Тема 10

Запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету розвитку або для покриття тимчасових ка­сових розривів під час виконання загального фонду місцевого бюджету протягом бюджетного року.

Тимчасовий касовий розрив — незбіг у часі фінансування видатків з надходженням доходів.

Місцеві запозичення виникають у таких випадках:

• запозичення (позики) з бюджетів вищого рівня;

• запозичення в комерційних банках;

• бюджетні гарантії під запозичення комерційних струк­тур, у тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо);

• випуск муніципальних позик.

Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотації місцевих бюджетів, оскільки пролонговуються або взагалі списуються.

Відсутність широкої практики залучення кредитів для фі­нансування бюджетних потреб місцевою владою зумовлено високими реальними процентними ставками, що призводить до значного додаткового бюджетного навантаження.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніци­пальні позики під конкретні заходи, в яких зацікавлена тери­торіальна громада (будівництво доріг тощо). За строками по­гашення позики поділяють на коротко- (до 5 років) і довгостро­кові (понад 5 років) позики. Держава не несе відповідальності за зобов'язаннями за запозиченнями місцевих бюджетів.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів здій­снюють за рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 % його обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування. Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів з його обслуговування має місце порушення договору між кредитором і позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом п'яти наступних років.

Головним елементом фінансів місцевих органів влади є видатки. Видатки є точним відображенням функцій та зав­дань, що покладаються на місцеву владу. Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у зв'яз^-ку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місце' вих органів влади.

Видатки місцевих органів влади залежно від їхніх завдань у більшості країн поділяють на декілька функціональних ви'

240

ц/|ісцеві фінанси

дів: обов'язкові, факультативні та на фінансування делегова­них повноважень. Обов'язкові видатки це — видатки, спря­мовані на виконання обов'язкових завдань, які покладаються _на органи місцевої влади з метою забезпечення певних стан­дартів послуг у масштабах всієї країни, а також видатки, по­в'язані з їхніми борговими зобов'язаннями за кредитами та позиками.

Факультативні видатки — це видатки, що здійснюються для реалізації завдань у межах власної компетенції, а також так званих добровільних та факультативних обов'язків. Ще один вид видатків — видатки для реалізації делегованих (доручених) центральною владою завдань.

Крім функціонального поділу, є поділ видатків відповідно до їхнього економічного призначення: поточні, або адмініст­ративні, і капітальні, або інвестиційні.

Поточний бюджет використовується для виконання як влас­них, так і делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовують на фінансуван­ня установ і закладів виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовують на реалізацію програм соціально-економічного розвитку відповідної тери­торії, пов'язаних зі здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на фінансування субвенцій та інших ви­датків, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту бюджету у зв'язку з недовиконанням доходів бю­джету. У такому разі у першу чергу фінансують видатки, вклю­чені в поточний бюджет.

Головна мета створення бюджету розвитку — фінансу­вання програм соціально-економічного розвитку відповідної території, пов'язаних з розширеним відтворенням.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів вклю­чають:

1) кошти від відчуження майна, яке перебуває у кому­ нальній власності, в тому числі від продажу земельних діля­ нок несільськогосподарського призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, ^аі) господарських товариств, що є у власності відповідної ^еРиторіальної громади;

241