове збільшення контингенту учнів. Раніше в цій школі домінували давні та нові мови, математика, природничо-наукові дисципліни. Нині старша ланка середньої школи стала більш диференційованою, значно зросла кількість профілів (наприклад, у шведській об'єднаній гімназії їх понад 20), а також спеціалізованих гімназій і ліцеїв. Нові профілі й типи гімназій мають практично орієнтований характер (сільськогосподарський, технічний, економічний, соціальний, педагогічний тощо).

В Україні, Росії та інших країнах, що належали раніше до соціалістичного блоку, єдина й уніфікована середня школа (особливо у старшій ланці) розпадається на безліч різноманітних навчальних закладів (ліцеї, гімназії, колегіуми, академії тощо).

Попри всі структурні зміни, пов'язані із перетворенням середньої школи на масову, у її старшій ланці продовжують зберігатися в тому або іншому вигляді академічні відділення, спрямовані на підготовку учнів до вступу у вищий навчальний заклад. Як доповнення до академічних відділень є спеціальні школи для обдарованих учнів – гуманітарні, математичні, природничо-наукові, художні.

Брак матеріальних і фінансових ресурсів стримує розвиток мережі середніх шкіл.

40 (хз) Отже, провідним шляхом розвитку системи середньої освіти є шлях їїдиверсифікації, що надасть можливість кожній людині розвинути й застосувати свої таланти, обмежить шкільний відсів, дозволить багатьом юнакам та дівчатам позбавитись почуття відчуженості та відсутності перспектив на майбутнє. Така диверсифікація надає можливість говорити про два рівні середньої освіти: академічний рівень, що веде до університетської освіти, та професійний, технічний, що веде безпосередньо у світ праці. Важливою є і тенденція до надання випускникам середніх навчальних закладів подвійної життєвої перспективи: можливо -ті вступити до закладу післясередньої освіти та безпосереднього вступу в світ праці з набуттям у процесі навчання у школі навіть академічною профілю певних професійних компетенцій. Така орієнтація зумовлена необхідністю підвищення конкурентноздатності молоді на ринку праці.

Пріоритетними завданнями, притаманними для середньої освіти є надання системи наукових знань, розвиток особистості, її соціалізація.

Сучасна загальна освіта повинна навчити молодь функціональній, науковій та технологічній грамотності, загальній культурі. Головним завданням освіти є формування громадянина, його загальної культури. Саме навколо поняття "загальна культура" повинно відбуватись зближення двох рівнів середньої освіти - академічного та професійного

41 Виходячи з вищесказаного, ми можемо зазначити, що основна причина, яка безпосередньо зумовила зниження якості вищої освіти, - гонитва за прибутком. Відомо, що основним спонукальним мотивом, створення приватних ВНЗ та платних відділень у державних закладах є бажання отримати кошти для покращення свого матеріального становища. Зрозуміло, що все вищеназване стосується не всіх приватних ВНЗ, а так званих, “заробітчан”, основна мета яких заробляти гроші.

Висновки. Отже, підвищення якості приватної вищої освіти можливо, на наш погляд,  за допомогою таких заходів:

- посилення вимог щодо створення, атестації та акредитації приватних вищих навчальних закладів;

- постійний контроль якості викладання у приватних навчальних закладах з боку МОН України, управлінь освіти облдержадміністрацій тощо;

- контроль за виконанням умов ліцензування;

- упровадження нових механізмів та форм соціального партнерства з метою підготовки кадрів відповідно до потреб економіки та ринку праці.

Таким чином, розвиток приватної вищої освіти є об’єктивним процесом і однією з провідних світових тенденцій. Однак ми погоджуємося з позицією деяких науковців, згідно з якою в оптимальному поєднанні приватної та державної освіти пріоритет повинен бути наданий останній.

