29. Художня своєрідність творчого спадку р. Кіплінга.

Джозеф Редьярд Кіплінг - видатний представник англійського неоромантизму й літератури «рубежу століть». Він - визначний новеліст, автор нарисів та романів, що перевидаються й досі десятками мов, поет, віршами якого захоплювалися Марк Твен, Бертольд Брехт, Ернест Хемінгуей та багато інших письменників. Він увійшов у літературу, коли їй необхідне було оновлення. У суспільстві росла потреба у новому герої, новій ідеї. Сильний і самобутній його талант спалахнув на межі двох століть (кін. ХIХ - поч. ХХ), у добу коли пріоритет Британії, її преваги «володарки морів» і «майстерні світу» поступово відходили у минуле.

Сповнені віри і сили духу, твори Кіплінга були спрямовані на виховання самодисципліни і почуття обов’язку. Він тяжів до незвичайного, екзотичного, однак його твори багато в чому були новим явищем в англійській літературі. Письменник писав про звичайних людей, але показував їх, зазвичай, у екстремальних ситуаціях, у незвичних обставинах, коли проступає сутність людини, відкриваються глибини небаченої досі сили особистості. Одним з перших він відреагував на тенденцію демократизації літературної мови та поетичного стилю. Зі сторінок оповідань Кіплінга на читача ринув потік невідомого й неприкрашеного життя. Замість мальовничих описів Індії, котрі траплялися на сторінках модних авантюрних романів, читач побачив похмурі картини злиденності, дикунства, страждання. Він населив оповідання героями, котрі досі не отримали громадянства в англійській літературі. Це туземці, чиї звичаї та життєва філософія були дуже далекі від англійських ("Повернення Імрея", "Дім Садху", "Гробниця його предків"), котрі зворушують щирістю, відданістю і в цьому значно перевищують білих володарів ("Діспет", "Джорджі-Порджі"). Значну частину оповідань присвячено англійцям, що їх доля закинула в цей далекий і для більшості з них чужий світ. Кіплінг не прикрашає своїх співвітчизників. Груповий портрет "доброчинного товариства" справляє гнітюче враження: чоловіки обмежені й пихаті, жінки манірні й пустоголові. Колоніальне суспільство різноманітне. Зустрічаються і совісливі ідеалісти, котрі серйозно ставляться до своєї місії, але мало хто витримує випробування Індією. Виснажлива одноманітність колоніального життя, відірваність від звичної цивілізації, самотність призводили до трагедій, що про них розповів Кіплінг на сторінках своїх творів "Відкинутий", "Кінець шляху", "Берегти як доказ". Симпатії автора віддані "маленькій людині" у творах "Будівники мосту", "Вільгельм-Завойовник". З'являється добірка віршів, котра започаткувала славу "народного поета" - "Казармені балади".

Англія любила свого письменника, захоплювалася його книжками. У 1907 р. Редьярд Кіплінг, перший з англійців, отримав Нобелівську премію за «мужність стилю».

Так, якщо перші Кіплінгові книжки зазнавали головним чином естетської критики, то на початку двадцятого сторіччя з’явилися вже значно вагоміші причини для звинувачень. Людство вступило в грандіозну смугу соціальних перетворень і потрясінь, на тлі яких Кіплінг із його несхитною вірою в історичну місію Британії виглядав анахронізмом. Від письменника відсахнулася інтелігенція, а для повоєнних поетів-авангардистів з кола молодих Т. С. Еліота та Езри Паунда, які тяжіли до складної рафінованої символіки, Кіплінг, що говорив мовою мільйонів і для мільйонів, був не так митцем, як бардом імперіалізму.

Тавро барда імперіалізму надовго вилучило творчість Кіплінга з нормального літературного обігу. Кіплінга визнавали лише як автора розповідей про Мауглі, а всі решта його твори відкидалися через політичні причини. Хоча навіть казки з «Книги Джунглів» кваліфікувалися колись як апологія імперіалістичного хижацтва, мрія про людське суспільство, перетворене на звірину зграю, де єдиний закон право хижака на здобич, де панують хаос, анархія та розвал, а жадоба вбивства і страх смерті замінюють усі суспільні зв’язки .

Проте, якщо звести всі висловлювання відомих людей в одне ціле, то виникне загальний висновок: при всіх негативних думках, котрі виходили з імперіалістичного характеру його ідеологї, Кіплінг - великий талант і це принесло його творам тривалий і широкий успіх не тільки в Англії, але й в інших країнах.

Ідея створення «Книгах Джунглів» виникла випадково. Одна англійська письменниця, що редагувала дитячий часопис, якось запропонувала Кіплінгу написати що-небудь про індійські джунглі для юних читачів. Він відгукнувся на її прохання, хоча й зауважив, що ніколи не писав для дітей. Утім, узявшись до справи, Кіплінг захопився і створив навіть дві «Книги Джунглів», які мали величезний успіх і викликали, за словами автора, «цілий зоопарк наслідувань» (серед них образ Тарзана).

Тому, найбільш відомими творами Кіплінга є дитячі казки, що склали два томи ("Книга Джунглів", 1894 - 1895; "Так собі казки", 1902). У їхню основу покладені багатий індійський фольклор і вигадка, що, за словами К. Паустовського, "була повна правдоподібності". Найбільш захоплююче оповідання - це історія людського дитинчати Мауглі, вихованого вовками, ведмедем Балу, безстрашною пантерою Багірою, пітоном Каа. Боротьба Мауглі проти підступного Шер-Хана, завоювання ним поваги й визнання серед друзів-тварин сприймаються маленькими читачами як вічна тема боротьби добра зі злом.

