Лекція 4 Країни Європи і Північної Америки в період післявоєнної нестабільності (1918 – 1923 рр.)

ЗМІСТ

1. Революційна кризу і революції в країнах Центральної Європи

2. Індустріально-розвинуті країни Заходу в 1918 – 1923 рр.

1. Революційна кризу і революції в країнах Центральної Європи

Перша світова війна надзвичайно загострила внутрішньополітичну обстановку в країні. У роки війни різко погіршало положення народних мас. Знаходячи засоби на війну, правляча верхівка вводила все нові примусові позики, збільшували податки. Військові податки в 1917 р. в порівнянні з 1913 р. зросли в 5 разів. Робочий день складав 12—14 і більше годин. Різко зросла інтенсифікація праці. Під приводом виконання «патріотичного обов'язку» кайзерський уряд ввів загальну трудову повинність, що стала військовою каторгою для робітників. Війна принесла розорення і зубожіння і німецькому селянству. У селі не вистачало робочих рук. До осені 1918 р. розміри посівних площ скоротилися більш ніж наполовину.

Тривала війна, страшна нужда викликали підйом революційного руху. У широких масах німецького народу все сильніше виявлялося бажання припинення війни, укладення миру.

Неминуча поразка, що наближається, у війні загострила протиборство різних політичних сил. Найвпливовішою політичною партією залишалася соціал-демократична партія Німеччини яка переживала глибоку кризу. В рядах СДПН посилилася боротьба течій: правого, центристського і лівого. Почався масовий вихід з партії, особливо в промислових районах. До 1917 р. чисельність СДПН скоротилася до 243 тис. проти 1085 тис. чоловік в 1914 р.

Праві соціал-демократи виступали за демократичну революцію, встановлення республіканської форми правління, затвердження демократичних свобод, проведення соціальних реформ, поступову побудову соціалістичного суспільства. Лідери – Ф. Еберт, Ф. Шейдман.

Прагнучи зберегти вплив на робочий клас центристські лідери утворили в квітні 1917 р. Незалежну соціал-демократичну партію (НСДПН) на чолі Каутського, Гаазе, Дітмана, до якої увійшло близько 100 тис. робітників. Вони виступали за демократичну революцію, заперечували диктатуру пролетаріату, були прибічниками парламентських методів боротьби.

Ліві соціал-демократи на чолі з Карлом Лібкнехтом, Розою Люксембург, Францем Мерінгом, Кларою Цеткин, Вільгельмом Піком і іншими виступали за насильницький захват влади, встановлення диктатури пролетаріату, світову соціалістичну революцію і залишилися вірними марксизму. У січні 1916 р. ліві об'єдналися в групу «Інтернаціонал», перейменовану незабаром в групу «Спартак».

У 1917 р. Спартак увійшов в НСДПН. 7 листопада 1918 р. відбулася конференція групи «Спартак» за участю лівих соціал-демократів з Бремена. Виходячи з аналізу обстановки, що склалася, і співвідношення класових сил в країні, конференція розробила програму народної революції. Основними її пунктами були: скидання монархії; негайне припинення війни і покарання військових злочинців; надання демократичних прав і свобод народові; конфіскація земель крупних землевласників; знищення основ німецького капіталізму — експропріація банків, гірських промислів, металургійних заводів і так далі Ета була програма буржуазно-демократичної революції.

Початком Листопадової революції в Германії з'явилося повстання матросів військового флоту в Килі 3 листопада 1918 р., направлене проти продовження війни. Повсталих матросів і солдатів підтримали робітники р. Кіля, що почали загальний страйк. У Килі була створена перша в Германії Порада робочих і матроських депутатів, яка протягом двох днів утримувала всю владу в місті. З Кіля революція поширилася на інші міста Німеччини.

9 листопада 1918 р. по заклику «Спартака» і за сприяння старост в Берліні почався загальний страйк, що переріс в озброєне повстання. Сотні тисяч робітників і солдатів берлінського гарнізону вийшли на вулицю. Власті не в силах були надати революції серйозний опір. Повсталі захопили найважливіші стратегічні пункти Берліна: поліцейське управління, головний телеграф, ратушу, рейхстаг.

