3. Ринок праці як економічна категорія, його кількісний та якісний аспекти. Відкритий і прихований, офіційний та неофіційний ринки праці

Зараз Україна вирішує проблему побудови нового суспільства, яке передбачає суттєві переваги соціальне орієнтованої ринкової економіки. Більшість західних учених вважають, що соціальне орієнтоване ринкове господарство є третім шляхом розвитку економіки (між соціалізмом і ка­піталізмом), спрямованим до свободи і соціальної справедливості.

За своєю суттю соціальне ринкова економіка має три основні скла­дові: ринок товарів, ринок капіталу і ринок праці.

Розглядаючи зміст поняття "ринок праці", насамперед слід зіставити погляди деяких учених з методологічних аспектів цього поняття. Ста­новлення ринку праці бере свій початок у доіндустріальному суспільстві. Його виникненню передували такі історичні процеси, як звільнення тру­дящих від форм особистої (патріархальної, рабської, кріпосної) залеж­ності, формування їхніх свобод і прав вільно розпоряджатися тим чи іншим видом своєї праці, а також відокремлення виробників від засобів виробництва (капіталу). Позбавлені можливості самостійно організову­вати виробництво, продавати товари і забезпечувати себе засобами існу­вання, працівники змушені найматися на підприємство роботодавця (влас­ника капіталу).

Існує також думка, що ринок праці — це сфера виробництва, обліку й оцінки робочої сили, узгодження попиту на працю з пропозицією ро­бочої сили, встановлення ціни робочої сили. У такому визначенні понят­тя "ринок праці" має місце лише кількісна оцінка.

Згідно з другим підходом поняття "ринок праці", крім кількісного аспекту, містить також якісний аспект, і характеризується економічними відносинами, що забезпечує взаємозв'язок між попитом та пропозицією робочої сили, її розподілом та перерозподілом. Ринок праці можна роз­глядати на рівні народногосподарського комплексу як соціально-економічний механізм організації трудових ресурсів, що визначає засоби до­сягнення їх збалансованості, методи впливу на зайнятість, заробітну плату, обіг і відтворення робочої сили. Раніше більшість досліджень обмежу­валася тим, що ринок праці, у вузькому розумінні, означав місце, де здійснюються угоди між наймачем та продавцем робочої сили; насправді залучення робочої сили в господарську діяльність — це складніший про­цес, в якому залучення робочої сили — лише кінцевий етап тривалого процесу кількісного й якісного визначення потреби підприємства в ро­бочій силі. Ринок праці суттєво відрізняється від товарно-речових ринків, в якому важливу роль відіграють соціальні та соціально-психологічні чин­ники. Можна визначити, що регіональний ринок праці представляє склад­ну, багатосторонню систему руху робочої сили, стимулювання трудової мотивації працівників, сукупність соціально-економічних відносин, форм і методів погодження і регулювання інтересів безпосередніх працівників і працедавців, пов'язаних з організацією, використанням і оплатою праці.

Суб'єктами ринку праці є працівники та працедавці, а також праців­ники інфраструктури ринку праці, які сприяють їх взаємодії. Важливим є чітке визначення об'єкта ринкових відносин. Наймаючи працівників, працедавець оцінює їхні виробничі здатності лише за результатами праці або трудових послуг.

Категорії зіставляються так: товар — це трудова послуга, а вартість — це ціна трудової послуги, виражена в заробітній платі. Тут йдеться про ринок послуг праці, операції на якому завершуються підписанням кон­тракту або трудової угоди.

Економічне значення такого контракту або угоди полягає у тому, що, з одного боку, встановлюються розміри необхідного трудового вкладу пра­цівника, вимагаючи за працю виплати зарплати, а з іншого — працівни­кові гарантуються належні соціальні умови застосування праці, певна три­валість робочого дня, робочого тижня, відпусток, безпека праці, регуляр­на професійна перепідготовка, неприпустимість залучення до робіт, які не відповідають рівню спеціальної підготовки або заважають професійному і посадовому зростанню.

Ринок праці — це багатогранна структура, яка складається з двох взаємопов'язаних сфер: відкритого і прихованого ринків праці. Ці ринки відрізняються за способом організації робочої сили та характером впливу на ефективність трудової діяльності та матеріального стану працівників.

Відкритий ринок праці охоплює все працездатне населення, що фак­тично веде пошук роботи і потребує профорієнтації, підготовки і пере­підготовки, всі вакансії на робочі місця і посади, а також учнівські місця в державному і недержавному секторах. Розрізняють також офіційний та неофіційний ринки.

Вільна робоча сила і вакансії, що зареєстровані в службі зайнятості, а також учнівські місця в системі профтехосвіти складають офіційну або організовану частину в ринку праці. До неофіційної або стихійної части­ни відкритого ринку праці належить та частина вільної робочої сили, вакансії учнівських місць для придбання нових професій, яку не охоп­люють послуги органів працевлаштування і системи профтехосвіти. Неофіційний ринок праці має досить рухливі межі, зміни яких залежать від співвідношення попиту і пропозиції послуг робочої сили. Ті праців­ники, що зберігають статус зайнятих, але мають високу ймовірність втратити роботу, утворюють прихований ринок праці. Аналізуючи рівень розвитку ринкових відносин, можна виділити 4 види ринку праці. Це тіньовий, фрагментарний, регульований і організований.

Як правило, на тіньовому ринку праці ринкові відносини не регулю­ються; фрагментарний або частковий ринок праці має місце тоді, коли фактори пропозиції й попиту на робочу силу чи її послуги діють у межах політики повної зайнятості, що проводиться незалежно від потреб ви­робництва. Регульований ринок праці забезпечує правову основу ефек­тивної економічної діяльності, захист прав суб'єктів. Він передбачає на­явність широко розвинутої системи колективних угод одночасно з зако­нодавчим регулюванням економічних відносин.

Найвищим рівнем розвитку ринку праці є організований ринок праці, де розвинута система закладів, що займаються проблемами руху робочої сили (служби зайнятості, фонди сприяння зайнятості, банки даних про попит та пропозицію послуг праці тощо), а політика в сфері зайнятості населення є невід'ємною ланкою соціально-економічної політики дер­жави.