Лекція 15 Країни Західної Європи і сша в період післявоєнної реконструкції і «холодної війни» (1945 — друга половина 50-х років)

1. Реконструкція Італії в "епоху Де Гаспері" (1945-1953).

2. Німеччина після Гітлера. Створення ФРН (1945-1949).

3. Крах "антифашистського консенсусу" і його наслідку.

4. Походження «холодної війни»

1. Італія після Другої світової війни.

Рух Опору - головна причина того, що Італія - союзник фашисткою Німеччини, не втратила своєї державності. Італійцям було надано право відновлення демократичного режиму. Складалася багатопартійна система, що пояснювалося соціальною строкатістю суспільства, історичними, політичними причинами і ідеологічними традиціями (республіканці, ліберали, монархісти, соціалісти і так далі). З квітня 1944 р. до травня 1947 р. при владі перебував уряд національної єдності (за участю ІКП і інших антифашистських партій).

2 червня 1946 р. прошел референдум з питання про форму державного пристрою, який приніс перемогу прибічникам республіки.

Одночасно прошли вибори в Засновницькі збори. Підсумки: ХДП отримала 35% голосів, ІСП - 20%, ІКП - 19%. ІКП (П. Тольятті) виступила за диктатуру пролетаріату, але визнавала можливість парламентської дороги до нового суспільства. ІКП - член Комінформа з вересня 1947 р. Здійснювалася співпраця ІКП з ІСП. ІСП стояла на класових позиціях, але виступала проти диктатури пролетаріату. ХДП запропонувала соціально-економічні перетворення під релігійними гаслами. ХДП підтримував Ватикан. У політику Пія XII зростали антикомуністичні тенденції. На внутрішньополітичне життя робив вплив зовнішній чинник - холодна війна. Про зростання украй правих сил свідчило виникнення Італійського соціального руху.

У 1947 р. була прийнята нова конституція - конституція парламентської республіки. Глава держави - президент, обирався парламентом (палатою депутатів з сенатом). Обоє палати обиралися по пропорційній системі представництва. Жінки отримали вперше право голосу. Конституція окрім політичних прав декларувала соціальні права (на працю і ін.). Вона набрала чинності 1 січня 1948 р.

Внутрішня і зовнішня політика уряду де Гаспер. Криза політики "центру".

У травні 1947 р. не без втручання США відбувається видалення комуністів з уряду. У квітні 1948 р. на перших парламентських виборах ХДП вийшла на перше місце (48% голосів), ІКП і ІСП отримали 31%. Уряд очолив де Гаспері (ХДП). До нього увійшли ХДП, ліберали і республіканці.

У 50-60-х рр. спостерігається "італійське економічне диво". За 2 десятиліття країна перетворилася з аграрно-індустріальної в розвинену промислову державу. Причини: ліквідація корпоративної системи, автаркії, допомога США за планом Маршалла, використання досягнень НТР, вступ в ЄЕС, відносно низькі військові витрати. Важливу роль в економіці грала держава. ІРІ - один з центрів впровадження новітніх технологій.

Зберігалася регіональна специфіка: Північний захід - крупна промисловість з передовою технологією, північний Схід і Центр - дрібні і середні фірми з традиційними виробництвами (кераміка, одяг, взуття), Південь - відсталий, застійний регіон. Звідси - демократія на півночі, клиентеллизм і мафія на Півдні, корупція, тероризм, злочинність, впровадження в політику мафії.

У післявоєнні роки (1948 - 1962) виявилася і зберігалася домінуюча роль ХДП, що отримувала на виборах 45 - 50% голосів. Ліберали, республіканці та інші були фактичним придатком ХДП. ХДП представляла центристську течію. Праворуч від неї стояли ІСД (неофашисти) і монархісти, зліва - ІКП, ІСП.

"Центризм" ХДП виражався в балансуванні, ваганні між соціальним консерватизмом і соціальними поступками. Уряд очолював з 1948 р. по 1953 р. А. Де Гаспері. На підприємствах упроваджувалися ідеї патерналізму. У 1950 р. прийняті 3 частных аграрних закону для Центру, Півдня і Сіцілії. Велика частина латифундій ліквідована, але аграрне питання в цілому вирішений не був. Ухвалений закон про створення "каси Півдня" - фінансування суспільних робіт із створення інфраструктури.

У 1949 -1952 рр. спостерігається рух робітників проти згортання нерентабельних підприємств, "страйки навпаки", захвати селянами поміщицьких земель. Розправи з демонстрантами, використання моторизованої поліції - відповідь ХДП на виступи трудящих.