Результатом народного повстання з'явилося скидання юнкерсько-буржуазної монархії Вільгельма II.

У перші дні революції реальна влада в багатьох місцях виявилася в руках Порад. Поради встановлювали контроль над виробництвом, обмежували економічну владу монополістів, створювали озброєні загони, проголошували своєю метою встановлення соціалізму. Проте більшість робітників і солдатів були схильні до парламентаризму.

10 листопада пленум Берлінської Поради затвердив раніше сформований уряд з правих соціал-демократів і незалежних на чолі з Ебертом. Новий уряд отримав найменування Поради народних уповноважених.

Уряд провів ряд соціальних реформ: відмінило військове положення в країні, надало деякі демократичні права і свободи — загальне вибіркове право, свободу слова і зборів. Була оголошена амністія політв'язнем, узаконений 8-годинний робочий день.

У своїй зовнішній політиці уряд Еберта орієнтувалося на держави-переможниці. 11 листопада 1918 р. між Німеччиною і Антантою було поміщено перемир'я на основі повної капітуляції Німеччини.

Зважаючи на повну дискредитацію старих буржуазних партій під час війни була проведена їх реорганізація. Крупні промисловці, фінансисти і землевласники створили в кінці 1918 р. «Німецьку національну народну партію», яку підтримували також юнкери, офіцери і частина чиновників.

На базі колишньої прогресивної партії і лівого крила націонал-лібералів виникла Німецька демократична партія, що відображала інтереси торговельно-промислових кругів і що користувалася підтримкою міської дрібної буржуазії і інтелігенції. Була реорганізована і партія націонал-лібералів, що отримала назву «Німецькій народній партії», виражала інтереси магнатів важкої індустрії, банкірів і частково крупних землевласників. Католицька партія («Центр») була перейменована в Християнсько-демократичну народну партію! Всі буржуазні партії вимагали ліквідації Порад і термінового скликання Засновницьких зборів.

16 листопада 1918 р. в Берліні відкрився Перший Загально-німецький з'їзд Порад. В день відкриття з'їзду Спартак організували в Берліні 250-тисячну демонстрацію робітників під гаслами: «Вся влада Порадам!», «Відчуження уряду Еберта і створення єдиної соціалістичної республіки!». Проте з'їзд відхилював вимоги демонстрантів і залишив всю законодавчу і старанну владу в руках уряду народних уповноважених. Було прийнято рішення про скликання національних зборів.

Таким чином, головне питання революції — питання про владу— було вирішене соціал-демократичною більшістю з'їзду на користь Національних зборів.

30 грудня 1918 р. — 1 січня 1919 р. в Берліні відбувся Засновницький з'їзд Комуністичної партії Німеччини. На з'їзді Карл Лібкнехт виступив з доповіддю про кризу в НСДПН і про необхідність створення Комуністичної партії Німеччини. З'їзд одноголосно прийняв програму Комуністичної партії, що проголосила головним завданням боротьбу за доведення революції до кінця, за перемогу диктатури пролетаріату.

Як найближчі політичні і соціальні завдання в програмі висувалися: створення єдиної соціалістичної республіки, ліквідація всіх парламентів і інших старих органів влади і передача їх функцій робочим і солдатським Порадам; вибори Порад робітників, солдатських і селянських депутатів по всій Німеччині на основі загального вибіркового права. В області економічної програма передбачала конфіскацію майна і доходів династій і князів на користь суспільства; експропріацію всіх банків, шахт, металургійних заводів, здійснення аграрної реформи і ін. Це була марксистська, революційна програма, що націлювала на скидання влади і завоювання диктатури пролетаріату.

6 січня в Берліні почалася грандіозна політична заба­стовка. Робочі загони зайняли будівлю поліцай-президії і зміцнилися в газетному кварталі. На придушення берлінського повстання уряд кинув крупні сили під командуванням правого соціал-демократа Шкарпетці. В ході багатоденних і важких кровопролитних боїв урядовим військам удалося зломити опір повсталих. 15 січня 1919 р. прибічники Шкарпетці заарештували і убили вождів комуністичного руху Карла Лібкнехта і Розу Люксембург.

