12. Філософсько-психологічна трагедія Еврипіда

Третій етап розвитку давньогрецької трагедії представлений творчістю Еврипіда (480/84 – 406 рр. до н. е.). Імовірнішою датою народження митця є 484 р. до н. е., а наявність у його життєписі 480 р. пояснюється бажанням стародавніх біографів поєднати трьох давньогрецьких трагіків одним визначним роком – роком перемо­ги греків над персами під о. Саламін.

Про життя Еврипіда відомо досить небагато дійсних фактів. До­стовірно можна сказати, що участі в політичному житті він не брав, приятелював з філософами Сократом і Анаксагором, софістами. Свої твори наповнив філософськими роздумами про життя і смерть, про проблеми моралі й моральності, про вічну загадку – людину. Сучасники називали його «філософом на сцені». Також відомо, що сучасники недолюблювали Еврипіда, навіть ті, хто визнавав його неабиякий талант. Комедіограф Аристофан неодноразово висміював його у своїх комедіях («Ахарняни», «Жінки на святі Фесмофорій», «Хмари» та ін.). Дослідники вважають, що це трапилось через те, що Еврипід як мислитель випередив час, і, якщо Софокл був співцем афінської демократії, то Еврипід уловив у ній глибинні кризові яви­ща, які виявлялись як у політичному й суспільному, так і в приватно­му житті його сучасників. За словами Арістотеля, він зображував людину такою, якою вона є в житті.

Еврипідом було написано 92 драматичні твори, з них до нас дійшли 18 трагедій і одна сатирівська драма «Кіклоп». Виступав він у змаганнях понад 20 разів, але перемог було лише п'ять (остан­ня – посмертно). Навіть найуславленіша «Медея» зайняла ли­ше третє місце. Слід виділити трагедії «Іпполіт», «Алкеста», «Іфігенія в Авліді», «Електра», «Орест», «Троянки», «Гекуба» та ін. Завдяки Еврипідові в літературі вперше з'явився аналіз психології людської особистості. Людина у Еврипіда залежить не від наперед визначеної долі, а сама визначає її. У творчості митця спостерігає­мо подальший розвиток самої побудови трагедії. Зменшується роль хору, міф стає лише оболонкою сюжету, у який нерідко вводиться досить складна інтрига, мистецьки побудовані діалоги. Однією з ос­новних особливостей трагедій Еврипіда став пафос, тобто особли­вий психологічний стан героя: радість, відчай, сумніви і т.п. Це створювало певну емоційну атмосферу у виставі. Також важливою особливістю трагедій Еврипіда є наявність побутового елемента. Його герої більше цікавляться особистими повсякденними пробле­мами, аніж державними й загальнолюдськими.

Приблизно за два роки до смерті Еврипід переїхав до столиці Македонії Пелли. Його запросив Архелай, правитель Македонії. Він намагався зібрати до свого двору найвидатніших представників еллінської культури. Там уже перебували драматичний поет Ага­фон, композитор Тимофій, епічний поет Херіл та ін. Поховали Еврипіда з великими почестями в Пеллі. Через незначний час афіняни зрозуміли, наскільки талановитий був Еврипід, якого вони не хотіли достойно шанувати за життя, і послали делегацію до Архелая з проханням повернути останки поета до Афін, але цар відмо­вив. Довгі сторіччя могила Еврипіда була об'єктом паломництва. Під Афінами на честь видатного драматурга возвели мавзолей, на якому викарбували такі слова: «Співцю Еллади вся Еллада споруди­ла цю гробницю. Прах його впокоївся на далеких берегах Маке­донії. Афіни, гордість Греції, були першим місцеперебуванням то­го, кого тепер усі прославляють і оплакують».

Найбільше Еврипіда приваблює душа жінки. Він намагається осягнути її глибини, розкрити таємниці. При цьому поет не дає ста­тичної картини. Він подає характер героїв у розвитку, змальовує роздвоєність і душевний розлад особистості, переносить конфлікт трагедії в людську душу. Найяскравішою ілюстрацією сказаного вище є найвідоміша з трагедій Еврипіда «Медея» (431 р. до н. е.), у якій автор показує, як зло оточуючого життя породжує зло в душі людини.

