Динаміка чисельності наявного сільського населення України, тис. Осіб*

(на початок року)

Регіон	2001 р.	2006 р.	2011 р.	2011 р. до 2001 р., %
Україна	15971,5	15051,7	14336,9	89,8
АР Крим	788,3	757,7	753	95,5
Вінницька	959,5	889,6	827,1	86,2
Волинська	525,4	513,2	500,1	95,2
Дніпропетровська	610,2	573,1	551,1	90,3
Донецька	482,4	446,8	419,9	87,0
Житомирська	619,9	574,9	537,8	86,8
Закарпатська	790,6	783,7	783,6	99,1
Запорізька	473,8	442,2	416,1	87,8
Івано-Франківська	819,7	797,6	782,6	95,5
Київська	783,7	714,1	664,1	84,7
Кіровоградська	454,7	415,5	384,6	84,6
Луганська	357,2	328	304,9	85,4
Львівська	1068,8	1027,7	998,2	93,4
Миколаївська	431,6	401,3	382,5	88,6
Одеська	850,2	814,5	793,9	93,4
Полтавська	680,7	624,3	579,5	85,1
Рівненська	623	610	601,4	96,5
Сумська	461,1	417,6	378,5	82,1
Тернопільська	654,6	635,2	609,4	93,1
Харківська	628,6	586	549,9	87,5
Херсонська	471,2	445	422,7	89,7
Хмельницька	706	650,1	599,3	84,9
Черкаська	654,7	604,3	564,6	86,2
Чернівецька	548,6	535,2	523,2	95,4
Чернігівська	527	464,1	408,9	77,6

*Джерело: дані Держслужби статистики України.

Сільські поселення у регіональному відношенні суттєво різняться за розміром. Великі села (1000 жителів і більше) розміщені переважно у Чернівецькій, Закарпатській та Івано-Франківській (від 41,3 до 52,0% загальної кількості цих сіл), середні (500-999 жителів) – у Черкаській, Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій областях (від 26,5 до 32,8%).

Малих сіл (до 49 осіб) найбільше у Сумській, Чернігівській, Харківській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській областях – від 20,3 до 32,4%. Загалом дрібноселеність коливається від 62,9% (Волинська область) до 81,7% (Сумська область).

Зазначені вище зміни призвели до зростання адміністративної навантаженості. За 1990-2010 рр. кількість районів збільшилася від 481

до 490, сільських рад – від 9,2 тис. до 10,3 тис. од. Разом з тим зменшується людність районів і сільських рад. Якщо станом на кінець 2000 р. на один район у середньому припадало 32,6 тис. осіб, то 2011 р. цей показник зменшився до 9,1 тис. жителів, сільської ради – від 1,6 до 1,4 тис, села – від 557 до 501 жителя.

Розукрупнення поселенського потенціалу на селі зумовлює подальшу руйнацію виробничих і соціальних потужностей. Як наслідок, поступово втрачається привабливість сільських поселень не лише для виробничої діяльності, а й проживання.

За даними останнього (2005 р.) обстеження Держкомстату України, виробничими структурами за вказаний період було охоплено лише 50,7 % загальної кількості сільських населених пунктів. Порівняно з попереднім обстеженням (2001 р.) кількість населених пунктів, де були відсутні виробничо-управлінські підрозділи, збільшилась у 1,3 раза. Тому кожний третій сільській житель працездатного віку тепер не має роботи. Із 8,2 млн працездатних 2,6 млн осіб (31,7%) зайняті лише в особистому селянському господарстві¹.

Подолання означених негативних явищ потребує: розробити порайонні схеми розміщення сільських поселень, генеральні плани їхнього розвитку та благоустрою; опрацьовувати щорічні програми економічного і соціального розвитку сільської поселенської мережі і кожного села зокрема, забезпечивши контроль за їхнім виконанням; розробити програму молодіжного будівництва на селі, забезпечивши молодих сімей і спеціалістів пільговими кредитами для індивідуальної забудови; поступово впроваджувати в практику житлового молодіжного будівництва нові проекти забудови переважно з комплексним облаштуванням, присадибними будівлями та благоустроєм; побудувати під’їзди та дороги внутрішньо- та міжпоселенського значення, провадити їхній періодичний ремонт і реконструкцію.

ННЦ „Інститут аграрної економіки” розробив „Стратегічні напрями розвитку сільського господарства України на період до 2020 року”, якими передбачено:

• підвищення сумарного коефіцієнта народжуваності в сільській місцевості та зниження коефіцієнта смертності сільського населення до відповідного показника у міських поселеннях – 13,7 осіб на 1000 жителів;

• зменшення природного убування сільського населення порівняно з містом у 2,4 раза та підвищення шлюбності у сільській місцевості до відповідного показника у міських поселеннях – 7,6 шлюбів із розрахунку на 1000 жителів;

• зменшення розриву між очікуваною тривалістю життя чоловіків і жінок у сільській місцевості на 5 років та її підвищення до європейського рівня;

• щорічне зростання продуктивності праці в сільськогосподарських підприємствах на 5-6%;

• збільшення кількості робочих місць у сільськогосподарських підприємствах не менше ніж до 1 млн працівників у 2020 р.;

• збільшення частки оплати праці в доданій вартості до 40%;

• підвищення рівня оплати праці в сільському господарстві до середнього по економіці країни;

• підвищення доходів від оплати праці, грошових і загальних доходів домогосподарств у сільській місцевості до рівня не нижче 80% від середнього їх нього рівня по галузях національного господарства;

• поліпшення забезпечення сіл об’єктами соціальної інфраструктури на 20%.