1 Студ. Гр. Феу-510 знту

² д-р економ. наук, проф. ЗНТУ

Оцінка ринку взуття в україні: проблеми та перспективи

Мета данної роботи концентрується двух головних моментах: оцінка та аналіз ситуації зовні і всередині ринку взуття в Україні, прогноз ймовірних змін і на цій основі вже робити якісь висновки і управлінську стратегію; пошук критеріїв для приняття управлінських рішень щодо вирішення проблем.

Розглядаючи проблеми ринку взуття, виділено одну, на наш погляд, найсуттєвішу проблему,- конкурентоспроможність. Саме об’єктивне дослідження конкурентоспроможності галузі виробництва взуття в Україні я обрала метою своєї роботи.

На даному етапі розвитку взуттєвої промисловості ще рано говорити про серйозну глобальну конкурентноздатність України. Хоча українські підприємства поступово нарощують обсяги поставок в Європейські країни та країни СНД та Балтії, проходить це, переважно за давальницькими схемами. Основні замовники шкіряного взуття – фірми з Італії, Німеччини, Австрії, Чехії, тобто це практично ті ж самі країни, які є і основними легальними поставниками взуття в Україну (і не виключено, що під закордонними марками ми купуємо взуття українського виробництва). На жаль, давальці платять за роботу вітчизняним виробникам дуже мало – за пошиття однієї пари взуття замовник платить 6-8 гривень. Конкурентоспроможність регіонального ринку взуття найбільшою мірою перебиває нелегально ввезена дешева та/або неякісна продукція виробництва Китаю та інших країн. Ще однією проблемою на місцевому ринку є велика кількість норм та стандартів, яких потрібно дотримуватися і яким повною мірою не може відповідати навіть високоякісне (скажімо, італійське) взуття. Іншою проблемою галузі є низька платоспроможність населення. В зв’язку з цим, конкуренція між виробниками відбувається за рахунок цін. Ті, хто може дозволити дорожче взуття (яке в порівнянні з імпортованою продукцією дорогим є відносно) звертають увагу і на якість, і на марку. Необхідно також покращити дизайн продукції. Ще однією проблемою, з якою стикаються виробники взуття є нестача сировини, зокрема, шкур, які масово експортуються.

В Україні нараховується 60 фабрик з чисельністю працівників більше 600 чоловік, близько 200 підприємств з чисельністю 15-300 працівників, велика кількість дрібних фірм. У 90-х в Україна споживання взуття складало 3, 8 пари на людину в рік (200 млн. пар на країну). 186 млн. пар вироблялося вітчизняними фабриками, близько 10 млн. пар – підприємствами побутового обслуговування, все інше імпортувалося. Зараз в Україні середнє річне споживання взуття на людину складає 1,25-1,45 пари. Аналогічні дані для США – 5,9 пари, Франції – 5,6 пари, Австрії – 4,4 пари, Італії – 3,3, Польщі – 3,2, Чехії та Іспанії – по 2,8 пари. Гіперінфляція на початку 1990-х років залишила українські підприємства без оборотних коштів. Крім того, моделі, що пропонувалися на вітчизняних фабриках, значно відставали від вимог споживачів. Ось чому імпортна продукція швидко завоювала внутрішній ринок, причому взуття завозилося переважно неофіційно. Для того, щоб вижити, деякі місцеві виробники взуття “пішли у підпілля”. Котрафактне взуття змогло конкурувати з контрабандним, за рахунок чого вітчизняні виробники все-таки змогли збільшити обсяги виробництва. Якщо у 2004-2006 роках, за оцінками операторів, на контрафактну продукцію припадала незначна доля продажів, то протягом останніх 1-2 років нелегально виготовлене взуття відібрало половину ринку у нелегально ввезеного. Іншим способом виживання для українських виробників стала робота із закордоном за давальницькими схемами. Так працювали переважено великі виробники з непоганим машинним парком і кваліфікованим персоналом. Завдяки такій схемі роботи фабрики отримали нові технології, навчилися шити взуття, що відповідає західним вимогам. Тепер в Україні лише декілька взуттєвих підприємств ризикнули легально виробляти товар лише для внутрішнього ринку (серед них і найбільший виробник ТзОВ “Мальви”, м. Львів). За оцінкою спеціалістів в Україні реалізується не менше 60 млн. пар взуття на рік (враховуючи кліматичні умови), але і не більше 70 млн. пар (враховуючи рівень доходів жителів). У 2008 році в Україну офіційно було ввезено близько 3,4 млн. пар взуття з верхом зі шкіри, текстилю та штучної шкіри та 11,2 млн. пар взуття з резини та полімерних матеріалів на загальну суму $34,5 млн. Легально було виготовлено (за даними Госкомстату) 10,2 млн. пар, з них експортовано 7,5 млн. пар на суму $58,4 млн. (із врахуванням вивезених частин взуття).

Моє бачення розв’язання проблеми заключається в декількох пунктах:

1. Зменшити нелегальний імпорт шляхом покращення роботи митниць та контролю за їх діяльністю, підвищення імпортних мит.

2. Стимулювати підприємства, що постачають сировину та матеріали. Передовсім це стосується виробників шкіри. Потрібно законодавчо обмежити експорт сирих шкур та готової шкіри. Для стимулювання роботи вказаних підприємств можна надати їм податкові пільги.

3. Знизити собівартість шляхом заміни імпортних матеріалів (колодки, клей, підошва) на вітчизняні для забезпечення доступності українського взуття широким верствам населення.

4. Підтримати експортерів українського взуття (тих, які працюють не за давальницькими схемами) шляхом надання їм експортних субсидій, укладання угод з іншими державами на безмитний ввіз.

5. Провести всеукраїнську акцію підтримки вітчизняного виробника.

6. Забезпечити регулярне проведення виставок-ярмарок по всій території України.

7. Залучати у галузь та підтримувати молодих дизайнерів, переглянути дизайнерську політику підприємств з метою найширшого задоволення смаків споживачів.

Висновок. Проведене дослідження дозволило встановити оцінку ринку взуття, проаналізувати ситуацію на ринку, побачити проблеми і перспективи. Перспектива подальших наукових досліджень у галузі ринку взуття для населення полягає у розробленні наукових концепцій задоволення реальних потреб для всіх вікових груп.

УДК 331.44

Цыганенко Ю.С.¹

Гудзь П.В.²