39. Неоромантизм в англійській літературі.

Неоромантизм - течія в літературі та мистецтві на межі XIX-XX століть, що виникає як реакція на реалістичні і натуралістичні тенденції другої половини XIX століття. Також, необхідно зауважити, що неоромантизм має деякі риси романтизму, але виникає в іншу історичну епоху, коли на перший план виходить не новаторство змісту і форми, а естетичний і етичний протест проти дегуманізації особистості і реакція на натуралізм і крайнощі декадансу.

Вперше про неоромантизм, як стверджує В. Толмачов, заговорили на межі 1880-90-х років в берлінському артистичному середовищі. Запозичене, очевидно, у французьких критиків, це слово набуло популярності, надавши йому, на відміну від них, позитивного, а не негативного змісту. Це явище вказувало на необхідність подолання провінціалізму німецького побутописання 1870-80-х років, уособленням якого був Ф. Шпільгаген, а також зменшення впливу французької літератури.

Незважаючи на поширення у таких країнах, як Німеччина, Австро-Угорщина, Росія, Польща, неоромантизм не став стійким терміном, тому що позначав не стільки конкретні стилістичні модифікації, скільки «дух часу», в результаті чого був поступово поглинений іншими, багато в чому аналогічними, концептами (імпресіонізм, символізм, модернізм, тощо).

Що ж до англійського неоромантизму, то він являє собою складний феномен. Існування неоромантичної літератури поєднується з майже повною відсутністю письменників неоромантиків як таких. Неоромантизм окремих

творів О. Уайльда невіддільний від рис символізму, частково реалізму, Д. Конрада - від імпресіонізму, в творчості Р. Кіпліннга романтичні розповіді (наприклад, «Рікша-привид», «Діти Зодіаку») поєднуються з реалістичними замальовками світського суспільства («Виховання Отіса Айіра», «Пересічна жінка»), також неоднозначним є творчий метод майстрів пригодницького жанру: Т. Майн Ріда, Р. Л. Стівенсона, А. Конан Дойля, Г. К. Честертона, Г. Р. Хаггарта, Р. Сабатіні та ін. Естетична і емоційна критика окремих сторін суспільного життя, як правило, трансформується в критику буденного, неромантичною свідомістю окремої людини; буденність або екзотичність навколишнього світу залежить не від властивих якостей індивіда, а від характеру його світогляду (в тому числі і самого автора).

Характерний для європейського неоромантизму образ героїчної особистості зазвичай замінюється образом «непомітного героя» (Конан Дойль, Честертон), дитини (Кіплінг), молодої людини (Стівенсон). Для англійського неоромантизму властиво ставити героя в залежність від обставин, які не тільки не пригнічують героя, але дозволяють йому повніше розкритися. Обставини, в які потрапляє герой, позбавляються конкретного соціального змісту. Сюжет більшості неоромантичних творів вибудовується як напружена інтрига. Основні жанри, що розробляються англійськими неоромантиками, - пригодницькі романи, повісті, оповідання.

На формування образу сильної людини, «надлюдини», мала значний вплив філософія Ніцше і Шопенгауера, тому в центрі неоромантичних творів часто стоїть особистість особливої сили, в якій автори підкреслювали одну яскраву рису характеру. Але у неоромантичному творі поетизується звичайна людина з її поривом до свободи і нехтуванням буденним підневільним існуванням (а не виняткова особистість, як у романтизмі); домінують індивідуалізовані, характерні образи; розкривається єдність почуттів і розуму, емоцій та ідей; відтворюється внутрішнє життя людини (душевні почуття і розумова діяльність).

Так, у творчості англійського письменника Роберта Льюїса Стівенсона, відомого як автора роману «Острів скарбів», неоромантичні принципи зображення знайшли високохудожнє втілення. Наївність і душевна чистота його героїв, як правило, юнаків-оптимістів, не лише дозволяє їм сприймати красу життя, але й винагороджується автором. Для головного героя роману «Острів скарбів» Джіма Хоккінса такою винагородою стають знайдені піратські скарби.

А уміння англійського письменника-неоромантика Артура Конан Дойла створити атмосферу таємниці, показати силу людського розуму, душевне благородство особистості, яскраво втілене в художніх творах про детектива Шерлока Холмса, зокрема у повісті «Собака Баскервілів». Незаперечна цінність образу Шерлока Холмса – в авторському прагненні утвердити ідею справедливості.

неоромантики оспівували мужність як особистісну якість, возвеличували подвиг людини, відтворювали романтику пригод, часто обираючи тлом для своїх сюжетів екзотичні країни. Сюжет неоромантичного твору завжди напружений, насичений елементами небезпеки й боротьби, таємничими або надприродними подіями. Письменники-неоромантики вважали пріоритетними чуттєву сферу особистості, емоційно-інтуїтивне пізнання, відтворюючи містичні прагнення душі, її тяжіння до таємничих сил, при цьому, зовнішні події знаходяться на задньому плані. Неоромантичний герой – непересічна сильна особистість, якій притаманні риси «надлюдини»; іноді це вигнанець, що протистоїть суспільній більшості, шукач романтики та пригод. Для неоромантизму характерні пошуки ідеалу в повсякденній дійсності, «відкриття» героя в звичайній людині (а не протиставлення звичайним людям незвичайних героїв).

Для англійського читача кінця XIX століття усі вищезгадані представники неоромантизму постали авторами, які спробували демократизувати мистецтво: ця спроба виражалася в освоєнні простору звичайної людини; у використанні сюжетів, близьких масовому читачеві; в бажанні зобразити героя, наділеного гідністю й здатністю виконати свій людський і професійний обов’язок. З колишніми романтиками їх об’єднує вміння протистояти повсякденності й бажання усвідомити себе в екзотичному просторі, а з реалістами – відчувати себе дітьми конкретного історичного часу.