Залежно від наявності строку:

• строкові – правочини, в яких визначено момент виникнення у його сторін прав та обов’язків, тривалість їхнього існування, момент припинення тощо;

• безстрокові правочини – терміни та строки не застерігаються, такий правочин негайно набирає чинності і припиняється за вимогою однієї сторони.

Залежно від характеру правовідносин, що виникають:

• відплатні – це правочини, у якому обов'язок однієї сторони здійснити певні дії відповідає обов'язку другої надати першій стороні зустрічне майнове задоволення. У цивільному праві діє презумпція відплатності договорів. Плата може виражатися у наданні грошей, речей, послуг, робіт тощо (наприклад, договір купівлі-продажу, міни, страхування, кредитний договір).

• безвідплатні – це правочини, у якому обов'язок набувається стороною без отримання зустрічного майнового задоволення від іншої сторони (наприклад, договір позички, дарування). Відплатність та безвідплатність правочинів визначається законом та домовленістю сторін. Деякі правочини можуть бути як відплатними, так і безвідплатними, що залежить від волі сторін правочину (наприклад, договір доручення, зберігання). Якщо безвідплатність не зазначена – то правочини є відплатними.

Залежно від моменту, з якого правочин вважається вчиненим,

тобто породжує права та обов'язки:

• консенсуальні – це правочини, які вважаються укладеними з моменту досягнення згоди між сторонами за всіма істотними умовами (наприклад, договір купівлі-продажу, підряду);

• реальні – це правочини, для вчинення яких недостатньо лише досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, вони вважаються вчиненими з моменту передачі речі, і тоді за ними виникають права та обов'язки (наприклад, договір зберігання, позики, ренти).

У цивільному праві діє презумпція, що дія особи є правомірною, якщо її недійсність не встановлена законом або якщо вона не визнана судом недійсною. Ця презумпція відповідає принципу приватного права: дозволено усе, що прямо не заборонено законом. Спростування презумпції передбачається шляхом визнання неправомірності, недійсності правочину прямим приписом закону або судом.

Правочини є дійсними, якщо дотримані такі вимоги:

• щодо законності змісту правочину – учасники повинні враховувати вимоги щодо здійснення цивільних прав, зміст правочину не повинен суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства та моральним засадам громадянського суспільства;

• щодо цивільної дієздатності суб'єктів до вчинення правочину – фізична особа, яка його вчиняє, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; юридична особа має загальну правоздатність, може вчиняти правочини, якщо їх вчинення не суперечить її правовому статусу, якщо не треба отримувати спеціальну ліцензію тощо;

• щодо відповідності волі та волевиявлення; тобто формування волевиявлення учасника правочину має бути вільним від чинників, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля) відповідність форми вчинення правочину вимогам закону;

• щодо спрямованості правочину на реальне настання правового результату. Кожний правочин має правову ціль, яка повинна бути законною та досяжною;

• щодо захисту прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх дітей чи непрацездатних осіб. Правочини, що вчиняються батьками (усиновлювачами), не можуть суперечити інтересам вказаних осіб;

• щодо дотримання передбаченої законом форми правочину.