4.1.6. Забезпечення кредитів,

особливості кожного виду забезпечення

Забезпечення кредиту - один із шляхів захисту кредитора від кредитного ризику.

Основні форми забезпечення кредитів подано нарис. 4.3.

Більшість кредитів надають під забезпечення; незабезпеченими (блан­ковими) кредитами користуються клієнти з високими прибутками, ліквідні, з хорошою репутацією.

До матеріального забезпечення банки висувають такі вимоги:

• можливість оцінки забезпечення;

• високоліквідність;

• невелика затратність банків за зберігання чи реалізацію майна.

146

Кредит вважається матеріально забезпеченим, якщо позичальник уклав договір застави рухомого чи нерухомого майна, майнових цінностей, цінних паперів тощо.

Рис. 4.3. Форми забезпечення кредитів

Перед укладенням договору застави банк повинен пересвідчитись до­кументально (а в окремих випадках - перевірити на місці) щодо наявності май­на, його місцезнаходження та умов його зберігання, реальності реалізації тощо.

Згідно із Законом України «Про заставу», застава - це спосіб забезпе­чення будь-якого зобов'язання. Кредитор, котрий приймає заставу, має право

147

за невиконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати компенсацію з вартості заставного майна шляхом його реалізації.

До оформлення застави та до заставодавця ставлять певні вимоги (рис. 4.4).

Рис. 4.4. Вимоги до оформлення застави

Предметом застави можуть бути: нерухомість, товарно-матеріальні цінності, цінні папери, готова продукція, сировина, прибутки майбутніх пе­ріодів, майнові права тощо.

Гарантія як спосіб забезпечення кредиту - це зобов'язання третьої особи погасити борг позичальника за настання гарантійного випадку (гаран­тійний випадок виникає тоді, коли позичальник сам не може погасити забор­гованість і проценти за кредит).

Поручительство третьої особи оформляється як договір поруки між банком-кредитором та поручителем про відповідальність поручителя за ви­конання на повну суму зобов'язань позичальника.

148

Банк-кредитор перед укладенням договору поруки ретельно аналізує фінансовий стан і платоспроможність поручителя на основі документів, що подані банку-кредиторові, а також довідкових та архівних даних.

Страхування кредитів банки проводять із 1990 року у двох формах:

• добровільне страхування відповідальності позичальників за непо-гашення кредитів;

• добровільне страхування ризику непогашення кредитів.

У першому випадку страхувальником є позичальник, об'єктом стра­хування є відповідальність перед банком, що видав кредит, за своєчасне і пов­не погашення боргу і процентів за ним.

У другому випадку страхувальник - банк, а об'єкт страхування - від­повідальність усіх чи окремих позичальників перед банком за своєчасне і повне погашення кредиту та процентів за ним. У цьому разі сума страхових внесків ураховується під час установлення процентної ставки за кредит.

4.1.7. Оцінювання кредитоспроможності позичальника як один із методів управління кредитним ризиком

Кредитування - це особливо ризикована діяльність будь-якої банківської установи.

Кредитний ризик - це можливе недоодержання банком доходу і на­віть втрата частини його акціонерного капіталу в результаті неспроможності позичальника обслуговувати борг (погашати борг і виплачувати проценти). Зменшення кредитного ризику (його мінімізація) досягається банком, якщо він дотримується таких найосновніших методів:

• аналізу кредитного проекту та кредитоспроможності пози­чальника;

• аналізу забезпечення кредиту;

• правильного документування кредиту;

• кредитного моніторингу;

• дотримання економічних нормативів кредитного ризику;

• створення відповідного резерву на відшкодування можливих втрат від кредитних операцій тощо.

Банки-кредитори під час оцінювання кредитоспроможності пози­чальника зосереджують свою увагу на репутації, порядності, професійній спроможності, матеріальній забезпеченості контрагента, на загальних еконо­мічних умовах, але, перш за все, ретельно аналізують його фінансовий стан.

149

Для оцінювання фінансового стану позичальника - юридичної особи банки використовують матеріали, отримані безпосередньо від клієнта, відо­мості про нього з архіву банку, інформацію, отриману від інших банків та з довідкових джерел.

Найпершими джерелами визначення показників фінансового стану позичальника є:

(4.3) (4.4)

(4.5)

(4.6) (4.7)

• балансовий звіт;

• звіт про фінансові результати;

• звіти про рух грошових коштів, матеріальний стан.

До основних показників кредитоспроможності позичальника, що визначаються із його балансового звіту належать:

Із звіту про фінансові результати слід визначати показники ділової активності:

150

(4.8)

(4.9) (4.10)

Банківські установи для аналізу фінансового стану позичальника керуються власними положеннями, а також рекомендаціями Національного банку України, що висвітлені в Положенні про порядок формування та ви­користання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (постанова за № 279 від 06.07.2000 року, зі змінами та допов­неннями).

Під час оцінювання кредитоспроможності позичальника - фізич­ної особи також ураховують як кількісні показники, так і якісні характерис­тики позичальника, що підтверджуються відповідними документами і роз­рахунками.

До якісних характеристик позичальника належать:

• загальний матеріальний стан позичальника;

• соціальна стабільність клієнта (наявність постійної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

• вік клієнта;

• кредитна історія.

Фінансовий стан позичальника - фізичної особи визначається за та­кими документами:

• довідки з місця праці позичальника та членів його сім'ї, де вказу­ються суми заробітної плати з усіма видами утримань;

• розрахункові документи за комунальні та інші послуги;

• документи, що підтверджують доходи за вкладами, цінними папе­рами тощо.

На основі зібраних даних визначається коефіцієнт кредитоспромож­ності за формулою:

151

(4.11)

Цей показник повинен бути не меншим за 1,3.