4. Консерватори при владі

На виборах 1951 р. перемогли консерватори. Головною причиною поразки лейбористів була неефективність англійської економіки після проведеної в значному обсязі націоналізації основних засобів виробництва. Націоналізація приватної власності не виправдала сподівань британських громадян.

У період правління консерваторів відчутних змін в еко­номіці не відбулося. її постійними супутниками були кри­зові явища, на щастя не руйнівні, внаслідок широкого засто­сування чинників державного регулювання. Виробництво в 1957 р. виросло на 57 % порівняно з 1938 р.

Причини низьких темпів економічного розвитку Великої Британії у 50—60-х роках крилися в малій частці капітало­вкладень, недостатньому використанні досягнень технічного прогресу, бракові кваліфікованої робочої сили, значних військових витратах (друге місце після США в демократич­ному світі). Давалася взнаки також втрата колоніальних во­лодінь. На відміну від інших країн, що опинилися у схожих ситуаціях, англійський колоніальний капітал переміщався в метрополію неохоче, повільно, оскільки тамтешні прибутки не влаштовували його власників. Пристосування Англії до життя без колоній розтягнулося на довгі роки і було досить болісним, на відміну від Франції та інших країн-метрополій. Економічні труднощі поглиблювалися абсолютною імпорт­но-експортною залежністю Великої Британії від зовнішніх ринків та негативним платіжним балансом, подолати який тоді не змогли ані лейбористи, ані консерватори. Зменшили­ся також надходження від нетоварних операцій. Англія пере­стала бути єдиним морським візником. Унаслідок цього на­прикінці 50-х років вона перемістилася з другого на третє місце по виробництву ВНП.

Означені труднощі англійського суспільства змусили уряд удатися до широкого застосування системи ДМК. Нор­мою для країни стали прямі та непрямі субсидії приватній промисловості. Характерною особливістю англійської еко­номіки був також розвиток новітніх галузей. Туди в основно­му переміщався й колоніальний капітал. Підприємницькі кола Англії прагнули покращити своє економічне становище за рахунок нових ринків, подолання митних бар'єрів сусідніх держав. Ці моменти живили прагнення стати членом "Спільного ринку".

Однак головним важелем англійської системи державного регулювання стала політика "стоп—іди". Бажаний результат досягався через розширення або стискання виробництва регулюванням банківської процентної ставки. Такий самий механізм використовувався для скорочення імпорту та дефіциту платіжного балансу. Стимулювання або обмеження досягалося зміною величини банківської ставки. Слід заува­жити, що діапазон експериментів в англійській економіці в 50—60-ті роки був досить широким: від націоналізації до ре­приватизації націоналізованої власності і навпаки.

Адекватною була і внутрішня політика консервативних урядів У. Черчілля (1951-1955), А. їдена (1955-1957), Г. Макміллана (1957—1963) та А. Дугласа-Х'юма (1963— 1964). Вона полягала, передусім, у стримуванні росту зарпла­ти під тиском інфляції. Консерватори навіть спробували планувати економіку, однак швидко переконалися у згуб­ності такої політики, її нереальності. Як інструмент регулю­вання широко використовувалась також податкова політика.

Період правління консерваторів ознаменувався остаточ­ним розпадом Британської колоніальної імперії. У лютому 1960 р. Гарольд Макміллан у відомій промові про "вітер змін" визнав право колоніальних народів на незалежність. На 1964 р., коли при владі перебував уряд Алекса Дугласа-Х'юма, Британська колоніальна імперія фактично припини­ла існування. Прагнучи стати одним із європейських лідерів, Велика Британія у 1960 р., на противагу "Спільному ринкові", створила "Європейську асоціацію вільної торгівлі" (ЄАВТ), до якої увійшли також Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція. У 1952 р. Англія опанувала атомну зброю, брала активну участь у створенні воєнно-політичних блоків західних держав.

Англійський соціальний рух у період правління консерва­торів проявився в численних страйках економічного характе­ру. Під впливом науково-технічної революції змінювалася соціально-виробнича структура найманої праці. У 1961 р. "білі комірці" становили 36 % учасників ринку найманої праці. Масовість страйкової боротьби на досить пасивному загаль­ноєвропейському тлі була наслідком повільного економічно­го розвитку Великої Британії, а відтак, слабкого зростання життєвого рівня. Помітно активізувалася у 50—60-х роках антивоєнна боротьба, одним із проявів якої були, зокрема, щорічні так звані Олдермастонські походи (Оддермастон — центр виробництва атомної зброї).