41 Галичина 19ст

Розглядаючи національне суспільно-політичне життя на західноукраїнських землях, акцентуємо увагу на тому, що суспільно-політичний рух характеризувався багатогранністю й активністю. Він розвивався в умовах проведення австрійцями політики, спрямованої на зміцнення своєї влади в регіоні. Австрія не погодилася на виокремлення Східної, української Галичини в окреме адміністративне утворення, була розпущена Головна руська рада.

Похід проти українства викликав протест в українському суспільстві. Галичина перетворилася на український "П'ємонт". Австро-Угорська конституційна монархія, зважаючи на боротьбу українців, змушена була визнати право українців на свої видання, культурно-просвітницькі товариства. Українці одержали право обирати й обиратися до австрійського і угорського парламентів, галицького і буковинського сеймів.

Водночас у краї посилюються польські впливи, якими досить вправно маніпулювали з Відня. Політика полонізації стала однією з причин оформлення у другій половині 1860-х рр. течії суспільно-політичного руху москвофільства, яка, орієнтуючись на Російську імперію, пропагувала ідею "єдиної, неподільної російської народності" від Карпат до Камчатки. На хвилі своєї антипольської популярності москвофіли заснували політичну організацію — Руську раду (1870).

Ідеї москвофілів у 80-ті рр. обстоювали три газети в Галичині, по одній на Буковині та Закарпатті, науково-літературні збірники. Заперечуючи існування українського народу та його мови, українцям втлумачували необхідність вжитку "язичія" — суміші з російської, української, польської та церковнослов'янської мов, яку подавали як "руську" мову. Одночасно москвофіли боролися з пияцтвом, створювали братства тверезості, хоч і на "язичії", але видавали для населення популярну літературу, що перешкоджало австро-угорцям і полякам денаціоналізувати українців Галичини, Буковини й Закарпаття.

Національна течію в суспільно-політичному житті Західної України з початку 1860-х рр. представляли народовці. Вони вбачали своє завдання в служінні українському народові, доводячи, що це — окремий народ, який населяє територію від Кавказу до Карпат. Народовці пропагували національні та культурно-освітні ідеї у журналах "Вечорниці", "Нива", "Мета", "Русалка", "Правда", щоденній львівській українській газеті "Діло" (1880).

Народовці згуртовували українців у товариства, установи, гуртки, культурно-освітні заклади. У 1864 р. у Львові було засновано перший український професійний театр, а 1868 р. культурно-освітнє товариство "Просвіта". За сприяння товариства були засновані кооперативи "Народна торгівля", "Сільський господар", страхова компанія "Дністер". У 1873 р. було створено Літературне товариство імені Тараса Шевченка (з 1892 р. Наукове товариство імені Тараса Шевченка), яке проводило культурно-просвітницьку роботу, видавало українські журнали "Правда" і "Зоря". У 1885 р. народовці створили свою політичну організацію — Народну раду, яка мала продовжувати справу Головної руської ради.

У середині 1870-х рр. у Галичині серед молодої інтелігенції формується радикальна, просоціалістична течія, яку представляли Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький. Вони критикували ідеї москвофілів і народовців, панівний лад.

У національно-визвольному русі в Західній Україні наприкінці 1880-х рр. простежуються прояви лояльного ставлення до австрійської влади. Під тиском австрійців поляки у 1890 р. визнали галицьких українців окремим народом. Уряд погодився на надання українцям місць в австрійському парламенті та Галицькому сеймі, відкриття трьох українських гімназій, збільшення кількості українських кафедр у Львівському університеті. Після цього була проголошена "нова ера" у взаємовідносинах між народовцями, урядом і поляками. В 1892 р. народовці висловилися за зміцнення панівного ладу через поступки українцям. У 1894 р. через невиконання домовленостей сторони відмовилися від "новоерівської" політики.

3. Україна та українці в російському та польському русі. Перша половина XIX ст. проходила в Росії під знаком поглиблення кризи феодально-кріпосницької системи. Невдоволення політикою самодержавства, яке охопило ліберальні кола, призводило до формування в суспільстві опозиційних настроїв.

Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. у ліберальних колах українських діячів культури, військових, чиновників, поміщиків укорінюється масонство. Ідеї вільнодумства, самопізнання і самовдосконалення, всесвітнього братерства і рівності, які сповідували масони, проникали в Україну із західноєвропейських країн, Польщі, Росії. Перша масонська ложа — "майстерня" в Україні була заснована у 1742 р. у селі Вишнівці на Волині.

Масонськими ложами були охоплені практично всі регіони України. На Слобожанщині діяла організація масонського типу "Паліцинська академія".