Сюжет «Медеї» пов'язаний з циклом міфів про аргонавтів. Пелій відібрав владу у свого брата Есона в Іолку, а свого небожа Ясона відправив до Колхіди (Західна Грузія) за золотим руном. Ра­зом з друзями відправився Ясон на кораблі «Арго», щоб, як спо­дівався Пелій, загинути в чужому краю. Так, можливо, і сталося б, якби в юнака не закохалася донька колхідського царя Еета Медея. Вони поклялись одне одному у вірності, і Медея все зробила для то­го, щоб Ясон виконав усі завдання Еета. Потім приспала вогнедишучого дракона, щоб Ясон зміг викрасти золоте руно. Вона навіть убила молодшого брата й розкидала шматки його тіла на березі для того, щоб їх переслідувачі затримались для поховання. Крім того, Медея хитрістю змусила доньок Пелія убити батька, нібито для то­го, щоб чаклунка оживила його молодим. Але Медея відмовилась від своєї обіцянки, і доньки-батьковбивці зникли у вигнанні. Проте Ясон так і не став царем Іолку: народ не захотів, щоб їхньою цари­цею була чужоземна чаклунка. Ясон з Медеєю й двома маленькими синами знайшли притулок у Коринфі.

Бодай не пропливав би корабель «Арго»

Між темних скель блуденних у колхідський край!

І сосни, в хащах Пеліону зрубані,

Хай весел не давали б тим мужам до рук,

Що здобувать ходили золоте руно

Для Пелія!..

переклад Б. Тена

Цими словами няні починається трагедія Еврипіда. Саме няня розповідає про події, які відбулися в коринфському домі Ясона. Він вирішив кинути Медею й одружитися з Главкою, дочкою коринф­ського царя Креонта. За сценою чути стогін і прокльони Медеї. Причому кляне вона не лише свою долю і Ясона, а й дітей. І няня, і хор з коринфських жінок занепокоєні такими словами, боячись, що вони можуть накликати ще більшу біду.

І ось до хору входить Медея. Вона говорить твердо й мужньо:

Мені ж, дружині, лихо несподіване

Всю душу крає.

Тож навік пропала я

Й, позбувшись радощів життя, лиш смерті жду.

Тож чоловік мій, що усім для мене був,

Найпослідущим виявивсь мерзотником!

Подальша дія трагедії будується в основному на діалогах Медеї з Креонтом, Ясоном і Егеєм, афінським царем. У першому діалозі з Креонтом з'ясовується, що вона разом з дітьми повинна негайно по­кинути Коринф. Медея вимолює відстрочку на один день. Креонт дозволяє, зовсім не підозрюючи, що цей день Медеї потрібний для помсти. Наступний діалог – це своєрідний диспут Медеї з Ясоном. Ясон запевняє Медею, що дбає про її добробут: у дітей Медеї тепер будугь брати царського роду. Крім того, раніше жінка жила серед варварів, а тепер – в Елладі й причетна до культури. Тобто Ясон ви­являє себе як справжній демагог. Відчуваються в його словах і вплив софістів, які вчили доводити, що біле – це чорне, і навпаки. Медея не приймає виправдання й продовжує плекати думку про помсту.

Для того, щоб вирішилось питання про притулок Медеї, з'явля­ється молодий афінський цар Егей. Він обіцяє Медеї притулок і за­хист. Саме розмова з Егеєм остаточно утвердила план помсти Ме­деї. Вона вирішує зробити вигляд перед Ясоном, що погоджується на його шлюб заради їхніх дітей. А для того, щоб підтвердити прав­дивість цього – прохає дозволити дітям віднести нареченій пода­рунки – розкішне убрання й золотий вінок Ясон погоджується. Він навіть не підозрює, що речі отруєні. Від отрути вмирає Главка, намагаючись врятувати доньку, гине Креонт. Але Медеї цього за­мало. Вона вирішує знищити дім Ясона із корінням, тобто вбити йо­го, а значить і її, дітей. Рішення прийнято. Але Медея мати... У її душі починається болісна боротьба двох почуттів: материнської любові й ненависті до чоловіка-зрадника. Нещасна жінка то змі­нює своє рішення, то знов повертається до нього.

Якщо Медея не вб'є дітей, то їх уб'ють інші з помсти за смерть царя і його доньки. Медея зникає за сценою, чути стогін і благання дітей. Злочин здійснено. Напружений конфлікт двох почуттів закінчується для Медеї перемогою пристрасті. Ясон з жахом чує повідомлення про смерть дітей. Відкривається палац, звідти виїздить на колісниці, запряженій крилатими зміями, Медея з трупами дітей. Усе найстрашніше для жінки залишилося позаду. Во­на сповнена тріумфу, спостерігаючи страждання Ясона. Вона відмов­ляє йому в можливості поховати синів і навіть попрощатися з ними. Фінал трагедії дещо несподіваний: з'являється «бог з машини» (хоча до цього часу у творі діяли виключно земні герої) у вигляді колісниці, посланої дідом Медеї Геліосом – іншим шляхом вона не змогла б зникнути з Коринфу.