3. Соціально-економічні наслідки безробіття

Як і будь-яке економічне явище, безробіття має позитивні та негативні наслідки для економіки та суспільства в цілому.

До позитивних наслідків безробіття належать те, що воно:

1) є стимулом для появи нових підприємств, підвищення кваліфікації робочої сили тощо;

2) покращує дисципліну та продуктивність праці робочої сили на підприємствах;

3) дозволяє знайти краще місце для реалізації своїх здібностей;

4) необхідне для стримування інфляційних процесів;

5) пристосовує найманих пра­цівників до вимог ринку праці;

6) забезпечує мобільність ресур­сів у часі та просторі. Серед негативних наслідків безробіття виокремлюють:

1) Економічні:

а) недовиробництво ВВП. Закон Артура Оукена: перевищення фактичного рівня безробіття понад природній на 1 % спричиняє зменшення реального ВВП на 2-3 %.

б) збільшення державних видатків через фінансування соціальної допомоги безробітним;

в) зменшення доходів населення, а відповідно недоспоживання й недостатнє заощадження для стимулювання інвестиційних процесів.

2) соціальні:

а) зниження життєвого рівня населення;

б) декваліфікація робочої сили;

в) зростання соціальної напруги у суспільстві: мітингів, страйків;

г) погіршення показників „соціальної паталогії”: у перші роки – збільшення злочинності, психологічних захворювань, у наступні – захворюваності й смертності.

4. Державне регулювання зайнятості

Ринок праці в сфері зайнятості не може бути саморегулюючою системою. Більш повна і ефективна зайнятість досягається завдяки її державному регулюванню. Зайнятість тут повинна розглядатися як один із головних орієнтирів розвитку економічної системи.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні:

а) добровільність праці і вибору виду діяльності;

б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи;

в) безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб;

г) виплата вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівникам, які втратили постійне місце роботи;

д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах;

е) виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.

Важливим провідником державної політики на ринку праці є біржа праці. Згідно з законом України „Про зайнятість населення” цей інститут інфраструктури ринку праці в Україні називається Державною службою зайнятості. Відповідно до Закону послуги, пов'язані з зайнятістю населення надаються державною службою зайнятості безкоштовно. Основні завдання державної служби зайнятості в Україні:

- аналіз і прогнозування попиту і пропозиції на робочу силу, інформування про стан ринку праці;

- консультування громадян і власників підприємств, організацій, установ про можливість отримання роботи і забезпечення робочою силою;

- облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються в питаннях працевлаштування;

- допомога громадянам у підборі підходящої роботи, а роботодавцям в підборі необхідних працівників;

- організація професійної підготовки і перепідготовки громадян, які лишилися без роботи;

- надання послуг відносно працевлаштування і профорієнтації незайнятого населення;

- реєстрація безробітних і надання їм в межах своєї компетенції допомоги, в тому числі і матеріальної;

Політика зайнятості – сукупність заходів й інструментів державного регулювання, спрямованих на досягнення повної зайнятості й захист працівників від фінансових втрат, зумовлених безробіттям. Вона поділяється на активну та адаптативну (табл. 1).

Таблиця 1

Заходи політики зайнятості

Активна політика зайнятості	Адаптативна політика зайнятості
Перепідготовка й підвищення кваліфікації працівників, які залишилися без роботи	Виплата соціальної допомоги з безробіття
Сприяння в пошуку роботи через службу зайнятості	Виплата стипендій на період перепідготовки та підвищення кваліфікацій
Стимулювання створення нових робочих місць	Дострокове оформлення пенсій за віком тощо.
Організація громадських робіт