8. Ст. Оріховський-Роксолан «Напучення королеві польському Сігізмунду-Августу».

Проблема організації державної влади, яка б давала можливість якнайкращим чином розвиватись суспільству і кожному його членові є однією з головних в теоретико-політичній спадщині Ст. Оріховського-Роксолана. Їй присвячено більшісь його праць серед яких центральне місце займає "Напучення королеві польському Сигізмунду-Августу" написане 1543 року і доопрацьоване 1548 року.

У цій праці вченим піднімаються проблеми сутності та призначення королівської влади та держави, організації державного життя, прав та обов’язків влади і громадян.

Звертаючись до Сигізмунда-Августа Ст. Оріховський-Роксолан зазначає, що головною передумовою процвітання держави і її мешканців є впевненість громадян в тому, що на верху владної піраміди знаходиться людина, яка в повній мірі володіє необхідними для правителя якостями і першим серед них — мудрістю. Слідом за Платоном, вчений вважає, що саме мудреці-філософи можуть правильно керувати таким складним організмом, яким є держава. Якщо ж король не відповідає цьому ідеалу, то державу і її громадян чекають різноманітні негаразди. азначаючи, що керування державою — це одне з найважчих занять людини у світі, Мудрість — це поєднання розуму з моральними чеснотами, які, у свою чергу, виникають як наслідок освіченості монарха. Адже той, хто володіє справжнім знанням, вважає вчений слідом за Сократом, не може чинити всупереч моралі.

тому, на думку вченого, не менш важливим для процвітання суспільства ніж мудрість короля є питання про тих, на кого він зможе спиратися у своїй діяльності. Оточення короля повинно добиратися з найкращих людей держави. При цьому найбажанішими є представники родової аристократії, оскільки, зазначає Ст. Оріховський-Роксолан, спадкоємці давніх родів несуть відповідальність не лише перед королем і власним сумлінням, а й перед пам’яттю предків, підтримуючи честь роду. Але само по собі аристократичне походження ще не дає людині права займати відповідальні державні посади, від яких залежить доля її громадян. Це право необхідно заслужити реальними справами, в яких і проявляється сутність людини. Тому мислитель не відкидає можливості посідання вищих управлінських постів у державі тим, хто не має знаменитих предків, але своїм життям і подвигами в ім’я вітчизни заслужив це право.

Звертаючись до короля Ст. Оріховський-Роксолан, по суті, формує перелік тих якостей, якими повинен володіти будь-який претендент на включення до політичної еліти держави: "Будь прихильним до добрих мужів, які про гаразд держави дбають, на їх прохання звертай більше уваги, ніж на прохання тих, що негідним наміром посад домагаються. А коли люди, схильні до пиятики, зманіжені і розбещені, почнуть вимагати в тебе почестей, скажи їм відверто, що державні посади ти надаєш лише мужам чесним, шляхетним і стриманим: таким, що вміють і правду говорити, і мужньо діяти, і які не підлабузники, не зманіжені і не п’яниці. А іншого ґатунку людці не вшанування, а кари гідні" [202, с. 136].

Найгіршим же варіантом для підданих буде якщо король оточить себе не достойними громадянами, а підлабузниками. Вони, улещуючи короля, не допускатимуть до нього дорадників і сприятимуть узурпації ним всієї влади і перетворенню на тирана.

Король, як вважає Ст. Оріховський-Роксолан, найпершим своїм обов’язком повинен мати захист інтересів своїй держави і своїх підданих. Він є своєрідним сторожем королівства. Цим визначається і місце його мешкання — прикордоння держави звідки йде найбільша військова загроза, і способи здобування прихильності підданих. Адже монарх, який зможе забезпечити умови для мирного існування громадян, безперечно користуватиметься у них авторитетом і прихильністю. А без прихильності підлеглих жоден король не може, на думку вченого, вважати свою владу захищеною від підступів противників.

Постановка Ст. Оріховським-Роксоланом питання про необхідність монарху здобувати прихильність підданих приводить його до необхідності вирішити проблему "Хто в державі більше: закон чи король?". Відповідь не це питання дозволяє, на думку вченого, відрізнити просвічену монархію від тиранії.

Король є захисником закону в державі, що дозволяє суспільству уникнути тиранії. А влада тиранів, вважає вчений, ніде довгою ще не була.

Вільна держава (як ідеал державної організації), на думку мислителя, має базуватися на справедливому судочинстві, в основі якого повинне лежати право, що базується на моралі. Закон в державі — це правові норми, що стоять на сторожі справедливості повинен бути неодмінним чинником державної організації і разом з етикою є основою держави.