9, Політичний зміст полемічної літератури.

Події 1596 року в Бресті викликали до життя величезний потік праць, що склали окремий жанр – полемічну літературу. Першим вступили в поле­міку захисники унії і її найбільш талановитий пропагандист єзуїт П.Скарга, який 1597 року видав твір під назвою "На захист Брестської унії". Відповід­дю протилежного табору був "Апокрисис", написаний автором, що сховався під псевдонімом Христофор Філалет.

Автор "Апокрисису", даючи відповідь на писання захисників унії, підкреслює, що справжня мета католицької церкви у справі об'єднання цер­ков зовсім не у встановленні миру серед християн.

Захист свободи віросповідання, свободи сумління – одне з головних завдань Хр. Філалета. При цьому він вибудовує свою аргументацію спираю­чись не тільки на питання церковної догматики, а й на положення політич­ної науки. Зазначаючи, що всі громадяни Речі Посполитої присягають коро­леві і беруть на себе рівні зобов'язання перед ним і державою, полеміст ро­бить висновок, що всі вони повинні бути рівними і в своїх правах, незалеж­но від конфесійної приналежності. Крім того, не лише піддані присягають королю, але й він, при вступі на престол присягає народу, державі і її грома­дянам. Взаємна присяга є ніби своєрідним договором між королем, як вті­ленням держави, і її громадянами, незалежно від того до якої церкви вони належать. Таким чином, вибір віри є справою особистого сумління кожної людини в державі, а рівність громадян в правах зумовлюється рівністю їх обов'язків.

Католицька церква прагне порушити рівновагу прав і обов'язків у польській державі. Римська курія намагається поставити світську владу Речі Посполитої під свій контроль, а та, у свою чергу, визнає фактично не лише духовну, а й світську вищість папи.

Коли ж король, визнавши верховенство папи, змушений буде надава-переваги одній із церковних концесій, його держава може опинитись під ігрозою внутрішнього конфлікту.

Монарх, для забезпечення власного спокою і процвітання держави, повинен шанувати права і свободи своїх підданих.

Важливе місце в "Апокрисисі" займає питання про управління церквою. На противагу концепціям церковного авторитаризму, Хр. Філалет захищає ідею колективного управління церквою. При цьому він наголошує, що всі люди є однаково наділені розумом і здатні самостійно трактувати проблеми Святого Письма.

Одним з найяскравіших представників полемічної літератури є монах Афонського монастиря Іван Вишенський.

Берестейська унія викликала різко негативну реакцію Івана Вишенського, який виступив не лише проти католицької експансії на православні землі України і Білорусі, а й за повернення до чистоти віри і норм громадсь­кого життя первісного християнства.

Справжня причина унії – в зажерливості владик духовних і світських, як католиків, так і тих православних, що дали, у пошуках власної вигоди, згоду на відречення від віри предків. Він вважає, що представники багатих верств суспільства спокушені диявольськими принадами світського життя і несуть печать найтяжчого гріха – гордині.

І. Вишенський виходив з того, ідо неспотворене, раннє християнство містить в собі основоположні демократичні засади – рівність, братерство, свободу, справедливість. А причиною соціальних негараздів – тиранії, дес­потизму, нерівності, насильства людини над людиною, є абсолютизація спо­кус і принад світського життя і породжені жадібністю багатство, розкіш і прагнення до необмеженої влади і панування над іншими.

Рівність – це головний принцип організації міжлюдських відносин. І ця рівність детермінується двома причинами - природою і Богом. Всі люди від природи є рівними, бо складаються з однієї й тої ж субстанції, незалежно від соціального стану.

Оскільки особа якій належить влада є рівною зі своїми підданими, постільки її влада може і повинна бути обмежена. Властитель, як і будь який смертний, може припускатися помилок, а отже, і повинен нести за них відповідальність. Влада державна є незаперечною лише тоді, коли властитель підкоряє особисті пристрасті основному – забезпеченню найбі­льшого блага для підданих у відповідностями з Божими заповідями.

Відкидаючи єдиновладдя і волюнтаризм у політичному житті суспільс­тва І. Вишенський висуває натомість концепцію соборноправності. Соборноправність випливає з основоположних принципів організації церковного і су­спільного життя громад ранніх християн.

Соборноправність І. Вишенського відкидає саму необхідність існування державного апарату для регулювання суспільного життя. Його пови­нно замінити громадське самоуправління. При цьому він вважає, шо в осно­ві такого способу регулювання міжлюдських відносин повинна лежати лік­відація майнової нерівності членів суспільства.