42 Основними напрямками структурного реформування вищої освіти України є [7]:

• прийняття порівнянної та легкозрозумілої системи ступенів;

• запровадження кредитно-модульної системи, подібної до ECTS;

• прийняття узгодженого з країнами-членами Болонського процесу додатка до диплома;

• прийняття системи, яка визнає докторський рівень, як третій цикл навчання;

• забезпечення освіти протягом усього життя;

• сприяння європейській співпраці в галузі гарантії якості освіти;

• підвищення мобільності через подолання перешкод;

• сприяння впровадженню європейської тематики у вищу освіту;

основними напрямами реформування вищої освіти у провідних країнах світу є: фундаменталізація вищої освіти;

• індивідуалізація навчання (кожен студент працює за своїм індивідуальним планом і у зручному для себе темпі);

• впровадження корпоративних програм (навчання у вищій школі поєднується з працею у фірмах чи компаніях);

• широке залучення молоді до актуальних проблем науки;

• вдосконалення якості вищої освіти;

• підвищення інтересу до проблем талановитої молоді;

• модернізація технологій навчання;

• інтенсифікація навчального процесу;

• навчання за кордоном;

• поширення системи перевірки навчальної роботи;

• широке використання дистанційного навчання й тестового контролю;

• впровадження триступеневої моделі організації стаціонарного навчання;

• реалізація модульної системи;

• складання навчальних планів за кредитними оцінками

43. П'ять освітніх моделей масової західної школи.

У відповідності з названими критеріями дослідники виділяють п'ять моделей масової школи. Перші три, найбільш поширені, орієнтовані передусім на те, щоб дати знання учням у відповідності з державними стандартами і з урахуванням рівня здібностей учнів. Організація навчального процесу у таких школах являє собою свого роду "конвеєр" по виробництву випускників із завчасно заданими держстандартними якостями. Основним принципом діяльності таких шкіл є те, що учень повинен пристосовуватись до тих шляхів навчання, які може запропонувати йому школа.

Школи першої моделі характеризуються передусім тим, що тут поділяють дітей на потоки у відповідності з рівнем їх здібностей. У вищому потоці предмети вивчаються на найбільш високому рівні складності, тут готують "еліту". Хто не встигає, того переводять до нижчих потоків.

У школах другої моделі принцип групування учнів не поточний, а предметно-урочний. Учням надається можливість вивчати кожний предмет на доступному для них рівні. Наприклад, один засвоює математику на вищому, англійську мову - на нижчому рівні, а інший навпаки. Всі учні однієї паралелі постійно перегруповуються так, щоб на уроці у вчителя навчались учні приблизно однакового рівня здібностей, тобто створюються гомогенні групи. Відповідно у таких школах є вчителі, які викладають предмет з орієнтацією на високий, середній або мінімально допустимий рівень.

Школи першої і другої моделей навіть з не занадто сильними педагогами можуть домогтися високих результатів у знаннях з предметів. Адже для вчителів спеціально створюють "ідеальні" умови: приблизно однаковий рівень здібностей учнів дає змогу вчителям не витрачати сили і час на пошуки і здійснення індивідуального підходу до кожного учня. Виховання, а точніше управління учнями, обмежується забезпеченням дисципліни, направленням їх до доступного їм потоку а також профорієнтацією. Більшість шкіл у країнах Західної Європи - школи першої і другої моделей.

Характерною особливістюшкіл третьої моделі є формування класів, що включають дітей з гетерогенними здібностями з різних верств суспільства. Освітні цілі, як і у перших двох моделях, полягають у тому, щоби дати знання у відповідності з держстандартами. Але високий рівень знань у школах такої моделі може бути досягнутим лише за умови високої кваліфікації вчителів, яка передбачає, зокрема, вміння у галузі внутрішньої диференціації навчання, здатність створити у класі атмосферу взаємодопомоги, взаємопідтримки.

Різними є у різних моделях і завдання адміністрації шкіл (сьомий критерій визначення освітньої моделі). Якщо у школах першої і другої моделей їх головне завдання полягає у формуванні для вчителів груп учнів з гомогенними здібностями, то у школах третьої моделі воно є значно складнішим. Необхідно забезпечити постійне підвищення кваліфікації педагогів, підтримувати у школі атмосферу взаємодопомоги серед самих учителів. Творчий потенціал таких шкіл значно вищий, оскільки вони просто не можуть існувати без створення особливої культури співробітництва вчителів як між собою, так і з адміністрацією, без розробки механізму узгодження різних інтересів і точок зору. Сама позиція вчителя у класі примушує як його так і адміністрацію школи замислюватись про стратегію викладання предметів, про шляхи підвищення педагогічної кваліфікації.

