Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Mediko-biologichni.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
467 Кб
Скачать
☆

10. Загальний план будови лімфатичної системи.

До складу лімфатичної системи належать лімфатичні протоки, судини, вузли й капіляри.

Рідина, що циркулює у лімфатичних судинах, називається лімфою. В організмі людини вона виконує дві функції — захисну й кровотворну. Захисна функція зводиться до очищення міжтканинної рідини від шкідливих речовин та мікроорганізмів, а завдяки кровотворній функції з'являються нові лімфоцити.

Лімфа — прозора, жовтуватого кольору рідина, котра тече від органів у венозну систему. Лімфа за своїм складом нагадує плазму крові. Вважають, що кількість лімфи в організмі людини непостійна й залежить від якості та кількості спожитої їжі. В середньому об'єм лімфи становить 1—2 л.

Лімфатичні вузли — утвори округлої, овальної або бобоподібної форми та різного розміру (від 2 до ЗО мм). Вузли зовні покриті сполучнотканинною капсулою. Від капсули відходять відростки, що утворюють всередині вузла перекладини. Між перекладинами міститься лімфоїдна тканина. Між лімфоїдною тканиною й перекладинами всередині вузла і між лімфоїдною тканиною та капсулою вузла на його периферії є лімфатичні пазухи, вистелені ендотелієм.

Лімфатичні вузли мають приносні й виносні лімфатичні судини. З воріт вузла виходять виносні лімфатичні судини. Приносними судинами до лімфатичного вузла надходить лімфа, забруднена мікроорганізмами, отруйними речовинами та іншими продуктами обміну, які знищуються шляхом фагоцитозу або знезаражуються. Очищена від сторонніх речовин і збагачена лімфоцитами, які продукуються лімфатичним вузлом, лімфа надходить у виносні судини, а з них — у лімфатичні протоки. Лімфатичні вузли містяться в різних ділянках організму людини та найбільше їх там, де виконується велика робота, — навколо суглобів, життєвоважливих органів.

ІІ.Органи кровотворення.

Селезінка — кровотворний орган червонувато-блакитного кольору, масою 150—200 г, розміщений у лівому підребер'ї, зліва від шлунка. Зовні селезінка вкрита капсулою. Всередині міститься червона паренхіма селезінки (пульпа). Всередині пульпи є білі острівці, в яких утворюються лімфоцити. В червоній пульпі містяться клітини сполучної тканини й відмерлі еритроцити. Пульпа селезінки має значну сітку кровоносних капілярів, з'єднаних із пазухами, котрі в свою чергу з'єднуються з венами. На межі між пазухами й венами є сфінктери, що регулюють наповнення селезінки кров'ю, адже цей орган ще й депонує кров. Завдяки скороченню гладеньких м'язів капсули й перекладин кров із депо надходить у кровоносні судини. За екстремальних умов (у разі анемії в дитячому віці) селезінка здатна продукувати еритроцити.

12.Морфо функціональна характеристика органів чуття.

З моменту народження і до самої смерті організм людини постійно й активно взаємодіє з довкіллям. Це відбувається завдяки аналізаторам – тій частині нервової системи, що сприймає інформацію, яка надходить від органів чуттів (периферична частина аналізаторів) чутливими нейронами до центральної частини – чутливих зон кори великих півкуль головного мозку.

Органи чуття сприймають інформацію і передають її центральній частині аналізаторів. Можна сказати так: органи чуттів – це частини мозку, винесені на поверхню тіла. Основний план їхньої будови єдиний. Першу ланку складають чутливі рецептори, що збуджуються тільки тоді, коли на них діють певні подразники. Залежно від виду подразника розрізняють такі рецептори: зорові – сприймають світло і колір; слухові – коливання звуку певної частоти і сили (тиску); дотикові – відчувають навіть незначний тиск – дотик; смакові й нюхові – реагують на хімічний склад різних речовин; больові – на механічні пошкодження (тиск, укол, розрізання тощо); температурні – на зміну температури довкілля та всередині організму; хімічні – розміщені у судинах, внутрішніх органах і сприймають зміну кількості кисню, глюкози та інших речовин в організмі.

Рецептори органів чуттів мають певні властивості. Вони реагують тільки на «свій» подразник, мають певний діапазон чутливості, тому ми розрізняємо сильні і слабкі звуки, яскраве світло і темряву; через деякий час дії подразника рецептори звикають до нього, або адаптуються.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]