Класифікація способів захисту цивільних прав та інтересів залежно від результату, на який розраховано їх застосування:

• Для підтвердження, засвідчення права або припинення, зміни зобов'язання:

• Визнання права

• Примусове виконання обов’язку в натурі, реально

• Зміна або припинення

• Для попередження або припинення порушення права:

• Припинення дії, яка порушує право.

• Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб

• Самозахист права

• Стягнення неустойки

• Інші способи захисту.

• Для відновлення порушеного права, компенсації втрат у зв’язку з порушенням:

• Відновлення становища, яке існувало до порушення.

• Визнання правочину недійсним.

• Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

• Відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

10. Суб’єкти цивільних відносин

Суб’єктами цивільних відносин є фізичні та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин також є суб’єкти публічного права (держава, органи влади тощо).

Правоздатність фізичної особи – це здатність мати цивільні права та обов'язки. Правоздатність є природною невід'ємною властивістю фізичної особи, це його абстрактна, незалежна від юридичних фактів об'єктивна можливість, що надається чи допускається законом, необхідність та здатність особи бути суб’єктом права.

Характерні ознаки правоздатності:

• однаковий її обсяг для всіх фізичних осіб, іноземці та особи без громадянства мають обсяг цивільної правоздатності нарівні із громадянами України;

• її невідчужуваність від особи на користь іншим та неможливість її обмеження актами, окрім як у випадках та порядку, передбачених законом;

• правоздатність мають усі фізичні особи з народження до смерті, незалежно від віку, стану здоров'я чи інших характеристик людини. Як виняток, у випадках, установлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку;

• правоздатність надається чи допускається законом.

Наявність у фізичної особи правоздатності ще не означає, що особа вправі власними діями набувати себе права та обов’язки. Наприклад, в майнових інтересах дитини, яка успадкувала автомобіль, може діяти її опікун, який продає автомобіль та купує цінні папери.

Цивільна дієздатність фізичної особи – це здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Наявність дієздатності в особи означає її можливості особисто здійснювати різноманітні юридичні дії: укладати угоди, заповідати, видавати довіреності тощо, а також нести відповідальність за спричинену шкоду.

Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Дієздатність є невідчужуваною від особи, її обсяг установлюється ЦК України. Примусове обмеження дієздатності можливе лише за рішенням суду у випадках, установлених законом.

Повна цивільна дієздатність наступає у фізичної особи, яка досягла 18 років (повноліття). Як виняток, допускається емансипація – це надання неповнолітньому повної цивільної дієздатності в певному порядку. Неповна цивільна дієздатність є у фізичної неповнолітньої особи у віці від 14 до 18 років. Ці особи можуть набувати цивільні права та обов'язки самостійно у визначених законом випадках. Часткова цивільна дієздатність є у фізичної особи, яка не досягла 14 років (малолітня). Така особа має право самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, також може здійснювати особисті немайнові права на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, зокрема, набувати авторських прав на свої малюнки, вірші тощо.

Фізична особа може бути обмежена у цивільній дієздатності за рішенням суду, якщо:

• вона страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

• вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо й тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішення суду про це.

Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, установлюється піклування.

Недієздатність фізичної особи – це встановлена судом відсутність права фізичної особи своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, але при цьому фізична особа не втрачає цивільної правоздатності. Позбавити дієздатності можна незалежно від віку. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Опіка та піклування – це особлива форма турботи про дітей та інших осіб, що її потребують. За гл. 6 ЦК опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права й виконувати обов'язки.

Юридична особа – це юридично визнана суб'єктом цивільного права організація, за якою засновники закріплюють відокремлене майно, яка самостійно відповідає цим майном за своїми зобов'язаннями та виступає у цивільному обігові від свого імені. Юридичне визнання організацій здійснюється шляхом державної реєстрації.

Щоб організація могла визнаватися юридичною особою, вона повинна мати сукупність характерних юридичних ознак:

1) Організаційна єдність – коли організація, яка складається з декількох фізичних та/або юридичних осіб, виступає у цивільному обігові як одне ціле, оскільки інтереси осіб об’єднані в одне організаційне утворення. Організація має внутрішню структуру, побудовану на ієрархії та підлеглості. Організація наділяється цивільною правоздатністю та дієздатністю після реєстрації відповідно до вимог чинного законодавства як юридична особа. У юридичної особі є статут, де визначаються органи юридичної особи, їх компетенція.

2) Майнова відокремленість – здатність юридичної особи бути єдиним носієм певного майнового права. Майно юридичної особи повинно бути ідентифіковано, тобто фізично (фактично) та юридично (за документами) відокремлено від майна інших осіб, засновників, держави тощо. Майнова відокремленість полягає в тому, що юридична особа є власником майна, яке обліковується у її статутному фонді, якщо інше не встановлено законом, (винятком є державні юридичні особи).

