5. Законодавчі основи господарського правопорядку

Господарське законодавство поділяється на головний акт – Господарський кодекс України (далі – ГК), та інші акти, що не можуть суперечити ГК, а при змінах і доповненнях мають узгоджуватися з ним. Господарський Кодекс України прийнятий 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р., його прийняття пов'язано з кардинальним реформуванням суспільного строю. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. Відношення Цивільного кодексу до Господарського кодексу є відношенням загального до спеціального законодавства, тобто, пріоритет у господарських відносинах має Господарський кодекс.

Закон – нормативний акт вищої юридичної сили, прийнятий вищим представницьким органом державної влади - Верховною Радою України або безпосередньо волевиявленням народу через референдум.

Підзаконні акти - це нормативні акти правотворчих органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. До них належать: Укази Президента України, Декрети і Постанови Кабінету Міністрів, інструкції та нормативні накази міністерств і відомств, акти місцевої державної адміністрації рішення органів регіонального та місцевого самоврядування.

Нормативно-правовий акт це письмовий документ правотворчого характеру, який містить юридичні норми. Це найпоширеніша норма сучасного права.

Правова норма (норма права) – це правило поведінки, встановлене державою, за допомогою якого регулюються відносини людей.

6. Державне регулювання господарською діяльністю

Держава бере участь в організації господарської діяльності і забезпечує:

• визначення стратегії соціально-економічного розвитку України на основі програмно-цільового управління в інтересах Українського народу, підпорядкування суспільного виробництва потребам людини, її соціальної захищеності;

• досягнення раціонального співвідношення ринкових механізмів саморегулювання та державних важелів управління економічними процесами в умовах багатоукладної економіки;

• структурну перебудову галузей народного господарства з визначенням пріоритетних напрямів економічного і соціального розвитку, їх державної підтримки;

• підвищення конкурентоспроможності національних товаровиробників в умовах посилення економічної інтеграції у світовий ринок;

• зростання національного багатства і добробуту людей.

Держава визначає засади використання природних ресурсів, організації та експлуатації енергосистем, транспорту, зв'язку; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; бюджетну систему та державний бюджет; систему оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків; статус національної валюти та іноземних валют на території України; порядок випуску та обігу цінних паперів, їх види і типи; порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон; засади зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади та інші питання юридичної відповідальності; основи соціального захисту, засади регулювання праці і зайнятості; інші питання управління народним господарством, передбачені Конституцією України і законами.

Держава організовує та забезпечує функціонування державного сектора економіки (державне господарювання).

Держава зобов'язує суб'єктів господарювання вести бухгалтерський облік і подавати фінансову та статистичну звітність відповідно до вимог, встановлених законодавством.

Держава забезпечує усім суб'єктам господарювання рівні правові умови господарської діяльності та здійснює захист прав суб'єктів господарювання і споживачів незалежно від їх організаційних форм і форм власності.

Держава здійснює (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну і соціальну політику, спрямовану на реалізацію та оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу і національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна тактика - сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення для реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються в поточному періоді розвитку народного господарства.

Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного і соціального розвитку України та окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково - технічного і соціального розвитку, а також відповідна законодавчих актах.