У обстановці настання контрреволюції і білого терору 19 січня 1919 р. відбулися вибори в Національні збори, які дали більшість буржуазним партіям. Буржуазія вибрала містом роботи Національних зборів провінційне містечко Веймар. В день відкриття зборів, 6 лютого 1919 р., Центральна Порада робочих і солдатських депутатів, що знаходилася в руках соціал-демократичних лідерів, постановила передати всі свої права Національним зборам. Тим самим були ліквідовані Поради, створені в ході Листопадової революції.

Таким чином, Листопадова революція по своєму характеру залишалася буржуазно-демократичною революцією. Листопадова революція мала і велике міжнародне значення.

У Баварії революційна боротьба завершилася захватом влади і створенням Радянської республіки. Весною 1919 р. в Баварії на грунті господарської кризи, що усе більш заглиблювалася, і зростання зубожіння мас трудящих різко загострилася суспільно-політична обстановка. В ході боротьби 13 квітня був створений Виконавський Комітет у складі комуністів і лівих незалежників на чолі з комуністом Євгенієм Льовіне. Новий уряд проголосив Баварію Радянською республікою. За час свого короткого існування Радянський уряд Баварії ввів робочий контроль на фабриках і заводах, приступив до націоналізації промислових підприємств і банків, приступив до здійснення програми пролетарської диктатури. Були прийняті заходи для боротьби з внутрішньою контрреволюцією, заснований революційний трибунал.

Всю свою увагу Радянська влада повинна була зосередити на захисті республіки. У короткий термін їй удалося озброїти до 20 тис. робітників, створити бойову Червону Армію, яка протягом майже двох тижнів успішно відображала атаки урядових військ, що налічували близько 100 тис. чоловік. Ігнорування селянських інтересів позбавило Радянську республіку підтримки з боку селянства.

В рядах революціонерів почався розкол і незгоди. 1 травня урядові війська вступили до Мюнхена і відновили конституційні порядки.

У 1918 р. Австро-угорська імперія припинила своє існування. Війна різко загострила економічний і політичний стан в країні. Зросли революційні настрої серед багатьох шарів угорського суспільства.

У революції, що почалася 30 жовтня 1918г. широкі народні маси вимагали проведення реформ, а імператор Карл був їх рішучим противником, його уряд не підтримували навіть угорські чиновники і військові. На хвилі революційного підйому 16 листопада 1918 р. Національна Порада Угорщини проголосила Угорщину республікою. Уряд країни очолив М.Каройі.

Новий кабінет активно почав здійснювати реформи. Було встановлено загальне, рівне і пряме вибіркове право при таємному голосуванні, ухвалені закони про свободу зборів і союзів, вирішувалося створення політичних організацій, ухвалений закон про 8-вартового робочому дні. Планувалося провести аграрну реформу, в ході якої повинне було зменшитися поміщицьке землеволодіння, а частину землі передбачалося передати безземельним селянам.

Основним підсумком демократичної революції 1918г. стало утворення незалежної і суверенної Угорської держави, яка починала свою історію з демократичних перетворень.

Проте в Угорщині, на відмінність, наприклад, від Австрії був досить сильним вплив комуністів, які в листопаді 1918 р. утворили Комуністичну партію Угорщини (КПУ). Вона складалася, в основному, з тих, хто повернулися з Росії і пройшли там «більшовицькі університети» військовополонених-угорців на чолі з Б.Куном. Комуністи закликали до соціалістичної революції і встановлення диктатури пролетаріату по радянському зразку. Вони почали активну роботу по розширенню свого впливу в Порадах, що створюються по всій країні.

Зовнішнє і внутрішнє положення молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам - Румунії, Чехословаччини, Королівству сербів, хорватів і словенських. Ця вимога виявилася фатальною для помірних політиків на чолі з Каройі, які орієнтувалися на країни Антанти і відстоювали принцип територіальної цілісності країни. Уряд Каройі не виконав домагань держав-переможниць. Спроба прем'єра спертися на соціал-демократів і створити однопартійний уряд з них ні до чого не привела. Країни Антанти вирішили попереджувати безлади і запропонували ввести війська до Угорщини. Під тиском подій кабінет Каройі пішов у відставку.

