36. Національне питання в трактуванні м.Драгоманова.

Українці, вважає вчений, також відіграють певну роль в загальнолюд­ському прогресі. Хоча у своїй Історії Україна й знала періоди злетів і падінь, втратила державність, однак в умовах тогочасного світу вона має і ряд сут­тєвих переваг. Державність, на думку М. Драгоманова, для кожного народу дає суттєві переваги, головна з яких - можливість самостійно вирішувати власні проблеми. Однак сама по собі вона не дає простим людям суттєвих переваг у забезпеченні їх прав і свобод.

Залучення української інтелігенції до справи визволення народних мас Драгоманов вважав однім з головних завдань свого життя. БезелітнІсть нації імпонувала вченому тим, що в наслідок такого становища вона була більш сприйнятною до ідей побудови майбутнього суспільства на принци­пах соціальної справедливості, вільного розвитку особистості, гарантування її прав і свобод.

Особливості історичного існування української нації привели М. Дра­гоманова до думки про те, що в ній не виробилась в достатній мірі національна гордість народу, пов'язана з ідеєю власного державно-політичного самостійно­го існування. Більше тог, для українців є характерним доволі негативне став­лення до держави, особливо своєї і роль в цьому української інтелігенції є дале­ко не останньою.

Поряд зі спробами пропаганди української виключності не сприймав М. Драгоманов і Ідею "єдиного русского народа". Українці є нацією понево­леною, а перебування України в складі Російської імперії зовсім не є пері­одом прилучення до набутків світового прогресу, а влучно ним охарактери­зовано як "пропащий час.

Драгоманов не є принциповим прихильником чи противником націоналізму як ідеї та політичного руху. Він зазначає, що його необхідно оці­нювати, як і всі інші явища суспільного життя, виходячи з конкретних істо­ричних обставин та можливих наслідків для реалізації головної мети розви­тку людства - емансипації особистості. Він розрізняє націоналізм націй па­нуючих, що пригнічують інші народи і націоналізм пригноблених, що бо­рються з свободу. Націоналізм, як прояв національності пригнобленого на­роду може стати складовою загальнолюдського прогресу.

На думку М. Драгоманова, українські соціалісти, підтримуючи ідею національного звільнення українців не повинні орієнту­ватись на націоналізм як ідеологію.

Українська справа, з позиції М. Драгоманова, полягала в звільненні не просто України, відтворенні її державно-політичної самостійності, а у свободі, в усіх її виявах, представників тих соціальних верств, що репрезен­тували українську націю, зберегли вірність мові і національним традиціям, в першу чергу - українського селянства.

Українці є великою європейською нацією, що посідає достатньо чітко окреслену територію в центрі та на сході континенту. В сучасний вченому історичний період вони проживають, в основному в складі двох найбільших європейських імперій - Російської та Австро-Угорської. Саме число україн­ців та протяжність заселеної ними території не дають можливості стьорення на ній єдиної державно-політичної організації, ідо відповідала 6 ідеалам громадівського соціалізму. М. Драгоманов не одноразово відзначав, що ме­ханізми прямої демократії, як умови забезпечення рівності участі громадян у вирішенні загальних справ, можуть бути реалізовані лише в невеликих за кількістю території та населення країнах. Україна ж цим критеріям не відпо­відає.

Вчений починає розглядати федералізм, як "внутрішній" принцип організа­ції влади в майбутній Україні, розглядаючи принципову можливість форму­вання в ній особливої політичної системи, а, отже, і її самостійне державно-політичне існуванн.

Грунт для подібного застосування ідеї федералізму як принципу "вну­трішньої" організації майбутньої України було підготовлено, як вже вище зазначалось, самим розумінням М. Драгомановим федералізму як принципу зв'язку і взаємодії між суб'єктами політичної дії.

Реалізація українцями їх прагнення до соціальної і національної еман­сипації не повинна входити в суперечність з інтересами трудових класів інших національностей.

Майбутня Україна буде федерацію вільних громад, що об'єднувати­муть в собі представників різних національностей. Національні громади ма­тимуть надзвичайно широкі повноваження у питаннях організації свого вну­трішнього життя, що, як вважає вчений, дозволить їм в повній мірі реалізу­вати свої національно-культурні інтереси не вступаючи в конфлікт з україн­цями як титульною нацією майбутньої федерації.

Формування майбутньої вільної федерації громад України повинне відбуватись шляхом не здобуття спочатку національної держаної незалежнос­ті, а потім сошалььгах реформ, а через постійну роботу над підривом основних принципів існування держав експлуататорських, до складу яких входять укра­їнські землі.

Шлях постійного "ослаблення держави", особливо російської, М. Дра­гоманов вважав найбільш оптимальним напрямком діяльності українського національно-визвольного руху, шо спирався на ідеї громад і вського соціалі­зму.

Українці цілком готові, в силу історичних обставин, якнайшвидше прилучитись до реалізації загаль­нолюдських Ідей і сприйняти революційну пропаганду громадівців.

Драгоманов є рішучим противником абсолютизації ролі насильст­ва в розгортанні соціального прогресу.

Пропаганда і просвітництво мас, політична боротьба за соціальні і національні права з використанням всіх можливостей буржуазного консти­туціоналізму, формування структур політичної і соціальної самоорганізації працюючих класів - все це він вважав найбільш дієвими засобами досягнен­ня сформульованої ним мети.