Тема 14

• стабільний та сприятливий характер міжнародних еко­номічних відносин;

• стабільний та передбачуваний стан внутрішньої фінан­сово-економічної політики.

Формами реалізації міжнародної фінансової політики є планування, укладання міжнародних угод, видання норматив­них актів, оперативне керівництво та контроль з боку компе­тентних державних органів. У міру зростання кризових явищ спостерігається посилення державного регулювання у всіх формах.

Міжнародну фінансову політику за характером заходів і рекомендацій, а також їхніх наслідків можна поділити на довгострокову (структурну) та поточну.

Довгострокова політика передбачає структурні зміни міжнародного фінансового механізму. Тобто це — суттєві зміни, що відбуваються у системі міжнародних розрахунків, режимі валютних паритетів і курсів, ролі золота в міжнарод­них відносинах, наборі резервних (ринкових) валют, міжна­родних розрахункових і платіжних засобах, завданнях міжна­родних і регіональних фінансових організацій, методах саль-дування та вирівнювання платіжних балансів, перегляді пріо­ритетів податкової та кредитної політики тощо.

Поточна політика — це щоденне оперативне регулюван­ня кон'юнктури валютних ринків і ринків капіталу, міжна­родної інвестиційної діяльності, податків. Здійснюється таке регулювання з метою підтримання рівноваги платіжного ба­лансу та забезпечення стабільності й чіткого функціонування національної, світової та регіональних валютних систем.

Складовими поточної міжнародної фінансової політики є:

• валютна політика, яка включає низку методів: дискон­тну та девізну політику; валютні інтервенції; девальвацію та ревальвацію національної валюти; політику валютних обме­жень; політику конвертованості (оборотності) валют; диверси­фікації валютних резервів тощо;

• податкова політика;

• кредитна політика.

Економіка є надзвичайно складним "живим організмом"-Прийняття того чи іншого рішення, зокрема з питань міжна­родної фінансової політики, має базуватися на розумінні склад­ності та глибокої взаємозалежності економічних процесів. Напрями та глибина економічних змін внаслідок реалізації фінансової політики значною мірою залежать від тривалості

334

Міжнародні фінанси

реалізації фінансової політики, її характеру та узгодженості фінансової політики з іншими сферами економіки.

Дисконтна політика представлена маневруванням обліко­вою ставкою центрального банку. Вона дає змогу регулювати величину грошової маси в обігу шляхом підвищення (знижен­ня) ціни кредитних ресурсів, впливає на рівень цін, обсяг су­купного попиту, надходження з-за кордону та відплив корот­кострокових капіталів, курс національної валюти.

Девізна політика на сучасному етапі здійснюється переваж­но у вигляді валютних інтервенцій. Вперше валютні інтервенції було здійснено у XIX ст., у 20—30-х роках XX ст. вони набули широкого розвитку. Девізи (фр. devises) — це платіжні засоби в іноземній валюті, передбачені для міжнародних розрахунків.

Валютна інтервенція є купівлею-продажем державними органами іноземної валюти з метою впливу на курс національ­ної валюти. Валютна інтервенція може здійснюватися за ра­хунок офіційних резервів, спеціальних (стабілізаційних) фон­дів і кредитів за міжбанківськими угодами "своп" (англ. swap — обмін).

Для підвищення курсу національної валюти національний (центральний) банк або за його дорученням інші банки та дер­жавні органи продають іноземну валюту, для зниження кур­су — скуповують її в обмін на національну.

Девальвація є знеціненням курсу національної валюти у формі зниження її курсу (ціни) відносно іноземних валют, міжнародних розрахункових грошових одиниць (МРГО), ра­ніше — золота. Ревальвація є підвищенням курсу національ­ної валюти відносно інших валют, МРГО та золота.

Політику валютних обмежень вперше запровадили під час Першої світової війни Австро-Угорщина, Німеччина та інші країни. Валютні обмеження — це сукупність заходів і право­вих норм, спрямованих на обмеження операцій з валютними цінностями. Вони передбачають державне регулювання пере­казів та платежів за кордон, вивезення середньо- та довгостро­кового капіталу, репатріацію прибутків, вивезення валютних Цінностей, купівлю-продаж іноземної валюти тощо.

За валютних обмежень валютні операції зосереджуються в Центральному або уповноважених банках. З політикою валют­них обмежень тісно пов'язана політика режиму оборотності валют.

Конвертованість валют (оборотність валют) відображає можливість обміну (конверсії) валюти однієї країни на валюти

335