Відбувається розкол у ВІКТ: ще в 1948 р. створюється вільна конфедерація італійських трудящих (з 1950 р. - ІКПТ), в 1950 р. - ІСТ.

У зовнішній політиці йде зближення з США. З квітня 1949 р. Італія - член НАТО. На її території розміщуються військові бази США.

Вибірковий закон 1952 р., що дає право партії (блоку), що отримала 50% + 1 голос, мати 2/3 місця в парламенті, 7 червня 1953 р. був провалений.

Політика центру переживала кризу. У правлячих кругах йшла боротьба - за реформи або за настання на позиції "лівих сил". У серпні 1953 - червні 1955 р. у влади стояло праве крило ХДП, з липня 1955 до 1960 р. - помірне крило. Поліцейські репресії, судовий процес у справі про вбивство дівчини В. Монтезі розкрив картину корупції в правлячих кругах ХДП. Посилюється поліцейська цензура у сфері мистецтва, йде "чищення" держустанов від членів ІКП. Помірні уряди (1955-1960 рр.) ухвалили закон, що полегшує зганяння орендарів із землі.

На тлі спаду робочого руху ІСП в жовтні 1956 р. розірвала пакт про єдність дій з ІКП, замінивши його угодою про взаємні консультації.

VIII з'їзд ІКП прийняв тези "о італійській дорозі до соціалізму" - через боротьбу за демократію, "структурні реформи".

У зовнішній політиці Італії спостерігаються: підтримка вступу ФРН в НАТО, вступ Італії до ЄЕС (1957 р.), пожвавлення торгівельних зв'язків з СРСР.

Весна 1960 р. - створення однопартійного уряду на чолі з Ф. Тамброні (ХДП). Воно намагалося спертися на союз з ІСД, що викликало незадоволеність лівого крила ХДП і демократичній опозиції. Незадоволеність політикою Тамброні посилилася, коли неофашисти намагалися провести з'їзд ІСД в Генуї, місті, нагородженому золотою медаллю Опору. Загальнонаціональний протест привів до формування 4-х партійного кабінету А. Фанфані (ХДП, лібералів, республіканців, соціал-демократів) - перехідного кабінету до коаліції "лівого центру". Уряд виділив кошти на сільське господарство, надав кредити крупним аграріям.

21 лютого 1962 р. створений кабінет А. Фанфані на основі союзу ХДП з СДП, республіканцями. Кабінет побічно підтримувала ІСП. Уряд провів ряд реформ, що розповсюдили пенсії на селян, батраків, домогосподарок, були виділені кошти на безкоштовне медичне обслуговування.

Положення економіки в Італії в перші роки після війни. У післявоєнний період в світовому капіталістичному господарстві почався новий економічний цикл. На його рух великий вплив зробила війна з її величезними матеріальними руйнуваннями. Економіка Італії знаходилася в повному розладі: підприємства зупинилися, зв'язки між містом і селом порушилися, лютувала інфляція і процвітала спекуляція, число безробітні перевищили 2 мільйони чоловік.

Необхідність відновити ці руйнування, відновити сильно зношений і застарілий під час війни основний капітал породив величезний попит на капітальне устаткування і зумовили тривалість фази підйому післявоєнного циклу.

Відновленню економіки перешкоджали і такі величезні труднощі, як розрив, що історично склався, між Північчю і Півднем. Така ситуація сприяла зміцненню пануючого положення напівфеодальних кругів зацікавлених в експлуатації земельних латифундій за допомогою застарілих методів. Половина оброблюваних угідь була зайнята підприємствами що володіли землею на основі договорів. Земля здавалася в оренду на таких умовах (колонат, испольщина, издольщина), які були прийнятні лише для населення, що вкінець розорилося.

Розривши в рівнях розвитку промисловості існував і між областями, і між окремими галузями. В кінці 1945 р. промислове виробництво знизилося до ј Положення а промисловості не залишало надії на те, що вона зможе надати допомогу в подоланні труднощів і забезпечити підйом інших галузях. Потреба у відновленні матеріального виробництва стала надзвичайно гострою, але передвоєнний рівень був досягнутий лише в 1949 р.

Уряди антифашистської єдності - Ф. Паррі (1945), А. Де Гас пері (1945- 1947), у яких входили також комуністи і соціалісти, провели ряд заходів, направлених на відновлення господарства. Була введена що ковзає шкала зарплати. Розширені права профспілок. На ряду підприємств діяли "поради управління", що виникли в період війни і виступали як органи робочого контролю (надалі буржуазії удалося поступово добитися обмеження їх діяльності, а потім їх ліквідації). Нові уряди Де Гаспері (1947-53) користувалися також підтримкою США.

