33. Еволюція політичних поглядів п.Куліша.

Перший період творчості П. Куліша (до розгрому Кирило-Мефодіївського товариства) прийнято називати "козакофільським", або "народниць­ким". На думку вчених ідейно-політичні позиції мислителя в цей час знач­ною мірою формувались під впливом ранніх поезій Т. Шевченка, в яких творився своєрідний ідеалізований міф Козацької України.

Ідеалізуючи козацьке минуле П. Куліш особливо наголошує на демо­кратизмі козацтва, його прагненні до соціальної рівності, вважаючи, що са­ме це є тією засадою яка визначає роль української нації у світовій історії.

Захоплюючись козацької минувшиною П. Куліш намагався зрозуміти, чому у такого в минулому героїчного народу така жахлива сучасність. Цю проблему він намагається висвітлити в історичному романі "Чорна рада", присвяченому трагічним подіям 1663 року, які призвели до початку втрати Україною державної незалежності на користь Московської держави.

У "Чорній раді" мислитель виступає різко негативно проти антидер­жавницьких і, по суті, антисоціальних виступів так званої черні, яка легко піддається впливу соціальних демагогів. Однак немає у нього і ідеалізації, за незначним винятком, козацької старшини. Досліджуючи історію української державності козацької доби в роботі "Записки о Южной Руси" П. Куліш під­дає надзвичайно різкій критиці її устрій, звертаючи особливу увагу на домі­нування особистих та групових інтересів, що вело до руйнування нації як єдиного цілого, що могло б захищати інтереси кожного свого члена.

Козацька держава, на думку П. КулІша, зовсім не ставила собі на меті забезпечення добробуту всіх своїх громадян. Той хто "доривався" до влади використовував її у вузькоегоїстичних цілях, всупереч загальному інтересу та моралі.

І старшина і рядове козацтво були варті одне одного. їх метою було задоволення власних амбіцій та забаганок, збагачення коштом іншого шля­хом сили.

Висновок який робить П. Куліш зі свого аналізу козацької доби, при­чин поразки національно-визвольної боротьби українців, є доволі однознач­ним - приєднання України до Московської держави є подією історично про­гресивною і не має практично ніякої альтернативи. Українська нація прире­чена на несамостійне існування в складі російської імперії без будь-яких спроб боротись за власну державу. Замість того, щоб тратити сили на полі­тичну боротьбу, українці повинні докласти всіх зусиль до активної культур­ницької роботи.

Аналізуючи історію України П. Куліш прийшов до висновку про те, що головною причиною нездатності козаччини витворити повноцінний дер­жавний організм була саме втрата українцями політичної еліти.

Але й козацька старшина, то виступила як політична еліта та захис­ник православної ідентичності українців, не виявилася гілною свого істори­чного призначення.

Відкинувши козацтво як зразок державності і прагнучи досягти реально­го результату в реальних умовах П. Куліш звертає свій погляд в глиб історії і знаходить ідеал в Київській Русі. Саме звідти він виводить корені свого патрі­фотизму.

Висуваючи ідею "двуєдиної Русі" та "возз'єднання" П. Куліш зовсім не збирався поступатись українськими національними інтересами на користь ти­тульної нації імперії. Навпаки, він вважав, що в дуалістичній державі росіянам належатиме політичний провід, а українцям - духовний. Саме вони зможуть перетворити імперію на цивілізованих засадах, дати вільний розвиток всім на­родам, що її населяють.

Відмова від ідеалізації козацтва та висунення концепції "двуєдиної Русі" зумовлена тим, що П. Куліш як ідеал української державності в мину­лому розглядав не гетьманщину, а Київську Русь із її великими здобутками не лише в державному будівництві, а, насамперед, в розвитку високої культури.

Закликаючи брати зразки в російській історії П. Куліш не виступає як апологет імперії. Однак у нього постійне захоплення викликає пієтет росіян перед власною державою, розуміння необхідності коритись власним провід­никам, вміння пожертвувати власним для загального.

Вілродження, на його думку, необхідно починати з об'єднання нації за допомогою просвіти народу та, а першу чергу, націона­льної еліти.

Для розвитку нації П. Куліш нагальним завданням вважає культур­ницьку роботу - підтримку і поширення української літератури, збагачен­ня мови і перетворення її на повноцінний інструмент науки, ознайомлення українців з досягненнями європейської думки безпосередньо рідною мо­вою, минаючи російські переклади.

Позицію П. Куліша часто дослідники визначають як "безполітичне культурництво", тобто намагання здійснити національне відродження поза політичною боротьбою, постановкою питання про національно-державну самостійність.

Куліш фанатично вірить у непереможність світового культурного поступу. Цей поступ, на його думку, здатен зробити для щастя народу і ко­жної окремої людини значно більше за криваві повстання та революцію. Культура творить, а революція нищить. У цьому протиставленні П. Куліш однозначно вибирає культуру.

Куліш завжди залишався послідовним у вірності обраній меті та засобам 'її досягнення. Будучи куль­турником, він вважав, що Україна зможе відбутись як держава, а українці як нація лише повернувшись до контексту загальноєвропейського цивілізаційного процесу.

Політичні хитання, козакофільство та полонофільство разом з моск­вофільством і туркофільством уживались в свідомості П. Куліша, об'єднані ідеєю служіння власному народу.