Однак і у школах третьої моделі цей творчий потенціал обмежується рамками держстандарту, оскільки орієнтація йде саме на нього, а не на учнів. Така орієнтація не вимагає від школи створення власної педагогічної концепції, розробки авторських програм розвитку особистості.

Тенденцією розвитку шкільних систем у демократичних державах є перехід саме до третьої освітньої моделі. Пояснюється це тим, що з соціальної точки зору школи першої і другої моделей мають суттєвий недолік: по-перше, вся логіка їх організації і діяльності передбачає авторитарний стиль управління і педагогічної діяльності, по-друге, поділ на різнорівневі за якістю розумової діяльності потоки сприяє соціальному розмежуванню суспільства. Тому, якщо суспільство не тільки декларує, а й здійснює розвиток у демократичному дусі, у напрямі зниження рівня соціального розмежування, воно повинно задуматися про відповідність шкільної системи своїм перспективам.

Школи четвертої і п'ятої моделей зорієнтовані передусім на індивідуальний підхід і особистісний розвиток учнів. Стандарту, безумовно, додержуються як основи, але головне полягає у тому, що питання виховання, управління, "супроводження" учнів відіграють не меншу, а іноді і більшу роль, аніж вузько дидактичні проблеми передачі знань з предметів у відповідності зі стандартами. Для цих шкіл притаманним є свій особливий "педагогічний клімат", своя власна стратегія. Замовниками на освіту тут є не стільки державні або муніципальні органи, скільки самі учні та їх батьки, а також учителі, які розглядають свою діяльність як виконання особливої місії.

Основним принципом організації навчального процесу у таких школах є навчання кожного учня у відповідності з тими цілями, які він сам собі ставить (з допомогою вчителів і батьків, безумовно), з його реальними проблемами, здібностями, можливостями. Отже, у школах цих моделей орієнтуються на особистісний розвиток дитини, прагнуть допомогти їй знайти своє місце у соціумі, навчити ставити перед собою соціально прийнятні цілі і знаходити відповідні засоби їх досягнення, діяти відповідально

44. Сучасна система освіти США, що склалася під впливом історичних, економічних і соціальних чинників, характеризується низкою особливостей, які багато в чому відрізняють її від західноєвропейських стандартів.  У США відсутня єдина державна система освіти, кожен штат має право визначати її структуру самостійно.  У США налічується близько 115 тисяч шкіл. Як і в інших капіталістичних країнах, у США школи діляться: на державні (public school) (у цих школах навчається переважна більшість американських дітей) та приватні. Ці школи фінансуються з різних джерел.  Система освіти в цілому на сучасному етапі в США представляє собою багаторівневу cодержательную структуру, побудовану за віковим принципом і включає в себе 4 рівня: дошкільний початкову шкільну середню ) і вищу спеціальну професійне  освіту.  - Дошкільна освіта включає 2 ступені: ясла і дитячий садок ).  - Шкільна освіта включає в себе два рівні: початкова й середня освіта ). Початкову шкільну освіту (включає в себе перший ступінь, початкову школу і початкову елементарну школу Сpеднее шкільну освіту ) у США ділиться зазвичай на два щаблі - молодшу і стаpший школу, в кожній з яких вчаться три роки.  - Шкільна освіта в цілому (schooling) включає 12 академічних класів (grade) від першого - , кожен з яких триває 1 академічний рік.  - Сpедние школи бувають pазной типів: "академічні", "пpофессіональние" і "многопpофільние". У багатопрофільної школі, починаючи з 9 класу, існують pазличное відділення (профілі), найбільш pаспостpаненние з яких "академічний", "загальний", "коммеpческій", "индустpиальной", "сільськогосподарський".  - Шкільних програм у США багато. Єдиний навчальний план (на відміну від Росії та більшості європейських країн) відсутня, що пов'язано з автономним становищем кожного штату.  - Вища освіта в США можна отримати в коледжах, університетах та академіях. Вищі навчальні заклади, присвоюють випускникам ступінь бакалавра магістра та доктора