Структурні зміни в економіці Італії в післявоєнні роки.

Надання допомозі Італії з боку США.

Післявоєнна економіка Італії розвивається швидкими темпами. Темпи зростання валового національного продукту рівні «1.4 в 1870-1950 роки і 5,6 в 1950- 1969 роки.»[1] Такезростання було обумовлене тим, що до 1951 року США надали країнам Західної Європи 13 мільярдів доларів згідно плану Маршалла (міністра оборони США). План Маршалла ставив своєю за мету зміцнення гегемонії США в Європі на противагу впливу системи соціалізму на чолі з СРСР. 17 європейських країн ради досягнення цієї мети отримали значну фінансову допомогу для придбання промислового устаткування.

План Маршалла почав здійснюватися з квітня 1948, коли в США увійшов в силу закон про 4-річну програму «Допомозі іноземним державам» що передбачав надання допомозі західноєвропейським країнам на основі двосторонніх угод. По цих угодах країни — учасниці плану Маршалла зобов'язалися сприяти розвитку «вільного підприємництва», заохочувати приватні американські інвестиції співробітничати в зниженні митних тарифів, поставляти в США деякі дефіцитні товари, забезпечити фінансову стабільність, створити спеціальні фонди в національній валюті, що вивільняється в результаті здобуття американській допомозі, витрачання яких контролювалося б США уявляти регулярні звіти про використання отримуваних коштів. 30 грудня 1951 план Маршалла офіційно припинило свою дію і було замінене законом «про взаємне забезпечення безпеки» (прийнятий конгресом 10 жовтня 1951), що передбачав одночасне надання військовою і економічній допомозі.

Можливо, що таке економічне зростання дозволило демократичним силам післявоєнній Італії здійснити багато державних соціальних реформ: - допомога малоімущим (вдовам, інвалідам, багатодітним сім'ям малозабезпеченим громадянам); - страхування на випадок безробіття; - страхування від нещасних випадків; - страхування на випадок хвороби; - пенсійне забезпечення; - регулювання трудових стосунків (забезпечення гарантій в області зайнятості, найму, звільнень); - реальна заробітна плата (зарплата з врахуванням зростання цін).

Як відомо, “план Маршалла ” повинен був діяти протягом чотирьох років (з липня 1948 по червень 1952 р. плюс три місяця-з квітень п червень 1948 г.)на справі ж дія “плану Маршалла” практично закінчилася а початку 1950 р.

З квартальних і річних звітів про хід постачань за планом Маршалла” видно що на першому його етапі, до червня 1945 р., до Італії імпортувалися на основі плану або споживчі товари(зерно), або промислова сировина: зерно складало близько 40% всього імпорту, вугілля-24%, бавовна-15% нафтопродукти-10%, а машинне всього для устаткування лише 1%.С перебігом часу імпорт зерна неухильно скорочується,но абсолютно інших масштабів набуває імпорт машинного устаткування: у період з липня 1950 по липень 1951 р. машини складали 32% загального об'єму імпорту за планом Маршалла”. Така зміна структури товарів, що поставлялися за планом Маршалла”, свідчить про тому, що якщо на перших порах “план Маршалла ” використовувався головним образом в цілях експорту із США надлишків сільськогосподарської продукції і вугілля, то на другому етапі отримав переважання експорт машин.

У 1948 Італія досягла довоєнного рівня в промисловому виробництві а в 1950 - і в сільському господарстві. Провідні італійські монополії ("ФІАТ" "Фальк" і ін.), використовуючи засоби, отримані за планом Маршалла, повністю відновили устаткування; велику активність проявили державні промислові об'єднання: "ІРІ" і пізніше - "ЕНІ" ("Національні нафтогазове об'єднання", створені в 1953). Значний внутрішній і зовнішній попит на промислову і сільськогосподарську. продукцію у поєднанні з дешевою робочою силою і постійним посиленням інтенсивності праці сприяв швидкому зростанню економіки (навіть в період післявоєнного підйому економіки в Італія зберігалася найнижча зарплата в порівнянні з ін. країнами Західної Європи).

Вплив державного апарату на розвиток економіки.

Державно-монополістичний капіталізм в сучасній Італії знаходить своє вираження перш за все у вигляді так званого державного регулювання господарства. Буржуазна держава активно втручається в економічне життя країни, широко здійснює функції регулювання іконтролю над суспільним виробництвом на користь збагачення монополій, в збиток трудящим.

