52 Методика розвитку гнучкості у школярів

У різні вікові періоди діти розвиваються нерівномірно, при цьому співвідношення зросту, маси тіла, окружності грудей та інших показників фізичного розвитку весь час змінюється. До 12 років у хлопчиків і до 11 років у дівчаток маса тіла відстає від зросту, а після цього тіло інтенсивніше росте у довжину, ніж прибавляється маса. У хлопчиків 12-14 років і дівчаток 11-13 років темпи приросту окружності грудей починають переважати над збільшенням маси тіла. До 14 років хлопчиків і до 13 років у дівчаток тіло росте переважно у довжину, по досягненні цього віку - інтенсивніше збільшується окружність грудей. Проте школярі однієї вікової групи можутьмати істотні індивідуальні відмінності в фізичному розвитку. Так, за даними П.Н. Гойхмана і О.М. Трофімова, різниця в зрості може досягати 30 см, а у масі до 15 кг.

Гнучкість залежить від віку, статі природних особливостей будови опорно-рухового апарата, тренованості форми суглобів, розтяжності зв'язок, еластичності і в'язкості розтягуваних м'язів, зміни вихідного положення, температури навколишнього середовища, часу доби, попередньої діяльності, ступеня втоми.

Найвищі природні темпи розвитку гнучкості спостерігаються у дітей 9-14 років. У цій віковій категорії робота над розвитком гнучкості вдвічі ефективніша, ніж у старшому. Науковці вважають, що гнучкість розвивається ліпше й досягнуті результати зберігаються довше, якщо вона стає предметом цілеспрямованих вправлянь у 10-11 річному віці. Найпізніший вік, коли можна ще починати розвиток рухомості в суглобах це 13-14 років.

Фізіологічні і морфологічні передумови для поліпшення гнучкості в 10-11 річному віці не повинні робити її розвиток самоціллю. Надмірна рухомість в суглобах несприятливо відбивається на формуванні деяких рухових навичок. Рівень гнучкості також залежить від статі[9]

У хлопчиків гнучкість розвивається з 7-10 років, в 11-13 років приріст рухливості хребтового стовпа уповільнюється, з 14 років знов починає більш активний приріст.

Активні вправи розділяють по характеру виконання: однофазні і пружинисті (наприклад, подвоєні і потроєні наклони); махові і фіксовані; з обтяженням і без обтяження. Крім названих в цю групу входять також статичні вправи, в яких дається завдання зберігати нерухоме положення тіла в умовах максимальної амплітуди. Пасивні статичні вправи - коли поза зберігається за рахунок зовнішніх сил - декілька менш ефективні для розвитку активної гнучкості, чим динамічні, але вони дозволяють досягати найбільших показників пасивної гнучкості.

Найбільш ефективним для розвитку гнучкості э поєднання силових вправ (особливо з використанням навантаження) з вправами на розтягування, примусове (пасивне) розтягування м'язів агоністів повинно слідувати одразу за граничним скорочуванням агоністів, при цьому попередня максимальна напруга м'язів-агоністів сприяє розтягненню м'язів-антагоністів. Така методика застосування змішаних вправ приводить до поліпшення як активної, так і пасивної гнучкості і зближує їх показники.