Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ківалов МП.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
20.11.2019
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

6.1. Митна політика — наука чи мистецтво, суб'єктивний фактор у політиці

Оптимізація процесу формування державою митної політи­ки, ефективне застосування всіх наявних засобів та інструментів її реалізації неможливі без існування в державі сталого інсти-туціонального механізму, спрямованого на реалізацію цих функцій, який покликаний не тільки захищати вітчизняних виробників та внутрішній ринок від можливого завдання шко­ди з боку інших держав та їх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, але й, керуючись національними інтересами, забезпе­чувати необхідний баланс між лібералізацією зовнішньої торгівлі та протекціонізмом.

Розглядаючи певні схеми подібного механізму необхідно уяв­ляти, що для політики як складного комплексного явища ха­рактерні багатогранність форм та здатність до проникнення в будь-які сфери суспільного життя. Із цієї причини виникають певні складнощі щодо чіткого визначення суб'єктного складу митної політики, оскільки він є набагато ширшим за коло дер­жавних органів, до функцій яких входить формування та реалі­зація цієї політики. Перелік інституцій, які можуть брати участь у проведенні політики або виробленні конкретних політичних рішень, практично невичерпний і він не обмежується лише орга­нами державної влади та місцевого самоврядування. Наприк­лад, опрацювання будь-якої проблеми, пов'язаної з митною полі­тикою держави може бути доручене певним науковим устано­вам, групам експертів. Це стосується і Верховної Ради, і Прези­дента України, і Кабінету міністрів. Наприклад, у розробці зако-

нопроектів беруть участь не лише народні депутати або служ­бовці органів державної влади, але й фахівці з відповідних га­лузей. Це може бути, різного роду наукові установи, незалежні експерти, як українські, так і зарубіжні. Безпосередньо для про­ведення експертиз законопроектів діє Інститут законодавства при Верховній Раді, але до розробки окремих законопроектів залучаються й інші наукові установи України, зокрема при ро­боті над проектом нового Митного кодексу України на договір­них засадах залучалися фахівці Одеської національної юридич­ної академії.

Подібні методи використовуються і Президентом України. Зокрема, згідно зі своїм Статутом, який було затверджено Ука­зом Президента України, Національний інститут стратегічних досліджень є базовою науково-дослідною установою аналітико-прогнозного супроводження діяльності Президента України. Указом Президента Про впровадження системи стратегічного планування і прогнозування створено Центр інформаційних ресурсів і технологій, на який покладено організацію інформа­ційного забезпечення та науково-аналітичного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України щодо впровадження системи стратегічного планування і прогнозуван­ня у сфері економічної та інформаційної безпеки, розроблення відповідних інформаційних ресурсів і технологій та підготовки кадрів.

Крім того, існує вже загаданий нами інститут радників як на постійних, так і на громадських засадах. Радники Президента України діють у структурі його Адміністрації, що здійснює організаційне, правове, консультативне, інформаційне і аналітичне забезпечення діяльності Президента України щодо реалізації ним своїх повноважень. Крім того, Президент може признача­ти позаштатних радників та консультантів, завданням яких є аналіз розвитку галузей економіки, соціальної сфери, науки, культури, стану міжнародних зв'язків України, підготовка про­позицій з цих питань Президентові України. Вони також залу-

110

111

чаються до здійснення експертиз законів України, що надхо­дять на підпис Президенту України, проектів указів і розпоряд­жень Президента України, підготовки висновків щодо цих про­ектів. Зокрема, групами експертів здійснюється підготовка По­слань Президента до Верховної Ради, в яких визначаються ос­новні напрямки державної політики на відповідний період. Радниками та консультантами можуть призначатися вчені, провідні фахівці різних галузей економіки, соціальної сфери з числа громадян України та іноземних громадян. Вони можуть здійснювати свою діяльність як безоплатно так і на договірній основі.

Аналогічним чином призначаються радники прем'єр-міні­стра, керівників інших міністерств та відомств. При чому, рад­ники можуть співпрацювати як з конкретною посадовою осо­бою, так і утворювати робочі групи при відповідних органах державної влади як для допомоги у вирішенні поточних справ, так і для роботи над конкретним завданням, проектом, програ­мою тощо, (наприклад — розробки програми діяльності Кабіне­ту Міністрів).

Зокрема, Міністерство економіки має право утворювати в разі потреби за погодженням з іншими зацікавленими центральни­ми органами виконавчої влади в межах своєї компетенції комісії та експертні групи, в тому числі із залученням до них фахівців на договірній основі.

