8. Функції і склад крові.

Загальна характеристика крові. Кров – червона рідина, яка, циркулюючи в замкнутій системі організму,

забезпечує живлення його клітин і обмін речовин у ньому. До її складу входять плазма – рідка частина крові (міжклітинна речовина) й клітини: еритроцити, лейкоцити й тромбоцити. Кров становить 6-8% маси тіла людини (4,5-6 л).

Завдяки руху крові до клітин організму безперервно надходять поживні речовини та кисень і виводяться з нього непотрібні й шкідливі кінцеві продукти обміну речовин. Кількість і фізико-хімічні властивості крові характеризуються відносною постійністю, яка забезпечується складними нейрогуморальними механізмами регуляції.

Найчисленнішими форменими елементами крові є еритроцити. В 1 мкл їх 4,5 • 10' - 5,2 10^б. Це без'ядерні клітини, які формою нагадують двобічно увігнуту лінзу, що збільшує їхню поверхню і сприяє перенесенню кисню від легень до клітин і тканин організму. Цю важливу функцію виконує дихальний залізовмісний пігмент крові – гемоглобін, який входить до складу еритроцитів і зумовлює її червоний колір. Гемоглобін вступає у хімічний зв'язок із киснем, а потім віддає його тканинам, тобто відновлюється. Після чого з'єднується з двооксидом вуглецю, який, потрапивши в легені, виділяється з них під час видиху у вигляді вуглекислого газу.

Лейкоцити (білі кров'яні тільця) мають ядра й непостійну форму, їх налічується від 4-6 до 8-10-10⁹ /л, тобто у 500-1000 разів менше, ніж еритроцитів. Від лейкоцитів залежать імунні властивості крові. Існує кілька видів лейкоцитів, які відрізняються будовою та функціями: зернисті лейкоцити – гранулоцити (нейтрофільні, еозинофільні та базофільні) й незернисті – агранулоцити (лімфоцити й моноцити).

Третій вид формених елементів – тромбоцити, або кров'яні пластинки. Це невеликі за розміром тільця – частки цитоплазми клітин кісткового мозку. В 1 мкл крові 25 • 10⁴ – 4 • 10-⁵ тромбоцитів. Вони беруть активну участь у зсіданні крові.

У процесі життєдіяльності організму триває безперервне оновлення його клітин і тканин, у тому числі й клітин крові. Одночасно із загибеллю відмерлих клітин розвиваються нові клітини крові, тобто відбувається гемопоез, або кровотворення, в червоному кістковому мозку, який міститься між перекладинами губчастої речовини кісток. Він складається з ретикулярної тканини, покритої густою сіткою кровоносних судин. У ретикулярній тканині утворюються еритроцити, зернисті лейкоцити і тромбоцити.

Лімфоцити розмножуються й розвиваються у лімфоїдній тканині – в лімфатичних вузлах, селезінці.

9.Ендокринна система людини. Гормони гіпофіза.

Система ендокринних залоз людини включає: гіпофіз, щитоподібна залоза, прищитоподібні залози, панкреатичні острівці, надниркові та статеві залози та епіфіз мозку.

Гіпофіз розташований у заглибленні на дні турецького сідла клиноподібної кістки. Його маса дорівнює 0,6-1,1г. Гіпофіз з'єднаний лійкою, яка переходить у ніжку, з підзорово-горбовою ділянкою проміжного мозку. У гіпофізі розрізняють три частки: передню, задню і проміжну. Кожна з них є окремою залозою внутрішньої секреції. Передня частка складається із залозистих клітин і тому її називають аденогіпофізом. Задня - має багато розвинених нервових волокон, які зв'язані з нейронами підзоровогорбової ділянки, її називають нейрогіпофізом.

Гіпофіз невелика овальна залоза масою до 0,5-0,7 г – лежить у ямці турецького сідла й оточений щільною сполучнотканинною оболонкою, зверху прикритий діафрагмою турецького сідла. Гіпофіз складається з трьох відділів: передня частка, або аденогіпофіз; задня частка, або нейрогіпофіз, і проміжна частка. Гіпофіз виділяє в кров понад 20 гормонів.

Передня частка продукує соматотропін (гормон росту). Якщо його виділяється мало або він не виділяється зовсім, тобто настає гіпофункція передньої частки, то дитина погано росте, й це призводить до карликовості. Гіпофізарні карлики мають пропорційно розвинені всі частини тіла, розумові здібності та психічний розвиток, однак вторинні статеві ознаки у них відсутні.

При гіперфункції передньої частки гіпофіза у дітей розвивається гігантизм, а у дорослих розростаються деякі частини скелета (щелепи, кисті, стопи, вуха, ніс) – акромегалія. її може викликати й пухлина гіпофіза.

Передня частка гіпофіза ще продукує кортикотропін (адренокортикотропний гормон), який діє на надниркові залози, а ті в свою чергу виділяють глікопротеїди – речовини, що підвищують опірність організму до інфекції.

Крім гормонів росту, передня частка гіпофіза продукує ще й пролактин (лактотропний гормон), що стимулює виділення молока. Цей гормон позитивно діє на розвиток фолікулів і яйцеклітин у жінок, а у чоловіків – дозрівання сперматозоїдів, а також стимулює розвиток гормонів статевих залоз чоловіків і жінок.

Задня частка гіпофіза продукує гормон вазопресин, який викликає скорочення гладеньких м'язів, при цьому підвищується артеріальний тиск і зменшується сечовиділення. Гормон окситоцин викликає скорочення гладеньких м'язів матки. Під час лактації окситоцин впливає на утворення молока.

Проміжна частка розвинута слабко, продукує меланотропний гормон (інтермедій), завдяки якому утворюється пігмент, що регулює колір шкіри.

Функції нейрогіпофіза полягають у виділенні двох гормонів: антидіуретичного (АДГ) і окситоцину (АДГ) активує процес реабсорбції води із дугових канальців нирок, регулюючи водно-сольовий обмін. Цей гормон виробляється нейронами біля шлуночків і надзорових ядер підзоровогорбової ділянки і по аксонах потрапляє у клітини нейрогіпофіза – пітуіцити, де накопичується у вигляді гранул. Звільнення АДГ і надходження його у кров відбувається внаслідок аферентних імпульсів нейронів підзоровогорбової ділянки. Ці ж нейрони виконують функцію осморецепторів. Тому зміни осмотичного тиску крові'є єдиним стимулом і для аферентації нейронів та секреції АДГ, і для еферентної імпульсації. Проміжна частка гіпофіза виробляє інтермедин, або меланоцитостимулюючий гормон (МСГ). У людини МСГ також регулює пігментацію шкіри. Регуляція секреції інтермедипу здійснюється рефлекторно дією світла на сітківку ока.