51.Принцип адекватності

Принцип адекватності означає необхідність такої організації тренуючих впливів, яка враховувала б готовність систем організму людини до сприйняття інформації певного типу. Вміле дотримання принципу адекватності є ознакою оздоровчої спрямованості ФВ.

Методичні положення:

1. Висока ступінь індивідуалізації (інд підхід з врахуванням індивідуальних відмінностей, здібностей, формування інд. ФК).

2. Імовірнісний характер адаптації людини

3.  фази реактивності людини

 Принцип адекватності зобов’язує послідовно змінювати домінуючу спрямованість процесу ФВ в різних стадіях відповідно до тенденцій вікового розвитку вихованців. Тобто відповідно до природно змінних  періодів онтогенезу, періодів вікового розвитку. Суть, звичайно, полягає не в тому, щоб піддаватися закономірним з віком змін властивостей організму, а в тому, щоб з врахуванням цих змін доцільно впливати на них, оптимізуючи вікову динаміку індивідуальних можливостей, якостей, здібностей. Найбільш сприятливим періодом повної реалізації функціональних можливостей організму в діяльності, що вимагає граничних проявів рухових здібностей, є юнацький і перший період  зрілого віку (до 35 р). Не випадково вищі спортивні досягнення демонструвалися, як правило, в ці періоди.

Фізичне виховання тих, хто мотивований до досягнень високих спортивних результатів, обдарований у у спортивному відношенні і має можливості витрачати щораз більші обсяги часу і сил на спортивну діяльність, базується в ці періоди за типом спортивного тренування, яка набуває рис поглибленої спеціалізації. Для більшості осіб, виправданими варіантами продовження фізичного виховання, особливо у зрілому віці стають інші, у т.ч.: не вузько спеціалізоване спортивне тренування, лімітоване за витратами часу і сил основною навчальною чи професійно-тудовою діяльністю, пролонгована ЗФП, поєднана при необхідності з ППФП, чи фк-кондиційне тренування, що не має власне спортивної спрямованості, проте елементи змагання не виключаються.

Зі стабілізацією функціональних можливостей організму, зменшенням його адаптивних можливостей, що починають помітно проявлятися звичайно у 2 періоді зрілого віку, домінуючим спрямуванням у фізичному вихованні стає підтримання досягнутого рівня ФП і тренованості, а потім і  протидія природним регресивним змінам в організмі (віковй інволюції, його морфофункціональних властивостей).

Адекватна побудова, зокрема, передбачає все більш сувору регламентацію навантаження. Вони можуть бути і значними особливо за обсягом, навіть у людей похилого віку, та ступінь напруженості і скмації їх підлягяє все більш суворому дозуванню.

Тренувальні заняття з віком повинні набувати, як правило, характеру кондиційного тренування, в якому жорстко обмежена спрямованість на спортивні досягнення. В заняття включаються засвоєні раніше види вправ, які при чіткому нормуванні впливів можуть бути ефективно використаними як засоби збереження звичайної фізичної кондиції осіб, які займаються, особливо аеробних можливостей організму і працездатності опорно-рухового апарату. Вцілому ж зміни змісту і форми ФВ обумовлюється не тільки віковою динамікою назагал, але і індивідуальними умовами життя і діяльності особи.