Митно-тарифна рада для здійснення покладених на неї зав­дань по узагальненню практики митно-тарифного регулювання в Україні та розробці пропозицій щодо вдосконалення митно-тарифної політики має право залучати на договірних засадах фахівців органів державної виконавчої влади та наукових ус­танов, створювати з їх числа тимчасові комісії. Так само залу­чати фахівців для розробки тих чи інших питань мають право і інші органи державної влади.

Державна служба експортного контролю для здійснення своїх повноважень залучати спеціалістів центральних та місцевих

органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що нале­жать до його компетенції, а також для участі в роботі експерт­них рад, які утворюються при ньому, залучати у встановленому порядку до проведення експертизи і надання консультацій по­заштатних радників (експертів), перелік яких затверджує Голо­ва Держекспортконтролю України.

Запрошення іноземних радників може здійснюватися міні­стерствами, іншими центральними і місцевими органами вико­навчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (далі — замовники) для надання консультаційної допомоги у розробленні державних, регіональних та галузевих програм ринкових перетворень, роз­витку самоврядування, координації роботи з виконання міжна­родних проектів тощо1.

Запрошення вищеназваними органами, на які поширюється чинність Закону України "Про державну службу", іноземних радників, які прибувають в Україну по міжвідомчих зв'язках погоджується з Головним управлінням державної служби при Кабінеті Міністрів України. З цією метою до Головдержслужби подаються лист-погодження і відомості про кандидатуру іно­земного радника, а також програма його діяльності і необхідні матеріали про домовленість. У програмі діяльності іноземного радника зокрема зазначається: мета запрошення; перелік пи­тань, до вирішення яких він залучається; перелік структурних підрозділів та список посадових осіб, які співпрацюватимуть з ним; очікувані результати; умови оплати праці, проживання, транспортного обслуговування, медичного та інших видів страху­вання; кошторис витрат, пов'язаних з перебуванням іноземно­го радника (з переліком джерел їх покриття).

Замовники щокварталу, а також по закінченні строку пере-

1 Постанова Кабінету Міністрів України "Про Порядок погод­ження запрошення іноземних радників та звітування про резуль­тати їх роботи" від 18 лютого 1998 р. № 200.

112

(•«•»•>

і

113

бування іноземного радника в Україні, подають до Головдерж-служби звіти про результати роботи іноземних радників та підсумковий звіт про виконання програми його діяльності та можливість практичного використання результатів цієї діяль­ності. Головдержслужба узагальнює подані звіти і надсилає інфор­мацію Кабінетові Міністрів України по закінченні року.

На прийняття рішень органами державної влади та їх поса­довими особами також має значний вплив діяльність політич­них партій та громадських організацій та ін. Нажаль, діяльність цих важливих важелів державної політики ніяким чином не врегульовано. Так і не було схвалено Верховною Радою закон про опозицію, який поставив би політичний процес в цивілізо­вані і демократичні рамки і дав би можливість різним політич­ним силам ефективно відстоювати свої погляди. Так само існує нагальна потреба прийняття закону про лобі, як це має місце, наприклад у США. Оскільки природно, що певні особи та угру-пування — лобі, які мають сильні економічні важелі і звідси значні інтереси і можливості у впливі на державну політику і політичних та державних діячів, намагаються цей влив реалізу­вати. Цей процес отримав назву лобіювання, і на думку багатьох фахівців це явище є невід'ємним елементом будь-якої системи правління. Тому в багатьох країнах пішли шляхом законодав­чого регулювання діяльності цих сил, щоб поставити їх у циві­лізовані рамки.

Вищезгадані елементи механізму державної політики мають не менш важливе значення для прийняття політичних рішень, ніж формалізована діяльність державних інституцій. Почина­ючи з Аристотеля, політика розглядається в більшій мірі не як наука, а як мистецтво управління. А мистецтво безпосередньо пов'язане з конкретним індивідом, його індивідуальними риса­ми та якостями. Прояву політики в матеріальному світі в якості конкретних рішень, дій передує її існування в ідеальній формі — формі розумової діяльності, ідей, поглядів, уявлень. Таким чи­ном, радник на громадських засадах Президента або прем'єр-

міністра, який має можливість впливати на формування позиції та поглядів відповідної посадової особи, може мати набагато більший вплив на прийняття певних рішень, ніж ті органи, на які офіційно покладені відповідні завдання. Так само значну, але дуже часто неформалізовану і не помітну роль в прийнятті політичних рішень мають політичні лобі, партії, рухи та ін.