45. Система народної освіти Франції складається із закладів до­шкільного виховання, загальноосвітньої школи, професійно-технічної та вищої освіти. Шкільне навчання починається з 6 ро­ків і продовжується до 18. Перші п'ять років діти навчаються у початковій школі, після якої їх автоматично переводять до пер­шого 4-річного циклу середньої школи - неповної середньої шко­ли, що є обов'язковою. Після її закінчення учні переходять до "короткого" або "довгого" варіанту другого циклу середньої освіти. "Короткий" являє собою професійну підготовку без права на продовження навчання у вузах. "Довгий" - це три старших класи ліцею, де після успішної здачі державних екзаменів випус­кники отримують диплом''бакалавра, що відкриває шлях до вищої освіти.

Дошкільне виховання здійснюється у "материнських школах" (дитячих садках) та в "класах для малюків" (підготовчих курсах при початкових школах), які відвідують приблизно 90% дошкі­льників. Завданням цих установ є не тільки загальний розвиток дитини, а й підготовка до школи. Їх випускники вміють рахувати, читати і навіть писати. Існує прямий зв'язок між змістом, формами та методами діяльності "класів для малюків" та початковою школою.

Початкова школа складається із трьох курсів: підготовчого (від 6 до 7 років), елементарного (від 7 до 9 років) та середнього (від 9 до 11 років). Діти навчаються 4 дні на тиждень по 6 годин щоденно. Неділя - день відпочинку, середа та четвер - відвіду­вання богослужіння для віруючих, екскурсії та прогулянки. До­машні завдання та перевідні екзамени у початковій школі відсут­ні. Головною метою початкової школи є розвиток особистості школяра, формування у нього навичок критичного та раціональ­ного мислення, самостійних суджень.

З метою зміцнення здоров'я школярів створюються "снігові", "морські" та "зелені" класи, де діти протягом 2-3 тижнів одноча­сно з розумовим розвитком отримують інтенсивне фізичне загар­тування.

Середня школа. Обов'язковими для середньої школи є на­вчання в б - 3 класах (у Франції зворотна нумерація). Існують три типи середніх освітніх закладів: класичний та сучасний ліцей, загальноосвітній колеж, старші класи початкової школи. Повно­цінна середня освіта отримується лише в ліцеях.

Навчальний процес у неповній середній школі має два цикли:

спостереження (6-5 класи), де діти навчаються за загальною про­грамою, і орієнтації (3-4 класи), де вводяться диференційовані за напрямами програми та предмети за вибором. У колежі це пред­мети, що носять практичну допрофесійну спрямованість. У ліцеї - давня мова, друга іноземна мова при посиленому вивченні ос­новної іноземної мови.

Для тих, хто закінчує неповну середню школу, відкриваються два шляхи: професійні навчальні заклади (2 роки навчання), ста­рші класи ліцею (3 роки). Напрями навчання в ліцеях визнача­ються системою елективних предметів. Перший рік навчання включає три секції: А - гуманітарну (більша увага приділяється вивченню іноземних мов), С - природничо-математичну (матема­тика, фізика), Е - технічне навчання та практична робота у виро­бничій сфері. Протягом наступних двох років диференціація на­вчання посилюється. Встановлюється 5 секцій: А - філософія і філологія, В - соціально-економічні науки, С - математика і фі­зика, Д - біологія, Е - техніка. Найбільш престижною вважається перша секція.

Професійно-технічну освіту отримують у ліцеях професійно­го навчання. Існують ліцеї промислового та сільськогосподарсь­кого профілів. Випускникам видається свідоцтво про професійну підготовку до однієї з 250 спеціальностей. Якщо учень досяг 16-річного віку, він може залишити ліцей і оволодівати професією в центрі учнівства, де після 2 років навчання видається свідоцтво про професійну придатність за профілем того чи іншого сектора економіки.

