8.8. Механізм митно-тарифного регулювання

Митно-тарифне регулювання як засіб економічного характе­ру здійснює свій регулюючий вплив опосередковано: через ме­ханізм ціноутворення і таким чином відмежовує національ­ний ринок від загальносвітового. Сплата мита підвищує ціну на імпортний товар, знижує його конкурентоспроможність віднос­но аналогічних товарів національного походження. Це ставить національних виробників у більш сприятливі умови, сприяє підви­щенню їх рентабельності, позитивно впливає на процес накопи­чення капіталу і темпи розвитку національної економіки.

При визначенні ставок мита головними критеріями повинні бути:

• економічні інтереси держави в цілому,

• інтереси національних виробників і споживачів,

• можливість та доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною,

• інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої коопе­ рації;

• заохочення або стримування імпорту товарів у залежності від ступеня їх обробки,

• сприяння виробництву товарів експортного призначення через систему пільг на імпорт сировини і компонентів,

• доцільність обмеження імпорту окремих товарів або підви­ щення прибутків держбюджету від їхнього імпорту,

• можливість маневрування рівнем мита у ході міждержав­ них торговельних переговорів для одержання зустрічних по­ ступок.

Подібний підхід вимагає наявності більш послідовної і вива­женої політики по митному регулюванню. Крім закликів за­хищати неконкурентноспроможну вітчизняну продукцію, які лу­нають з боку відповідних лобі, необхідно також враховувати інтереси споживачів щодо доступу до імпортних товарів висо-

166

167

кої якості за помірними цінами та можливі наслідки протекці­оністських дій нашої держави у зовнішньополітичних відноси­нах. Не є секретом, що від введення митого тарифу на імпорт у виграші сказалися виробники та державний бюджет, а в про­граші — споживачі". Митний тариф, як і будь який податок, приводить до перерозподілу прибутків до державного бюджету та виробників в галузях, які захищені цим тарифом. Але, су­купний виграш виробників і держави є меншим ніж сукупний програш споживачів, це пояснюється тим, що: по-перше, спожи­вачі вимушено скорочують споживання продукції, оскільки вона стає дорожчою; по-друге знижується ефективність розподілу ресурсів, оскільки розширюється виробництво у недостатньо кон­курентоспроможних вітчизняних фірм з більш високим рівнем витрат. Але з іншого боку, підтримка вітчизняного виробника та наповнення державного бюджету сприяє зайнятості населен­ня та збільшенню видатків на соціальну сферу, тим самим збільшуючи життєвий рівень населення.

Подібна ситуація вимагає комплексного підходу, що означає, що під час застосування певного засобу впливу необхідно вра­ховувати національні інтереси держави, її міжнародно-правові зобов'язання, прогнозувати наслідки відповідних дій на вели­кий проміжок часу вперед. Але при цьому, на нашу думку, за­хищати національних виробників потрібно саме від недобросо­вісної конкуренції, а не просто від конкуренції, як це хотіли б деякі політики, або це означало б, що митна політика України розвивається в зовсім іншому напрямку, ніж це робиться у більшості країн світу. І якщо комусь подобається протекціонізм, то не слід забувати, що найбільш поширеним він був у XIX столітті і для останнього року 20 сторіччя він вже трохи застарів. Більш того, намагання будь-яким чином захистити внутрішній ринок неодмінно зіштовхнуться з тиском з боку інших держав в інтересах яких відкрити доступ для своїх то­варів на український ринок.

Оптимальним в такій ситуації вбачається шлях вимагання

двосторонніх зустрічних поступок, коли лібералізація митної політики нашої держави повинна проводитись на паритетних засадах з її торгівельними партнерами ; збільшення доступу товарів іноземного походження на внутрішній ринок України повинен компенсуватися наданням доступу для Українських товарів на ринки інших держав. Останнє явно не входить у пла­ни держав того ж Європейського Союзу, а економічна ситуація в Україні не дає реальної можливості диктувати свої правила гри. Одним з виходів з цієї ситуації є якомога скоріший вступ України до Світової Організації Торгівлі, що зокрема передба­чає значне реформування митного тарифу.

У світлі цього питання необхідно згадати ще один документ під назвою "Концепція трансформації митного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ"¹. Ця Кон­цепція визначає загальні напрямки трансформації ставок ввізно­го мита, які б забезпечили Україні приєднання до Генеральної угоди з тарифів і торгівлі та вступ до Світової організації торгівлі, що мало б надати українським товарам вільний доступ на рин­ки країн-членів цієї угоди.

Стаття 2 Концепції накреслила ряд завдань, які повинні бути досягнуті трансформацією митного тарифу, це:

"Інтеграція економіки України у світову ринкову систему,

забезпечення доступу товарів, що експортуються з України, до зовнішніх ринків;

забезпечення стабільного та передбачуваного розвитку еко­номіки України, залучення іноземних інвестицій;

приведення товарної номенклатури, а також рівня ставок ввізного мита митного тарифу України у відповідність з вимога­ми Гармонізованої системи опису та кодування товарів 1996 року Світової Ради митного співробітництва (далі — ГС 1996 СРМС) та рішень Уругвайського раунду переговорів у рамках ГАТТ;

¹ Указ Президента України "Про Концепцію трансформації мит­ного тарифу України на 1996-2005 роки відповідно до системи ГАТТ/СОТ" від 6 квітня 1996 р. № 255/96.

168

169

запровадження режиму найбільшого сприяння у сфері зов­нішньої торгівлі з країнами-членами СОТ.

Кінцевою метою трансформації митного тарифу України є досягнення після закінчення перехідного періоду рівня серед­ньозваженої ставки ввізного мита не більш як 14 відсотків".

Реформування митного тарифу повинно відбуватися посту­пово, а під час реформування повинні вживатися заходи захис­ту прав національних товаровиробників та забезпечення необ­хідних надходжень до державного бюджету. Відкриття націо­нального ринку України для іноземних товарів повинно відбу­ватися на умовах взаємності з країнами-членами СОТ.

У процесі реформування мають встановлюватися ставки ввізного мита на промислові товари, граничний рівень яких не перевищує ЗО відсотків, а на сільськогосподарську продукцію — 70 відсотків від їхньої митної вартості. При цьому низькі став­ки ввізного мита повинні встановлюватися на сировину, се­редні — на напівфабрикати та високі — на готову продукцію. Протягом перехідного періоду найвищі ставки повинні засто­совуватись до товарів, аналоги яких виробляються в Україні, літаків, предметів розкоші і автомобілів; найнижчі — на това­ри, які не виробляються в Україні, належать до "критичного" імпорту або використовуються українською промисловістю і сільським господарством.

Як зрозуміло з назви цієї Концепції, її виконання було роз­раховане приблизно на десять років, з яких залишилося лише тільки шість. Тож будемо сподіватися, що в українській еко­номічній політиці візьме гору здоровий глузд і наша держава піде шляхом, яким йдуть всі розвинуті (і не тільки) країни, бо іншого шляху для цивілізованого розвитку просто не існує.