5. «Слово о полку Ігоревім».Його соціально-політичний зміст.

Проблема князівської честі і ідеалу князя-правителя займає одне з центральних місць у такій блискучій пам’ятці красного письменства Київської Русі як "Слово о полку Ігоревім"

князь Невідомий автор "Слова...", описуючи похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців та його наслідки для Русі, виступає своєрідним репрезентантом корінних інтересів своєї Батьківщини. Головна частина своєрідного "політичного маніфесту" вкладена автором у вуста Великого князя Київського Святослава і подана у вигляді його "золотого слова".

Дізнавшись про самовільний похід Ігоря та його брата Всеволода, про їх поразку і про те, що кордони Київської Русі виявились внаслідок цього відкритими для ворога, Святослав звертається до молодих князів:

"О мої синовці,

Ігорю і Всеволоде!

Рано єсте почали Половецьку землю мечами разити,

а собі слави шукати.

Та без честі одоліли,

без честі-бо кров поганую пролляли" [248, с. 31].

Ця "втрата честі" пояснюється тим, що сам Святослав, будучи великим князем Київським, готував об’єднаний похід всіх князів Київської Русі для ліквідації загрози для населення держави з боку войовничого Степу. У "золотому слові" Святослав почергово звертається до найбільших можновладців Русі, які, маючи величезні багатства та значні військові сили, не бажають виступити на захист загального інтересу. У цьому списку і Всеволод "Велике Гніздо" Суздальський, і Ярослав Осмомисл Галицький, і правнуки Володимира Мономаха Рюрик і Давид, і Роман Волинський та його двоюрідний брат пересопницький князь Мстислав з братами Інгваром і Всеволодом, і полоцький Ізяслав і інші менш значні князі.

Звертаючись до князів полоцьких — нащадків Всеслава Брячиславича, що у своїх міжусобних війнах постійно наводили на Русь половців, великий князь закликає їх припинити суперечки і усмирити гординю:

акликання степовиків для вирішення міжкнязівських конфліктів — це ідея яка, як пояснення головної причини бід Київської Русі, присутня в політичні думці князівського періоду ще з часів написання "Повісті минулих літ. Автор "Слова...", вклавши її у вуста великого київського князя зумів надати їй пафосного звучання. Порушення владної ієрархії є однією з головних причин, що допускають князівські міжусобиці, чвари, закликання зовнішніх сил для вирішення внутрішніх суперечностей — це головні причини занепаду колись могутньої держави.

Не слухають великі князі земель Русі слів великого князя Київського, не слухаються їх удільні князі. Князі ставлять свої інтереси вище загальнодержавних, відстоюють інтереси свого уділу і не соромляться навіть закликати для задоволення своїх амбіцій "поганих", що лише грабують землю руську. Навіть ті молоді й чесні князі, як Ігор і Всеволод, що готові боротись з половцями до останнього, через амбітність приносять своєму народу лиш шкоду:

Невміння підкорити свої владні амбіції загальному інтересу, відкинути власне честолюбство заради спільної справи — ось справжнє горе Ігоря. Честь князя не лише у військових звитягах, не лише в окремій виграній битві. Він не лише воїн, не лише охоронець рідної землі. Він правитель — що несе за неї відповідальність.

Горе Ігоря — це не лише його особисте, це горе всієї Київської Русі напередодні монголо-татарської навали. К. Маркс свого часу охарактеризував "Слово о полку Ігоревім" саме як твір, провідною ідеєю якого є заклик до єднання князів перед загрозою майбутньої катастрофи

Ідея сильної централізованої влади ... авторові "Слова" просто невідома. Він сподівається на братський союз і єдність дій багатьох князів-феодалів, а не на заміну влади якою-небудь іншою, політично більш виправданою системою. Зло він вбачає лише у характері князів, в їх поведінці як правителів, у відсутності в їх політиці ... морального та патріотичного начала" [156, с. 340]

Але заклики "Слова о полку Ігоревім" залишились непочутими князями, що почували себе все більш "рівними" київському, за півстоліття до справжньої національної катастрофи. Хвиля азійських загарбників, що несла з собою нові, незнані і незвичні форми організації суспільного і державного життя знищила підточену князівськими суперечками будівлю Київської Русі.

Навала призвела до знищення та виведення в рабство величезних мас населення, руйнування міст та монастирів, встановлення нових відносин між правителями та підданими. Значна частина, густо населених до того, земель теперішньої України перетворилась на майже безлюдну пустелю. Князі змушені були отримувати в Орді ярлик, що підтверджував їх право на княжіння в землях, які вони вважали своїми. Монгольські баскаки могли розпоряджатись їх землями, майном і навіть життям в таких межах про які великі київські князі навіть не могли мріяти.