У Італії державне регулювання господарства виявляється в мілітаризації економіки, в зростанні державних інвестицій і закупівель, в форсуванні експортних заходів і т. д. Воно поширюється на виробництво, ціни, постачання особливо важливих видів сировини, на заробітну плату.

У Італії державне регулювання господарства виявляється в мілітаризації економіки, в зростанні державних інвестицій і закупівель, в форсуванні експортних заходів і т. д. Воно поширюється на виробництво, ціни, постачання особливо важливих видів сировини, на заробітну плату.

У 1951 р. була розроблена і почала проводитися в життя так звана «система пріоритету». Ця система встановлювала порядок розподілу урядом сировинних матеріалів, які, на думку монополістів, в даний період є дефіцитними. При розподілі дефіцитних видів сировини повинні враховуватися виробнича програма підприємств, план капіталовкладень і експортний план. Для здобуття дефіцитних видів сировини промислові підприємства повинні подавати заявки у відповідних урядові організації. Уряд же в першу чергу задовольняє запити крупних монополій, що виконують державні військові і інші замовлення. У другу чергу сировина надається підприємствам, що виконують військові замовлення країн, що входять в НАТО, і в третю черга – лише тим підприємствам, що випускають цивільну продукцію, за якими визнано право переважного здобуття дефіцитної сировини, тобто монополіям. Що має тісні зв'язки з урядом.

У тому ж році був створений Міжвідомчий комітет із закупівлі сировини і деяких продовольчих товарів для утворення державних резервів. Була також відновлена Центральна комісія з промисловості що діяла ще при фашистському режимі, створені Міжвідомчий комітет з координування державних замовлень і Комітет з фінансуванню військових замовлень.

Велика роль в регулюванні економіки належить так званому Міжвідомчому комітету з реконструкції. Одній з функцій його є складання списків сировинних товарів, що вважаються дефіцитними і що підлягають розподілу за системою пріоритету». У червні 1951 р. цей список включав наступні дефіцитні матеріали: мідь, нікель, деякі продукти металургійної промисловості (сталевий аркуш для глибокої штампування, магнітне листове залізо, біла жерсть), бензол, целюлозу сірку, цинк, свинець, алюміній. «Переважне право» на цих дефіцитних товари отримали монополії «Фіат», «Марення», «Альфа Ромео» і ін.

Втручання держави в сільське господарство в післявоєнний період найактивніше почалося в 1951 – 1952 рр. Крупні землевласники вже не могли продовжувати вести господарство по-старому, а для пожвавлення сільськогосподарського виробництва були потрібні значні капітальні вкладення, якими поміщики і сільськогосподарські підприємці не хотіли ризикувати. На допомогу їм прийшла буржуазна держава, за спиною якого стояли крупні банки. «Лише з 1952 по 1954 р. питома вага державних капітальних вкладень в сільське господарство зріс з 29,6 до 53%. Надалі доля державних капіталовкладень продовжувала збільшуватися.»

Найбільш крупні капіталовкладення здійснювалися через «Касу пер або мессаджиорно» - урядову організацію по проведенню аграрною реформи і здійсненню іригаційних робіт.

В області цін контроль здійснювався Міжвідомчим комітетом з цінам. За існуючим законодавством Комітет має право встановлювати ціни на всі товари і послуги на будь-якій стадії виробництва і розподілу. У теперішній час монополісти встановили через Міжвідомчий комітет з цінам високі тарифи на основні види коммуникального обслуговування, на електроенергію, газ, воду, телефон, телеграф, железнодорожный і міський транспорт.

Шляхом регулювання цін на сільськогосподарську продукцію італійське уряд робить вплив на розмір посівних площ під різними культурами і, отже, на обсяг виробництва окремих видів сільськогосподарській продукції.

Підпорядкування державного апарату фінансовій олігархії дає їй можливість не лише контролювати розподіл державних коштів в своїх інтересах, але і душити дрібні і середні підприємства шляхом позбавлення їх кредитів. «З 1946 по 1952 р. всі дрібні і середні підприємства Італії отримали лише 15 млрд. лір державних кредитів. В той же час великі монополії лише через Інститут фінансування («НИМИ») отримали кредит в 85 млрд. лір. За планом Маршалла» засоби йшли крупним монополіям, тоді як дрібні і середні підприємства розорялися через нестачу засобів. До початки 1952 р. Італії було надано за планом Маршалла» для закупівлі устаткування за межею 154 млн. дол., з яких майже половину (70 млн.дол.) отримали 6 компаній – «Фіат», «Едісон», «Монтекатіні», «Фальк» «Сме», «Саду».