Вища освіта у Франції має дуже довгу історію. Паризький університет існує з 1150 р., Сорбонна - з 1200 р. Нині в країні існує 250 вищих навчальних закладів, із них 77- університетів (65 з яких - державні). Університети складають провідну ланку системи вищої освіти, в них навчається 88% студентів.

Особливе місце в системі вищої освіти займають "великі школи", що перевищують за академічним престижем університе­ти. Серед таких шкіл Вища нормальна школа. Політехнічна шко­ла, Національна школа східних мов та інші.

Більшість приватних університетів належить церкві. Їх випу­скники мають, як правило, високу кваліфікацію і користуються великим попитом. Навчання в університеті поділене на кілька циклів, після закінчення кожного з них присвоюється певна нау­кова ступінь та видається диплом. Студент, як правило, сам орга­нізовує свою роботу (відвідування занять не є обов'язковим), але двічі на рік необхідно здати встановлені екзамени. За їх результа­тами студентів поділяють на розряди, що має велике значення під час розподілу вакансій серед випускників.

46. Система освіти, що діє сьогодні в Японії, була створена теля другої світової війни за безпосередньою участю американських спеціалістів, тому за своєю структурою вона практично повністю копіює американську: 6-річна початкова, 3-річна молодша середня, 3-річна старша середня школа, 2 - 4-річні коледжі та університети.

На відміну від європейського та американського, японський навчальний рік починається 1 квітня і закінчується 31 березня. Він є найдовшим серед розвинутих країн: у 1990р. японські школярі провчились 243 дні, діти у ФРН та Росії - по 210, англійці - 192, французи 185, американці ж тільки 180. Канікули бувають влітку, взимку та весною, після перехідних екзаменів.

Дошкільне виховання здійснюється в дитячих садках, які відвідують діти, як правило, з 5 років. 63% дитячих садків належать приватним особам. Вже на цьому етапі починається врахування престижності виховного закладу: він повинен забезпечити найбільш успішний початок шкільного життя.

Початкова школа. Більшість шкіл в Японії державні. Програма початкової школи включає 8 обов'язкових предметів (японська мова, соціальні предмети, арифметика, природознавство, музика, мистецтво та праця, домашнє господарство та фізичне виховання), основи морального виховання і спеціальну діяльність (шкільні та класні збори, гурткова робота, різні церемонії, екскурсії, спортивні змагання, користування бібліотекою, заняття з гігієни, правил безпеки тощо).

Молодша середня школа. В навчальний план входять як обов'язкові предмети, так і предмети за вибором. Відбір обов'язкових предметів здійснюється місцевими керівниками освіти згідно з локальною необхідністю та нахилами школярів. Серед предметів за вибором:іноземна мова (в основному англійська) або комбінація професійного та естетичного циклів.

Характерною рисою японських шкіл є високе наповнення класів: у початковій школі - до 40 учнів , у молодшій середній - від 41 до 45. Багатолюдність у класах, орієнтація на заучування примушує батьків звертатися до репетиторів. Масовим явищем стало навчання школярів на приватних додаткових курсах "дзюку" (понад 25% учнів початкових шкіл та близько 60 % - молодших середніх). Існування такої системи компенсуючого навчання, діяльність якої не припиняється навіть влітку, є однією з важливих причин ефективності японської школи.

Старша середня школа. Перехід до старшої середньої школи пов'язаний зі вступними екзаменами у вигляді тестів, що визначають успішність навчання з окремих предметів та коефіцієнт розумової обдарованості. Навчання диференційоване, з поділом на потоки та профілі. Як правило існують два відділення: загальноосвітнє, з поділом на академічний (гуманітарний та природничо-математичний) та загальний профілі, та професійне з сільськогосподарським, риболовним, промисловим, комерційним, домогосподарським профілями та циклами більш вузької спеціалізації.