Особливістю неоромантизму Кіплінга є олюднення тварин. Це необхідна умова існування жанру, яка йде ще від фольклору. Літературна анімалістична фантазія додає до цього одухотворення єдину можливість показати зсередини світ героя. І в Кіплінга це менш за все казкова риса; у цілому казкові витоки, всупереч поширеній думці, в його «Джунглях» майже відсутні.

В описі звірів Кіплінгу вдалося досягти такої живої виразності, якої не знає, можливо, жодне з людських облич, зображених у його книгах. У незліченній множині Кіплінгових персонажів люди розрізняються іменами та двома трьома біографічними штрихами, але одразу запам’ятовуються Мати Вовчиця і Батько Вовк, ведмідь Балу і безстрашна чорна пантера Багіра. Звірі зберігають у Кіплінга достовірність свого тваринного вигляду, і, разом з цим, кожному з них надана жива, одухотворена характерність і кожен переконливо поводиться відповідно з нею.

Твір побудовано на гострій, напруженій інтризі, яка містить у собі елементи таємниці, фантастики, надприродного, що є невід’ємним для неороматизму.

Неоромантик Кіплінг заперечував прозу «обивательського» життя. Він оспівував мужність, подвиг, романтику пригод, обиравши тлом для своїх сюжетів екзотичну країн - Індію. Його неоромантичний герой, Мауглі непересічна сильна особистість, наділена рисами «надлюдини», вигнанець, що протистоїть суспільній більшості (як звірям так і людям), шукач романтики та пригод. У Мауглі поєдналися найкращі риси неоромантичного героя: доброта, справедливість, честь, благородство, сила характеру, підтвердження цьому слова Акели: «Ти справжнісінька людина, а то Зграя втікла б од рудих собак. Тільки людина сильна своїм духом, почуттями власної гідності, обов’язку перед іншими, здатна вступити в бій із сильним, чисельно більшим супротивником і перемогти його. Звірі за таких обставин через властивий їм інстинкт самозбереження утікали б». Саме це й допомогло Жабеняті перетворитись на Володаря Джунглів.

Так, у «Книзі Джунглів» ми можемо помітити продовження розвитку нових принципів психологізму: так, наприклад, зображення внутрішнього світу Мауглі, ми дізнаємося через його вчинки (розправа з дикими собаками, порятунок своїх батьків та багато іншого), жести (обійми з Каа, глузування з Балу під час навчання), деталь (принесення Багіри в жертву бика та згадка про це, яка залишається назавжди в серці Мауглі), портрет (зображення внутрішнього світу Мауглі з вуст інших персонажів та ін.) тощо.

В оповіданнях про Мауглі Кіплінг поставив проблему співвідношення культурного й природного. Джунглі Кіплінга - це світ безперервної боротьби за існування, де перемагає найсильніший. Автор змальовує перед читачем світ природи як світ інстинкту, котрий існує у двох протилежних іпостасях: інстинкт творення та інстинкт руйнування, як життя і смерть. Вони складно переплетені й взаємодіють у природі. Інстинкт життя народжує Закон джунглів, що регламентує порядок. Все у світі джунглів глибоко підкорене ієрархічному порядку: всі повинні жити у сім'ї, зграї тощо. Зграя завжди має вожака, влада котрого безсумнівна, вона забезпечує порядок і надає можливість виживати. Кіплінг змальовує приклад суспільства без вожака, як живуть Бандер-Логи - це анархія, через те вони такі страшні й свавільні, здатні на вчинки, котрі йдуть всупереч Законам джунглів, ведуть, на думку автора, до самознищення. Саме з Бандер-Логами, до котрих ми не відчуваємо ніяких симпатій, змагаються найближчі друзі Мауглі за його життя, ризикуючи своїм. Закон джунглів дозволяє полювання - вбивство заради життя, але забороняє вбивство заради втіхи. І найсуворіша кара чекає того, хто вбиває під час сухого замирення. Закон джунглів стоїть на боці захисту життя під час загрози вимирання. Дикі Собаки із Декана порушують Закон, це загрожує самознищенням. Крізь "Книги Джунглів" червоною ниткою проходить ідея заперечення хаосу, а отже - ствердження життя. За Кіплінгом інстинкт повинен спрямовуватися розумом. Носієм його є людина, а тому природі потрібна людина. І цивілізацію не слід протиставляти природі. Цим поєднуючим началом між природою і цивілізацією є Мауглі, вихований джунглями, він стає Володарем Джунглів. Мауглі поєднав у собі розум та інстинкт - у цьому віра Кіплінга в рятівну силу Закону джунглів.

Кіплінг навантажив жанр пригодницького неоромантизму дуже серйозними соціологічними проблемами: питаннями про закон, його походження і роль, про конфлікт, який є основою суспільства, про спрямованість виховання. Нічого схожого не було у перших творців цього жанру в Англії , ніхто з них не задумав створити модель соціального світу.

З усього вищезгаданого можна підсумувати, що неоромантики оспівували мужність як особистісну якість, возвеличували подвиг людини, відтворювали романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Сюжет неоромантичного твору завжди напружений, насичений елементами небезпеки й боротьби, таємничими або надприродними подіями. Письменники-неоромантики вважали пріоритетними чуттєву сферу особистості, емоційно-інтуїтивне пізнання, відтворюючи містичні прагнення душі, її тяжіння до таємничих сил, при цьому, зовнішні події знаходяться на задньому плані. Неоромантичний герой – непересічна сильна особистість, якій притаманні риси «надлюдини»; іноді це вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Для неоромантизму характерні пошуки ідеалу в повсякденній дійсності, «відкриття» героя в звичайній людині (а не протиставлення звичайним людям незвичайних героїв).