4. «Повчання» в.Мономаха.

Визначною пам'яткою політичної дум­ки Київської Русі є «Повчання» (бл. 1117) Володимира Мономаха (1053—1125), яке є складовим елементом „Повісті минулих літ” і третьою, завершальною її частиною. Постать Володимира Мономаха – великий київьский князь, якому вдалось на короткий час зібрати землі Русі під єдиним началом перед її остаточним розпадом на окремі князівства. «Повчання» написане у формі заповіту-звернення Володимира Мономаха до своїх синів. У ньому узагальнено досвід князя за час перебування його на київському престолі. І саме цей досвід він намагається передати своїм синам. І саме центральною темою цього твору є єдність, а радше, заклик до єдності роду Рюриковичів, що може забезпечити єдність земель Київської Русі.

Вишукувати моменти політичної ангажованості твору навіть не доводиться. Варто лише поглянути на „Повчання” через призму особи правителя, яким він постає перед читачем. В автобіографічній частині твору подається ідеалізована картина державної діяльності та ідеальний образ князя-правителя, який має керуватися християнськими заповідями, моральними нормами і принципами, які, в свою чергу так чи інакше мають релігійне походження. Саме це передусім Мономах заповідає дітям, подекуди, за традицією того часу, майже дослівно наслідуючи своїм текстом Біблію. І, базуючись переважно на християнському віровченні, „Повчання” випромінює ще одну важливу тему твору – значення чеснот, якими повинен володіти князь, щоб найяскравішим чином виконати свій обов’язок перед Богом і своїми підданими. Власне кажучи, якщо перефразувати, випливає проблема, яка має велике значення для аналізу і потребує безумовного врахування: Звідки береться авторитет князівської влади? Відповідей може бути немало, однак слід вказати на основоположні моменти:

«Навчися, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися, за євангельським словом, спонукаючись на добрі діла ради Господа.»

Акцентуючи увагу на понятті честі, Мономах – останній князь, якому вдалося, хай і на нетривалий період, подолати феодальну роздробленість держави і об'єднати амбітних князів під своєю владою, визначав найбіль­шим гріхом, недопустимим для правителя, порушення клятви, що неоднора­зово приводило до сутичок і братовбивчих війн. Перераховуючи княжі чесноти, розказуючи про своє життя і заслуги перед Богом і державою, Володимир Мономах творить перед своїми нащад­ками ідеал князя, шо має бути не лише воїном, а й господарем у своєму домі і державі. На думку Володимира Мономаха, князь не повинен уникати і праці, спрямованої на забезпечення достойного існування громадян держави, на захист слабших від можливого свавілля можновладців. Висока освіченість є необхідною вимогою для того, щоб відповідати моральним вимогам, що висуваються до правителя, і які формують його як авторитетну особу. Мономах радить своїм синам невпинно працювати над собою, збільшувати знання, ставлячи у при­клад власного батька. І тут же Мономах протиставляє навчанню лінь, якої слід уникати і знищувати у собі як таку, що є антиподом, шкідником знання як вже набутого, так і перспетивно отримуваного.

Підсумовуючи, варто сконцентрувати увагу на тому, що базисом для подальшого обгрунтування ідей твору є християнське віровчення, зокрема його джерело у вигляді Євангеліє. І саме виходячи звідси, Володимир Мономах і формує своє „Повчання”, наскрізь пронизане політичною проблематикою. Тут, зокрема, наявне співвідношення князівської влади, фактично політики, і моралі; присутні чесноти та моральні якості, які є визначальними у формуванні авторитету князівської влади; своєрідними порадами та напученнями, автор спрямовує тих, до кого він звертається у русло консолідації з метою набуття стійкості такого державно-політичного утворення як Київська Русь.