Академічний профіль готує до вступу в університет. На загальному вивчають приблизно ті ж предмети, що і на академічному, але на нижчому рівні складності. Знання тут мають більш прикладний характер. Професійне відділення готує учнів до праці з певної спеціальності Загальноосвітня програма зведена до мінімуму.

Навчання в старшій середній школі Японії є платним як в державних, так і в приватних школах, які відвідує близько 28% школярів.

Професійно-технічна освіта здійснюється у професійних школах двох типів: а) технічні коледжі для тих, хто закінчив молодшу середню школу (строк навчання 5 років); б) молодші коледжі для випускників старших класів середніх шкіл (строк навчання 3 роки). В країні нараховується близько 800 професійних шкіл, з яких більшість (96%) приватні.

Вища освіта надається в університетах та інститутах. Після 4 років навчання випускники отримують ступінь бакалавра і можуть продовжити навчання у магістратурах та докторантурах вузів. 75% японських студентів навчаються в приватних вузах, але значення державних у підготовці інтелектуального потенціалу нації є значно вагомішим, оскільки саме тут навчається абсолютна більшість студентів природничого, технічного, медичного, педагогічного, сільськогосподарського профілів, майбутніх магістрів та докторів наук, значно кращими є умови навчання та викладацький корпус.

Після другої світової війни з'явилась певна кількість спеціальних жіночих вузів. Але частка дівчат серед студентів продовжує залишатись незначною. Навчання у всіх вузах є платним, що ускладнює доступ до вищої освіти.

47, Початковою ланкою освітньої системи є дошкільне виховання. Установами дошкільного виховання є муніципальні (державні) та приватні денні ясла, ясельні школи та класи, ігрові групи, де здійснюється догляд за дітьми та їх виховання переважно від 3 до 5 років. Останнім часом у різних типах дошкільних закладів практикується перехід до різновікових "сімейних" груп, куди можуть входити діти від кількох місяців до 5 років. Певна частина дітей дошкільного віку відвідує початкові школи, що пояснюється недостатнього кількістю дошкільних установ.

Шкільне навчання починається з 5 років у школі для малюків.Воно є максимально наближеним до домашніх ігрових умов. Від 7 до 11 років діти навчаються упочатковій школі.З першого дня шкільного життя дітей ділять на групи за рівнем інтелектуальних здібностей та навчальних умінь. У початковій школі це три потоки: група "А" - здібні, підготовані діти, "В" - з посередніми здібностями, "С" - з низьким рівнем здібностей, недостатніми навичками читання, письма, лічби,

Середня школає обов'язковою до 15 років Існує кілька типів середніх шкіл: граматична, об'єднана, сучасна, технологічна. Крім того існують елітні приватні "public schools” - школи інтернатного типу з роздільною системою навчання,

Середня граматичнашкола дає повну середню освіту і право вступити до вузу на будь-який факультет. У таких школах навчаються до 15% кращих випускників початкових шкіл. У процесі навчання учнів часто перегруповують згідно з рівнем здібностей. Традиційно освіта в таких школах завжди мала класичний характер. В сучасних умовах у них діють як гуманітарні, так і природничо-математичні та інші відділення. Старшокласники вивчають дисципліни за індивідуальними планами.

Середня сучаснашкола є найбільш масовою в країні. По її закінченні випускник отримує довідку, а не атестат (як у граматичній), щонедає права на вступ до вузу. Навчання в таких школах роздільне. Їх мета - підготувати учнів до оволодіння масовими професіями, тому велика увага приділяється професійному навчанню. Загальноосвітня підготовка зведена до мінімуму.

Середня об'єднанашкола є кроком на шляху до демократизації системи середньої освіти: вона повинна об'єднувати всі типи середніх шкіл. Формально навчальні плани тут є єдиними, але на практиці навчання здійснюється у потоках та групах на різних рівнях складності.

Міська технологічнасередня школа (коледж) - новий тип навчального закладу, який дає широку загальну освіту з акцентом на природничі науки та технологію. Їх мета - підготовка для промисловості спеціалістів високого рівня.