Дрібним і середнім компаніям недоступний також внутрішній грошовий ринок. З 600 млрд. лір, зібраних з 1948 по 1952 р. шляхом випуску акцій і облігацій, 29 млрд. лір отримано концерном «Монтекатіні», 23 млрд. – «Фіат», 9 млрд. – «Пінеллі», 45 млрд. лір – концерном «Едісоном».»

Італійські монополії використовують державний апарат і з метою проведення потрібною їм зовнішньоторговельної політики.

Протягом останніх років монополії прагнули відновити втрачені під час другої світової війни позиції на світовому ринку. Це в значній міри і визначило напрям зовнішньоторговельної політики Італії, завданням яким стало забезпечення монополій зовнішніми ринками.

У 1955-1958 рр. посилилося проникнення італійських промислових товарів на ринки Латинської Америки, Близького Сходу і ряду інших районів. В результаті збільшився зовнішньоторговий обіг Італії.

В цілях посилення проникнення монополій на зовнішні ринки уряд розширює державне страхування експортних кредитів і пов'язане з ним середньострокове кредитування експорту. Аж до 1959 р. експортерам надавалося право страхувати 70% експортних кредитів, а з 1959 г.-до85%. З 1954 до 1959 р. держава страхувала експортні кредити на суму близько 500 млрд. лір. Ризик від можливих втрат монополісти перекладають через державу на широкі маси платників податків.

Підтримка монополістам в області зовнішньої торгівлі надається також шляхом повернення частини податків Заходу Міністерства зовнішньою торгівлі по посиленню італійського проникнення на зовнішні ринки далечіні можливість крупним італійським монополіям в умовах гострої конкуренції розширити за останні роки експортну експансію і укласти ряд контрактів на будівництво заводів, доріг і постачання різного вигляду устаткування.

У Італії характерним прикладом спроби «дозволу » економічних проблем шляхом державного регулювання капіталістичного господарства є широко розрекламований в пресі так званий «план» або «схема» колишнього міністра бюджету Ваноні.

«Схема збільшення зайнятості і національного доходу в Італії» відома під назвою «Плану Ваноні», розрахована на десятиліття 1955-1964 рр. «План Ваноні» намічає дороги розвитку економіки і регулювання окремих галузей промисловості і сільського господарства і передбачає крупні капіталовкладення в економіку країни з метою щорічного збільшення національного доходу на 5%. Цей «план» передбачає також збільшення промислового і сільськогосподарського виробництва, розширення зовнішньою торгівлі і на цій базі ліквідацію безработицыгов і митних зборів.

При розгляді доріг здійснення цього «плану » стає очевидним, що він представляє серію гіпотез, відірваних від дійсності. Для розширення обсягу виробництва необхідні капіталовкладення, які повинні робити окремі капіталісти, що не може бути «заплановано» жодними «планами » в умовах капіталізму. Самі автори «плану Ваноні» вимушені визнати, що, «якщо навіть нам удасться створити засоби, які спочатку виявляться достатніми для виконання програми, все ж при економіці вільного ринку не доводиться чекати що всі кінцеві результати будуть отримані».И перший же рік дії «плану Ваноні» підтвердив, що ці результати не будуть отримані. Хоча об'єм виробництва в 1955 р. збільшився, все ж двохмільйонна армія безробітних не зменшилася, не дивлячись на те, що 200 тис. чубків емігрували в інших країни.

Не удалося також і блокування заробітної плати, яке повинне було привести до значного зниження заробітної плати в умовах постійного зростання цін і вартості платних послуг.

Всупереч тим, що всім визначили «плану Ваноні» посилилися диспропорції в розвитку галузей першого і другого підрозділів . Не виправдалися також прогнози розвитку південних районів країни. Великі надії покладалися «планом Ваноні» на інвестиції з державного бюджету. Проте державні витрати з кожним роком ставали усе більш непродуктивними.

Таким чином, перші ж роки дії «плану Ваноні» показали його неспроможність. «План» залишився на папері, а розвиток економіки характеризувалося подальшим загостренням капіталістичних протиріч.

Державне регулювання капіталістичної економіки не має нічого спільного з планеруванням і не лише не усуває, але посилює все протиріччя капіталізму. Буржуазна держава не може вести планового господарства, бо окремі галузі господарства і підприємства знаходиться в приватній власності монополій. І тому державне регулювання економіки Італії, як і економіки інших капіталістичних стан, не усуває капіталістичну конкуренцію, а навпаки, веде до посилення анархії виробництва і конкурентної боротьби між окремими монополіями і групами монополій.