Тема 14

ційна тріада — продавці валюти, її покупці та посередники. Іншими словами, суб'єктами валютного ринку є:

• по-перше, фірми, організації й індивідуальні особи, зай­няті в різних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

• по-друге, комерційні банківські установи, що забезпечу­ють валютне обслуговування зовнішніх зв'язків;

• по-третє, у функціонуванні валютного ринку особливо важливу роль відіграють брокерські фірми, контори й окремі брокери, що займаються посередницькою діяльністю, одержу­ючи за неї відповідну компенсаційну винагороду. На окремих валютних ринках ці структури проводять більше половини валютних операцій;

• по-четверте, державні установи, основне місце серед яких займають валютні банки і державні казначейства окремих країн.

Основним споживачем валютного ринку, який, по суті, ви­значає попит на його основний товар — валютні ресурси, є сві­тові транснаціональні банки. На них припадає близько 90 % усього валютного обігу. Внаслідок цього валютні курси форму­ються звичайно у процесі здійснення міжбанківських операцій.

Статистичних даних про щорічні обсяги операцій на валют­ному ринку немає. За деякими оцінками, сучасний сукупний оборот валютних ринків досягає 100 трлн дол. за рік. Така астрономічна цифра пояснюється багаторазовістю валютних переказів як готівкою, так і на безготівковій основі.

Сучасне технічне оснащення валютного ринку — його ши­рока комп'ютеризація, насичення новітніми засобами елект­ронного зв'язку, з одного боку, істотно прискорює оборот ва­лютних ресурсів і міжнародних платіжних документів, мігра­цію капіталу, а з іншого — забезпечує органічне поєднання територіальних структур і функціональних центрів світового ринку в єдину глобальну цілісну систему.

Найбільші валютні центри розташовані в країнах, де ва­лютні обмеження зведено до мінімуму. Такими центрами є валютні ринки у Нью-Йорку, Лондоні, Парижі, Цюриху, Франк­фурті, Сан-Франциско, Торонто, Токіо, Гонконгу, Сінгапурі та інших містах. На цих ринках обсяги валютних операцій мо­жуть становити 100 млрд дол. і більше в день.

Проте активи валютного ринку не зводяться тільки до гро" шових одиниць іноземних держав. Під валютою розуміють:

1) у вузькому значенні цього поняття — грошові знаки іно­земних держав;

346

Міжнародні фінанси

2) у широкому розумінні — цінні папери, тобто платіжні до­кументи (чеки, векселі, акредитиви, сертифікати та ін.), фон­дові цінності (акції, облігації тощо) в іноземній валюті, а також інші цінності (благородні метали, дорогоцінне каміння та ін.).

У практиці функціонування валютного ринку використо­вують дві групи валютних операцій.

По-перше, це операції, здійснювані на умовах "спот" (spot). Йдеться про валютні угоди, які реалізуються на короткостро­ковій основі — поставка валюти здійснюється протягом 48 год. Відповідно до цього визначається і валютний курс "спот" — курс на момент укладення угоди.

По-друге, операції форвардного (forward) типу. Це термі­нові операції, розрахунки за якими провадяться не більш як за два дні (48 год) після укладення угоди.

Однією з функціональних форм термінових угод є опціонні операції (option), відповідно до яких суб'єкти ринку дістають право купити або продати валюту в майбутньому за курсом, зафіксованим на момент укладення відповідної угоди.

Форвардні валютні курси відрізняються від курсів "спот" на величину "знижки", або "премії", пов'язаної з відстрочкою платежів.

Механізм функціонального валютного регулювання має два рівні: міждержавний (у тому числі регіональний) і націо­нальний. Сучасний механізм валютного регулювання склався після впровадження на основі Ямайської угоди плаваючих валютних курсів і принципу поліцентризму в структурі побу­дови усієї валютної системи.

Функції регулювання міжнародних валютних відносин покладені світовою спільнотою на Міжнародний валютний фонд (МВФ), що керується у своїй діяльності статутом Фонду і спільно прийнятими країнами-учасницями постановами і домовленостями. Механізм регулювання на національному рівні, його інституційні структури, принципи і нормативні параметри визначаються законодавчими актами кожної краї­ни. До членів МВФ у 1992 р. було прийнято країни колишньо­го СРСР, у тому числі Україну. У результаті фактично завер­шено процес глобалізації економічного простору валютного ре­гулювання, здійсненого цією важливою міжнародною органі­зацією. Зараз її членами є практично всі (за невеликим винят­ком) країни світу.

Важливою ланкою в системі валютних відносин є Світо­вий банк — міжнародний інвестиційний інститут, заснований

347