Середня спеціальна освітау Великобританії надається коледжами чотирьох типів: комерційними, художніми, технічними і домоводства. Існують також сільськогосподарські школи, які дають відповідний рівень освіти.

Технічні коледжі, що готують спеціалістів різних профілів, називаються політехнікумами. Навчальні плани цих закладів складаються відповідно до економічних потреб регіону.

Вони передбачають ви вчення будівельної, комерційної, торговельної справи, прикладного мистецтва, домоводства, мореплавства, медицини і фармакології, оволодіння спеціальностями вугледобувної, текстильної, хімічної промисловості.

Нижча професійна освітау Великобританії надається через систему фабрично-заводського учнівства при великих підприємствах або шляхом індивідуального навчання. Для того, щоб стати учнем, необхідно закінчити сучасну школу або п'ять класів граматичної чи технічної школи. Крім цього випускники середньої сучасної школи повинні пройти ще річний курс допрофесійного навчання, щоб з 16-річного віку почати профпідготовку. Триває вона 5 років (з 16 до 21 року). Великі підприємства утримують професійні школи за свій рахунок. Крім тогонапідприємствах існує система наставництва.

В країні нараховується понад 850 вищих навчальних закладів(43 {університети, 159 педагогічних коледжів, З0 політехнічних інститутів тощо). Найпрестижнішими серед університетів є Оксфорд (1168 рік засн.) та Кембрідж (1269), які разом іноді називають Оксбрідж. 65% їх студентів є випускниками паблік скулз.

Найбільшим університетом країни є Лондонський: в ньому навчаються 45 тис. студентів на стаціонарі і 27 тис. студентів на заочному відділенні, що складає 16% всіх студентів країни (??).

Платня за навчання в університеті залежить від його престижу, від профілю факультету. Студенти-іноземці платять за навчання вдвічі більше, ніж студенти-англійці.

Курс університетського навчання продовжується, як правило, 3 роки. Навчальний рік поділяється на 3 триместри. Британські університети надають три види вчених ступенів: бакалавра, магістра і доктора.

В університетах склались дві системи навчання: основу першої складають лекції. Тьюторські заняття, семінари і групові заняття виконують додаткові функції. Ядро другої складають тьюторські заняття, а лекції і семінари є додатковими формами навчання.

48, Сучасна система освіти ФРН являє собою єдину структуру, що включає такі ланки: дошкільне виховання; початкова освіта, що надається у 4-х річних початкових школах; перша ступінь середньої освіти -неповна середня освіта (5-10 класи), що включає різні типи шкіл: основну школу (5 - 9 класи), реальну школу (5 - 10 класи), гімназію (5 - 10 класи), загальну школу (5-10 класи) та профшколи нижчої ланки; друга ступінь середньої освіти - повна середня освіта: 11-13 класи гімназій різних типів, профшколи підвищеного типу, ПТУ, що готують до вступу у вуз з певної спеціальності; освіта дорослих; вища освіта.

Дошкільне вихованняздійснюється у дитячих садках, нульових класах та шкільних дитячих садках. До останнього часу ця освітня ланка була розвинута недостатньо (на початку 90-х рр. її відвідувало близько 75 % дітей). До 2001 року поставлено завдання забезпечити місцями у дошкільних закладах усіх дітей.

Навчання у початковій школіпочинається у 6 років. Як правило. воно триває 4 роки, в Берліні і Бранденбурзі - 6 років. Тут у ігровій формі і на систематичних заняттях дітей знайомлять з основними навчальними предметами. Вже на цьому етапі здійснюються спроби зорієнтувати зміст і форми навчання на індивідуальні здібності і можливості кожної дитини. Основноюметою початкової школиє розвиток психомоторних можливостей дитини, допомога у визначенні шляхів її подальшої освіти. Школяр повинен навчитися зв'язано, осмислено викладати враження щодо тих чи інших подій, активно і без труднощів спілкуватись з іншими людьми. Разом із такими традиційними для початкової школи предметами, як читання і письмо рідною мовою, дітям дають основи знань з предметів, які вивчатимуться на наступних етапах шкільного життя: соціологія, історія, географія, біологія, фізика, хімія. Навчальний план включає також математику, релігію, музику, естетичне виховання, ручну працю і фізичне виховання. Всі предмети є обов 'язковими.