3) Самостійна цивільно-правова відповідальність – кожна юридична особа самостійно несе майнову відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах закріпленого за нею майна. Винятки з цього правила, встановлені законом, тягнуть не звільнення від відповідальності (наприклад, казенних підприємств), а додаткову (субсидіарну) відповідальність інших осіб-засновників.

4) Участь у цивільному обігу від власного імені означає можливість для юридичної особи незалежно від громадян або юридичних осіб, які її створили, набувати та здійснювати цивільні права та нести обов'язки, а також виступати позивачем та відповідачем у суді. Юридична особа виступає в цивільному обігові за допомогою своїх органів. Ці органи для реалізації представництва діють у межах повноважень, встановлених законом та/або установчими документами, та всі дії органів є діями юридичної особи, хоч ці дії здійснюють конкретні фізичні особи, однак вони діють як представники юридичної особи. Право на найменування юридичної особи є його особистим немайновим правом. Індивідуалізуючими ознаками юридичної особи (ідентифікацією) є найменування, статут, печатка, штампи, розрахунковий та ін. рахунки, місце розташування.

Правосуб'єктність – це визнана законом можливість, здатність особи бути суб'єктом цивільного права, існування у нього правоздатності та дієздатності.

Цивільна правоздатність юридичної особи – це її здатність мати цивільні права та обов'язки, яка виникає при її створенні з моменту державної реєстрації та припиняється з моменту виключення з єдиного державного реєстру юридичних осіб. Цивілістика розрізняє загальну (універсальну) та спеціальну правоздатність юридичних осіб. Як правило, правоздатність юридичної особи є універсальною, оскільки юридична особа здатна мати такі само цивільні права і обов'язки, як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині (наприклад, бути спадкодавцем).

Загальна правоздатність – це можливість суб'єкта права мати будь-які цивільні права та обов'язки, необхідні для здійснення будь-яких видів не ліцензованої діяльності, це можливість діяти за принципом загального дозволу: дозволено усе, окрім того, що обмежено або заборонено законом.

Приватні комерційні організації не можуть мати загальну правоздатність, якщо:

• засновники встановили будь-які статутні обмеження відповідно до мети створення юридичної особи;

• обмеження правоздатності можуть бути встановлені законом для окремих видів юридичних осіб;

• здійснення деяких видів діяльності потребує отримання від держави спеціальних дозволів (ліцензій).

Спеціальна правоздатність юридичних осіб – це здатність бути наділеними такими правами та обов’язками, що відповідають цілям та завданням її діяльності, це можливість діяти за принципом загальної заборони: заборонено усе, окрім прямо дозволеного. Як правило, таку спеціальну правоздатність мають юридичні особи публічного права, некомерційні організації, юридичні особи, які займаються виключними видами підприємницької діяльності, (наприклад, банківською) і не можуть займатися іншими видами діяльності. Той обсяг прав та обов’язків, якими наділили юридичну особу засновники, не може перебільшувати спеціальну правоздатність, зазначену законодавством.

В зміст правоздатності юридичної особи входить також поняття «дієздатність», оскільки вони виникають у юридичної особи одночасно, у момент держреєстрації. Цивільна дієздатність юридичної особи – це її здатність набувати власними діями цивільні права і приймати на себе цивільні обов'язки. Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють в інтересах юридичної особи відповідно до закону та установчих документів. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється законами та установчими документами. Кожен учасник повного товариства має право діяти від імені товариства. Орган юридичної особи може бути одноособовий (директор), так і колегіальний (голова правління, правління). Якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичної особі (ст. 92 ЦК).Державні підприємства, установи не мають дієздатності щодо відчуження, здачу в оренду майна як цілісного майнового комплексу. Місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

Суб’єкти публічного права – це такі специфічні учасники цивільних відносин як держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права. Їх специфічність пов’язана з їх узагальненим колективним характером, соціальною спрямованістю та пріоритетом публічного інтересу над приватним. Вони не йменуються особами у цивільному праві, оскільки мають владні повноваження, хоч беруть участь у майнових цивільно-правових відносинах як звичайні власники, та їх дії регулюються нормами ст. 318, 316 ЦК, що усі суб’єкти права власності є рівними перед законом, здійснюють свою волю незалежно від волі інших осіб. Суб’єкти публічного права, як учасники цивільно-правових відносин, зобов’язані підкорятися нормам цивільного законодавства, діяти (за винятком окремих випадків) на принципах приватного права в організаційно-правових формах, адекватних цим відносинам, причому їх правоздатність базується на суспільних інтересах та інше правове регулювання, не пов’язане із здійсненням повноважень власника, виноситься за межі Цивільного кодексу.