Але соціал-демократи створили свій уряд і звернулися із пропозицією до комуністів взяти в нім участь. Комуністи вирішили використовувати ситуацію по-своєму. Розуміючи, що за ними коштує чимала кількість прибічників, вони запропонували соціал-демократам об'єднатися на комуністичній платформі.

21 березня 1919 р. була утворена об'єднана Соціалістична партія Угорщини (СПУ), де комуністи стали грати домінуючу роль. Нова партія оголосила, що бере владу в свої руки, і узяла курс на встановлення диктатури пролетаріату. Робочі загони роззброїли поліцію і жандармерію Будапешта, захопили найважливіші об'єкти столиці: вокзали, пошаную, телеграф, міст через Дунай. Було утворено новий уряд - Революційну урядову пораду, яка проголосила утворення Угорської Радянської Республіки. Всі перетворення нова влада здійснювала по вже відомому з досвіду Росії сценарію.

Основні перетворення Угорської Радянської республіки (ВСР)

Націоналізувалися банки, великі і навіть дрібні підприємства, ощадні каси, транспортні і торгівельні контори. Для керівництва економікою створювалася Вища порада народного господарства, для керівництва галузями - народні комісаріати

Ліквідовувався старий державний апарат, влада передавалася в руки повсюдно створюваних Порад. підприємців, чиновників позбавляли політичних прав

Скасовувалося поміщицьке землеволодіння. Націоналізації піддалися ділянки землі, що перевищують 100 хольдов (1 хольд = 0,57 га). На націоналізованих землях в примусовому порядку створювалися кооперативи

Був встановлений 8-годинний робочий день, підвищувалася зарплата робітником, знижувалася квартирна плата. Школи, університети, лікарні бібліотеки були націоналізовані. Вводилася безкоштовна освіта і медичне обслуговування

У зовнішній політиці УСР повністю орієнтувалася на Радянську Росію. Була сформована Червона Армія з робітників

Скасовувалися чини і звання. Церква відділялася від держави, а школа від церкви. Проводилися репресії відносно священнослужителів

Проводилася примусова реквізиція майна заможних верств населення, виселення їх з квартир і будинків і переселення в них робочих сімей

Нова влада прийняла тимчасову Конституцію УСР, аби додати своїм насильницьким діям конституційний характер

Заходи нової влади, встановлення необмеженою диктатури комуністів викликали украй негативне відношення соціал-демократів і, тим більше, представників центристських і правих політичних сил. Вони вимагали ліквідації Радянської влади.

Проти Угорської Радянської Республіки об'єднаним фронтом виступили держави Антанти, які прагнули ізолювати Угорщину від Радянської Росії.

У квітні 1919 р. на територію УСР були введені французькі війська (південь країни), почали настання румунські і чехословацькі частини. Угорській Червоній Армії, проте, удалося розгромити чехословацькі війська, і вона вступила на територію Словаччини, де по угорському зразку була створена Словацька Радянська Республіка, яка, правда, проіснувала менше місяця.

Тим часом; адмірал австро-угорського флоту М.Хорті почав формувати свою армію, що складалася з колишніх офіцерів угорської королівської армії. Румунські і чехословацькі війська в квітні - травні 1919 р. відтіснили Червону Армію до річки Тіса, захопивши майже половину території Угорщини. Надії на наступ військ Радянської Росії не виправдалися, оскільки армія була скута на фронтах Громадянської війни.

Протистояння диктатурі наростало. Літом 1919 р. в Будапешті і у ряді інших міст спалахнули антирадянські повстання, які незабаром були жорстоко пригнічені загонами угорських червоноармійців.

У країні вибухнула господарська катастрофа, заходи нової влади були малоефективні і не знаходили підтримки в населення. Угорщина залишалася в економічній блокаді, а комуністичний уряд фактично не контролював ситуацію в країні, і 1 серпня, румунських і чехословацьких військ, що під тиском наставали, пішло у відставку. Новий уряд Угорщини очолили профспілкові і соціал-демократичні лідери. 4 серпня 1919 р. румунські і чехословацькі війська увійшли до Будапешта. Проіснувавши 133 дні, комуністична влада в Угорщині лягла.