Гімназіядає найбільш повноцінну, фундаментальну середню освіту. Існують різні спеціалізовані типи гімназій: класичні, природничо-математичні, соціально-економічні, музичні, педагогічні, музично-педагогічні, спортивні, сучасних мов та жіночі гімназії. У всіх типах гімназій вивчають німецьку⁷мову, історію, географію, соціологію, релігію), фізику, біологію, хімію, першу іноземну мову - латину, другу - англійську, третю - одну з скандинавських або російську; у класичних гімназіях вивчають ще давньогрецьку або давньоєврейську.

Диференціація навчання починається з 5 класу, найбільш інтенсивно вона здійснюється у старших класах: на профілюючі предмети відводиться третина навчального часу. 311 класу гімназисти мають право вільного вибору форм та змісту навчання.

Основна школадає неповну середню освіту. Її випускники після закінчення 9 обов'язкових класів (існує ще 10-й - необов'язковий) переходять, як правило, до системи професійної освіти. Відмінна успішність в основній школі дає право після закінчення 10 класу перейти до старшого ступеня гімназії. Однак такі випадки є майже винятковими у зв'язку з низьким рівнем підготовки, що дають ці школи.

Реальна школадає загальну освіту (5 - 6-річну) та робітничу професію найвищої кваліфікації. Навчання диференціюється за професійною ознакою. Існують такі профілі: природничо-математичний, іноземних мов, соціально-історичний, домашнього господарства, музичний.

На особливу увагу заслуговують нові типи середніх шкіл -об'єднані школи та школи повного дня,які до 1985р. існували як експериментальні. У таких школах активно застосовують нові, прогресивні методики навчання та виховання, що сприяють максимальному розвитку здібностей учнів. В цілому, існування власної оригінальної педагогічної концепції, яка реалізується шляхом творчих зусиль усього педагогічного колективу, є характерною рисою діяльності значної кількості німецьких шкіл.

При існуванні кількох типів середніх шкіл, кордони між ними досить розмиті: є багато варіантів переходу з одного типу школи до іншого.

Професійна освіта.В сучасній Німеччині існує проблема недостатньої кількості абітурієнтів в системі професійного навчання: все більше випускників шкіл вирішують продовжити навчання у вузах. Однак система професійної освіти продовжує бути однією з найефективніших у світі. Сьогодні понад 1,6 мільйона молодих людей відвідують заклади професійного навчання з метою набуття одного з 380 офіційно визнаних фахів, які, однак, мають різний попит в системі зайнятості. В десяти найбільш популярних професіях концентруються майже 40% учнів чоловічої статі і 55% - жіночої. Юнаки найчастіше вирішують стати автомеханіками, електромонтажниками, механіками в промисловості або торгівцями в оптовій та зовнішній торгівлі, в той час як дівчата віддають перевагу професіям фельдшериці, роздрібного торговця, перукарки та офісної секретарки.

Більшість здійснює навчання через "подвійну систему", тобто шляхом поєднання практичного навчання на підприємстві з теоретичним навчанням у професійній школі,що триває три роки. На уроках, які відвідують протягом 1 -2 днів на тиждень, крім загальноосвітніх дисциплін викладається та частина професійно-теоретичних знань, які учні можуть тут краще і в більш повному обсязі вивчити, аніж на підприємстві. Професійна школа є обов'язковою для всіх молодих людей, що не досягли 18-річного віку і не відвідують ніяких інших шкіл.

Існують і інші шляхи професійного навчання. Це, по-перше, професійна фахова школаз повним навчальним днем. Курс навчання в ній триває від одного до трьох років. Вона може бути прирівняною до виробничого навчання або повністю його замінити.Фахова середня школаприймає учнів після закінчення реальної школи і за два роки надаєЇматестат для вступу у вищу фахову школу.